asyan.org
добавить свой файл
1
Автор першої Української конституції
Гетьман Пилип Орлик розробив одну з перших в Європі конституцій, якою однак українському народу не вдалося скористатися через втрату державності. Народився Пилип Орлик в місті Ошмяні неподалік Вільно. Він не був українцем за походженням: його батько — виходець з вельможного чеського роду, мати — литовсько-білоруська шляхтянка. Проте, потрапивши у молоді літа в Україну, він назавжди пов'язав свою долю з долею прибраної батьківщини, виявив себе послідовним патріотом, несхитним борцем за її незалежність.

Юнак закінчив Києво-Могилянську академію і завдяки блискучим здібностям та глибоким знанням швидко досяг визнання. У 34 роки — він вже генеральний писар Війська Запорозького, дорадник гетьмана Мазепи. Маючи літературний хист, написав кілька панегіриків на честь Мазепи латинською й польською мовами.

У 1709 р., після Полтавської битви, Орлик змушений був разом з прихильниками гетьмана втікати до Туреччини. Наступного року, по смерті Мазепи, козацька рада в Бендерах вибрала Орлика гетьманом, віддавши йому перевагу перед такими претендентами, як небіж Мазепи Андрій Войнаровський та полковник Дмитро Горленко. Він був визнаний шведським королем і турецьким султаном. З Карлом XII новий гетьман укладає угоду, за якою зобов'язується не складати зброї доти, доки не звільнить Україну з-під Москви.

Наступним кроком Орлика став "договір і постанова", укладеш 5 квітня 1710 р. між гетьманом і козацтвом під назвою "Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького війська". Конституція складалася з 16 пунктів і відкривалася такою декларацією: "Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування".

Україна мусила стати демократичною державою. Влада гетьмана обмежувалася Генеральною радою, до якої входили старшина, полковники та виборні депутати від кожного полку. Крім того для вирішення державних справ при гетьманові тричі на рік мав збиратися сейм із старшини, депутатів і послів від запорозького війська. Усі посади урядовців мусили бути виборними, і гетьман не мав права призначати когось своєю владою. Усі урядовці підлягали генеральному судові, і гетьман без його присуду не міг нікого карати. Встановлювалося суворе розмежування між державним скарбом, яким розпоряджається генеральний підскарбій, і коштами, що знаходяться в особистому розпорядженні гетьмана. І хоча суспільні стани не скасовувалися, конституцією заборонялося чинити утиски посполитим, знімалися тягарі, накладені на селянство, скасовувалися державні монополії, оренди й відкупи тощо. Податки ж мусили сплачувати не тільки посполиті, а й купці та козацькі підсусідки.

Укладаючи конституцію, гетьман розраховував на підтримку населення, приниженого московським терором після Полтавської битви, а також на іноземну допомогу, для чого уклав воєнну угоду з кримським ханом.

Орлик почав готуватися до походу в Україну, але попередньо відправив своїх емісарів з універсалами, в яких закликав до повстання проти московської окупації. Звернувся він з листом і до гетьмана Івана Скоропадського, пропонуючи тому об'єднатися з метою творення української держави.

Весною 1711 р. Орлик на чолі 16-тисячної армії, до складу якої входили польські та татарські підрозділи, а також шведські інструктори, рушив на Правобережжя, де почав здобувати місто за містом практично без опору. Наляканий Петро І наказав Скоропадському вирядити проти Орлика військо під проводом осавула Бутовича, а щоб забезпечити послух старшини, перевіз до Глухова сім'ї старшини й гетьмана.

Війська зійшлися під Лисянкою. Бутович був ущент розбитий і потрапив у полон. Рухаючись далі і примножуючи військо за рахунок полків, які переходили на його бік, Орлик оточив Білу Церкву, де стояла сильна московська залога на чолі з Анненковим. Однак у цей час татарське військо, ламаючи угоду, зрадило гетьмана і почало відходити, грабуючи, вбиваючи, беручи в полон українське населення. Покинули його й поляки. Гетьман змушений був зняти облогу міста і відступити.

Тим часом Петро І оголосив Туреччині війну і пройшов Правобережною Україною, нещадно караючи й виселяючи населення районів, прихильних до Орлика. На берегах Прута російське військо було оточене турками. Поставлений у безвихідь, намагаючись уникнути поразки й полону, цар підкупив візиря і погодився на доволі ганебні для себе умови, зобов'язавшись, зокрема, визнати Україну вільною і не втручатися в її справи. Орлик відрядив до султана посольство на чолі з кошовим Гордієнком і полковником Горленком, яке мало клопотатися, щоб турки не припиняли війни і допомогли визволити Україну.

Проте підкуп турецьких урядовців відіграв свою роль: за новою угодою цар відмовлявся тільки від Правобережної України (за винятком Києва), яка одразу ж потрапила під владу Польщі. Це був кінець благородним замірам Орлика.

Щоб убезпечити себе від подальших агресивних дій гетьмана, цар забрав жінок і дітей його прихильників до Москви і наказав їм писати листи до козаків з благанням повернутися, бо інакше на них чекають тортури й кари. Через ці листи багато козаків і старшин покинули гетьмана, і він разом з Карлом XII змушений був податися до Швеції. Відтоді гетьманові судилося бути приреченим на вічні блукання.

Після смерті шведського короля Орлик, побоюючись бути виданим цареві, від'їздить до Німеччини, потім перебирається до Франції, згодом - до Греції, де прожив 12 років. В еміграції Орлик прагне використати кожну нагоду, кожен міжнародний конфлікт на сході Європи на користь Україні. Пише він листи й до запорожців, дорікаючи їм, що вони піддалися Москві. Петро І влаштував справжнє полювання на колишнього гетьмана, намагаючись будь-якими засобами переправити його до Московщини.

Помер Пилип Орлик 1742 р. Похований правдоподібно в Яссах у Румунії, заживши собі слави великого поборника української ідеї.