asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 2 3 4 5 ... 27 28
Отже, якщо результати інтелектуальної діяльності використовуються у сфері духовного життя людини чи суспільства, збагачують духовний світ людини, то і цю творчість можна назвати духовною творчістю і відповідно духовною власністю. Звичайно, ця теза далеко не безспірна. Ми лише намагаємося підкреслити, що зазначений вид творчої діяльності та її результати взагалі не мають своєї власної спеціальної назви. Не сприйнятний термін <авторська діяльність>, він занадто розпливчатий і не відбиває змісту цього виду творчості. Не можна також назвати групу результатів цього виду діяльності <авторські результати> чи <авторське право тощо>. В усякому разі назву треба шукати.
Перелік конкретних видів творчої діяльності та їх результатів, що охороняються авторським правом, наведено в ст. 5 Закону
27
України <Про авторське право і суміжні права> від 23 грудня 1993 р. Цей перелік умовно можна поділити на окремі групи;
усні твори (виступи, лекції, промови, доповіді, наукові повідомлення, проповіді та інші усні твори);
письмові наукові твори (статті, монографії, підручники, брошури, методично навчальні розробки, ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури та інших галузей науки, виступи, доповіді, наукові повідомлення, тези тощо);
літературні письмові твори (белетристичного характеру будьякого жанру, драматичні);
мистецькі: а) музичні з текстом і без тексту, музично драматичні;
б) образотворчого мистецтва (скульптура, картини, малюнки, гравюри, літографії, фотографії, архітектура, твори прикладного мистецтва; аудіовізуальні твори;
переклади, адаптації, аранжування та інші переробки творів; різноманітні збірники творів.
Зазначений перелік завершується визнанням об'єктами правової охорони будь яких інших творів, що відповідають вимогам закону. Перелік занадто деталізований і його можна було б скоротити за рахунок згрупування творів зі спільними ознаками в окремі групи. Можна було б визначити й так: <Авторське право поширюється на твори науки, літератури і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, а саме...> і навести в якості прикладу найбільш поширені види творів. Можна було б зробити ще ряд окремих зауважень щодо переліку, проте це буде зроблено, коли мова буде йти про об'єкти авторського права.
Другу групу інтелектуальної діяльності складають види науково технічної творчості. Результатами цих видів творчості за Паризькою Конвенцією є патенти на винаходи, загальнокорисні моделі, промислові рисунки чи зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування, вказівка про місце проходження або найменування місця проходження, а також боротьба з недобросовісною конкуренцією. Зазначені результати є об'єктами правової охорони і об'єднуються під загальною назвою <Промислова власність>. Це поняття розуміється в самому широкому значенні і поширюється не тільки на промисловість і торгівлю в самому широкому значенні, а також і на сільське господарство, добування корисних копалин і на всі продукти,як вироблювані, так і природного походження, наприклад, вино, зерно, тютюнові вироби, фрукти, худоба, корисні копалини, мінеральні води, пиво, квіти, мука.
Під патентами на винаходи також розуміються різні види промислових патентів, які визнаються законодавством країн Союзу,
28
наприклад: ввізні патенти, патенти на удосконалення, додаткові патенти і посвідчення(
47).
За радянським законодавством цей перелік дещо ширший, він включав раціоналізаторські пропозиції, які законодавством зарубіжних країн не визнаються об'єктом правової охорони(
48).
Чинний Цивільний кодекс України (розділ VІ) передбачає право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію(
49).
Перший варіант проекту Цивільного кодексу України, як уже зазначалось, всі інтелектуальні права поділяв на два підрозділи ІАвторське право і суміжні права; ІІПраво промислової власності та інші результати творчої діяльності. Цей підрозділ складався з таких глав: 1Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки; 2Право на знаки для товарів і послуг; 3 Право на використання найменування місця походження товару; 4Право на фірмове найменування; 5Право на секрети виробництва (ноу хау); 6Право на раціоналізаторську пропозицію; 7Право на селекційні досягнення; 8Припинення недобросовісної конкуренції.
Зазначені глави в проекті були розташовані в такому ж порядку, як вони викладені тут. Передусім звертає на себе увагу безсистемність викладу зазначених глав,чисто технічні рішення викладені вперемішку з іншими виключними правами. Спочатку йдуть глави про винаходи, корисні моделі, промислові зразки, тут же глава про знаки для товарів і послуг, завершується главою про селекційні досягнення. В цьому викладі немає логічного зв'язку і внутрішньої системи.
Більш логічною нам видається система цього розділу в Модельному кодексі. Хоча розділ не поділяється на підрозділи, а лише на глави (на нашу думку, це його недолік), але глави розділу викладені в більш логічній послідовності. За главами про авторське право і суміжні права йде глава <Винаходи. Корисна модель, Промисловий зразок>; наступна глава <Секрети виробництва. Захист від недобросовісної конкуренції>; за нею йде глава<Селекційні досягнення>; а потім глава<Способи індивідуалізації виробів і учасників економічного обороту. Фірмове найменування. Товарний знак. Найменування місця походження товару>. Назви глав в Модельному кодексі та їх зміст занадто громіздкі і дуже перевантажені. Тому переносити таку систему в проект Цивільного кодексу України, на нашу думку, не варто. Проте, їх внутрішній логічний взаємозв'язок очевидний і він має бути сприйнятий, але не механічно.
(

47) Див.: Богуславский М.М. Патентные вопросы в международных отношениях. М., 1962. С. 284.
(

48) Див.: Патентное законодательство зарубежных стран в 2 х томах. (

49) Зазначений розділ Цивільного кодексу України викладений в редакції Закону України <Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної властивості> від 28 лютого 1995 р. Відомості Верховної Ради Україною 1995, № 13, ст.85.
29
Видається більш переконливою схема, за якою в окрему групу виділені правові засоби індивідуалізації товарів, послуг і учасників обороту. За Модельним кодексом<Способи індивідуалізації виробів і учасників економічного обороту...>, а далі йде перелік цих способів. Ця ідея видається переконливою. Але ліпше зазначені способи не втискувати в одну главу.
Більш доцільно розділ V проекту Цивільного кодексу України <Право інтелектуальної власності> поділити на три підрозділи: 1 й <Авторське право. Суміжні права>; 2<Право промислової власності>; 3 й<Правові засоби індивідуалізації виробів, послуг і учасників цивільного обороту>. Цей останній підрозділ має називатися саме <Правові засоби...> а не <способи...> як в Модельному. В назву цього підрозділу треба включити також і послуги, а учасників назвати не <економічного обороту>, а цивільного, що принципової різниці не має, але мова йде про Цивільний кодекс, тому має йти про цивільний оборот.
Зміст першого підрозділу як в проекті Цивільного кодексу України, так і в Модельному кодексі заперечень не викликає. Проте, внутрішня структура підрозділу <Авторське право і суміжні права> в проекті Цивільного кодексу України більш вдала, ніж в Модельному. Але спочатку про назву цього підрозділу. В Модельному, як уже відзначалося, немає поділу на підрозділи, а лише на глави. Першою главою в ньому і глава<Загальні положення>, потім йде глава<Авторське право> І глава <Суміжні права>. В проекті Цивільного кодексу України глави <Загальні положення> немає. Її наявність в Модельному кодексі викликає сумнів, оскільки ті положення що внесені в цю главу, неодмінно повторюються в наступних главах. Поділ на підрозділи видається більш доцільним. Але назвати перший підрозділ краще не <Авторське право і суміжні права>, а <Авторське право. Суміжні права>, тобто замість сполучника <і> поставити крапку, оскільки це все ж різні групи прав.
В проекті Цивільного кодексу України зазначений підрозділ має чотири глави: <Авторське право>; <Суміжні права>; <Колективне управління майновими правами>; <Захист авторського права і суміжних прав>. Поділ цього підрозділу на чотири глави дає можливість розташувати нормативний матеріал більш вільно і логічно.
До другого підрозділу <Право промислової власності> логічно включити право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, секрети виробництва (ноу хау), право на захист проти недобросовісної конкуренції, право на селекційні досягнення та на раціоналізаторські пропозиції. Об'єднання зазначених об'єктів в одному підрозділі зумовлюється тим, що всі вони є результатами науковотехнічної або близької до неї творчості. Таким чином, цей підрозділ має складатися з п'яти відповідних глав, в яких будуть викладені права на результати відповідних видів творчості.
30
Одним із мотивів поділу другого підрозділу на два самостійні підрозділи й те, що ці види творчості мають різні функціональні призначення. Ті результати науково дослідної творчості, що обєднуються поняттям <Промислова власність>, мають своїм призначенням надання виробництву та іншим видам доцільної діяльності людини необхідних засобів і знарядь праці, машин, устаткування, приладів, способів, речовин, матеріалів тощо.
До третього підрозділу, який пропонується назвати <Правові засоби індивідуалізації виробів, послуг і учасників цивільного обороту> логічно віднести право на знаки для товарів і послуг, право на використання найменування місця походження товару; право на фірмове найменування. Названа група прав також об'єднується спільним призначеннямвони мають своєю метою розрізняти товари, послуги і учасників обороту від подібних товарів і послуг, що виробляються чи надаються іншими особами.
В такому вигляді розділ <Право інтелектуальної власності> в проекті Цивільного кодексу України буде мати чіткий, логічно завершений вигляд. Нормативний матеріал в ньому буде викладений за схемою, що визначається реальним станом речей.
Перший підрозділ охоплює ту сферу інтелектуальної діяльності, що стосується духовного життя людини, тому й пропонується назвати цей вид творчості духовною діяльністю чи творчістю.
Другий підрозділ стосується передусім виробництва та іншої доцільної суспільно корисної діяльності людини. Результати цього виду творчості, який можна назвати науково технічною творчістю, об'єднуються в групу, що називається <Промислова власність>. Назва цього підрозділу якнайкраще відповідає його змісту і тому не потребує зміни чи доповнення.
Третій підрозділ є новим і поки що не усталеним. Проте, ті виключні права, що об'єднані в цьому розділі, також спільні за своїм призначення. Їх метаіндивідуалізація виробів, послуг і учасників цивільного обороту.
В число об'єктів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона, не входить наукове відкриття, про що йшлося вище. Проте, законодавець поки що залишає відкриття в числі об'єктів, яким надається правова охорона(50).
50) Див.: Закон України <Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності>Відомості Верховної Ради України, 1995, № 13, ст.85. Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде і його становлення продовжується. Говорити про завершення цього процесу поки що передчасно. Зараз мова йде
31
про становлення державності, про формування правової держави. Отже, якщо не було держави, то навряд чи можна говорити про право неіснуючої держави. І все ж Україна має свою власну історію, в тому числі і історію держави й права. Нас, звичайно, більше цікавить історія становлення цивільного права і, зокрема, права про інтелектуальну власність.
В процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важлива роль відводиться цивільному законодавству, що формується, і складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність. В літературі справедливо стверджується, що в ієрархії права друге місце після Конституції (Основного Закону) має посідати цивільне право(
51). І це справді так. Воно регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом складають життєву тканину суспільства. Проте, як це не парадоксально, в Україні ніколи не було свого завершеного цивільного законодавства. На її території в різні часи діяло законодавство тих держав, до складу яких входила Україна: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро Угорщини. Багато факторів і найголовніший серед нихвідсутність власної самостійної і незалежної держави зумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське та інше законодавство, але не українське.
В той же час не можна категорично стверджувати, що Україна зовсім не мала ніякого цивільного законодавства. Це були правові традиції' і норми звичаєвого права. Литовський Статут утрьох його редакціях є пам'яткою не лише литовського народу, а й українського і білоруського. Багато його норм є подальшим розвитком приписів <Руської правди> часів Київської Русі(
52). Правові звичаї продовжували існувати в Україні навіть у той час, коли вона входила до складу Росії. Згадаймо юридичні документи України XVІІІ і першої половини XІX століть: <Права, по которым судится малороссийский народ> ( 1743), <Экстрат малороссийских прав> ( 1767), <Экстрат из указов, инструкций и постановлений> (1786), <Собрание прав Малороссии> (1807), <Свод местных законов западных губерний> (1837). Під час роботи кодифікаційної комісії на чолі з Ф. Давидовичем було прийняте рішення про створення окремих збірників, які б систематизували діючі норми кримінального і цивільного права. Це була чи не перша спроба розробити проект першого Цивільного кодексу України. <Собрание прав Малороссии> було підготовлено на основі чинних в Україні Зерцала Законів, Литовського Статуту, Права Хелмського, Магдебургського
(

51) Див.: Алексеев О.С. Возвращение частного права. Юридический Вестник. Всероссийская правовая газета, 1992, № 18, с. 3; Алексеев С.С. Гражданское право как частное право. Проблемы развития гражданского законодательства и методология преподавания гражданско правовых дисциплин. Материалы научно практического семинара 29 30 января 1993 г. Харьков, 1993, с. 19 23.
(

52) Див.: Статут Великого Княжества Литовського. Минск. 1960.
32
та інших. Цей збірник діяв в Україні до 1843 р., в ньому в основному були викладені норми цивільного права(
53). Проте, внаслідок самодержавної політики царської Росії основним джерелом усіх галузей права в Україні в першій половині XІX ст. став <Свод законов Российской империи> в редакції 1842 р., Х том якого містив норми цивільного права. Але свого власного цивільного кодексу не мала й Росія, не могла його мати й Україна.
Не було більш менш сформованого цивільного законодавства України і в 1918 1920 р.р., коли було проголошеноУкраїнську Народну Республіку. В Законі УНР <Про порядок видання законів> від 8 грудня 1917 р. проголошувалось: <Всі закони і постанови, які мали силу на території Української Народної Республіки до 7 жовтня 1917р,. оскільки вони не змінені і не скасовані Універсалами, постановами Української Центральної Ради, мають силу і надалі як закони і постанови Української Народної Республіки>. До них відносилися і норми цивільного права <Своду законов Российской империи>, які поширювалися на територію України>(
54).
Авторське право появилося в Росії лише на початку XІX ст. в досить своєрідній формів Статуті Цензурному від 22 квітня 1828 р., в якому царський уряд визнав за автором виключне право на відтворення своїх творів шляхом друку. Проте, уже в законі 8 січня 1830 р. право автора на створений ним твір визнається як право власності, яким можна торгувати. Твір розглядався як <майно благонабуте>, а його автору (або перекладачу) надавалося виключне право видання і продажу довічно. Зазначені права переходили до спадкоємців строком на 25 р., пізніше (1857 р.) цей строк був продовжений до 50 р. При черговому перевиданні Х тому Зводу законів Російської імперії авторське право вперше переноситься в цей том в якості додатку до ст. 420 Х тому, ч. 1. В цьому додатку авторське право розглядається як право власності(



<< предыдущая страница   следующая страница >>