asyan.org
добавить свой файл
1 2
Тема: ІНСТИТУЦІЙНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
План
1. Інститути права, управління і власності

2. Власність в умовах ринку

3. Упорядкування приватизаціі в Україні

1. Інститути права, управління і власності

Однією з найважливіших проблем національної економічної си­теми є забезпечення прозорого швидкого руху товарів, капіталів, фінансів, праці тощо, від якого залежить ефективність усієї господарської системи, і обліку, що гарантує їхню кількісну і якісну цілісність. Розв'язання цієї проблеми є дуже складним завданням. Цьому повинно сприяти вирішення щонайменше таких питань:

- по-перше, створення правової бази, тобто законів та інших правових актів, які врахували б особливості руху і використання усіх ресурсів та інтереси учасників виробництва, розподілу, обміну і споживання;

- по-друге, дотримання виробниками, споживачами і владою положень прийнятих правових актів та здійснення ними цього ж виробництва, розподілу, обміну та споживання лише в рамках прий­нятих правових норм і правил.

Інститути права. Загальновизнаною цінністю в усіх демократичних державах є право людини на життя, свободу, гідність тощо.

Таке право не дає держава. Це право дано людині Богом. I ніхто не може позбавляти людину цього права, крім Бога. Але таким правом володіють кожна людина, кожен учасник виробництва і споживання. Між ними мусить бути ще якесь "право", яке регулювало б їхні відносини. Стає очевидним, що поняття "право" має два значення:

- по-перше> право як найвищі вартості людини, а саме право на життя, свободу, освіту, переміщення, працю, оплату праці та ін., тобто всі життєві вартості, дані людині Богом;

- по-друге, як система затверджених законодавчим органом законів та інших нормативних актів для упорядкування відносин між людьми, державою, виробниками тощо.

Отже, інститути права формують щонайменше два рівні пра­вових актів національного значения, які враховують насамперед верховенство права як найвищих вартостей людини. Йдеться верховенство права над законом держави. Рівнями правових актів є інститут конституції держави та інститути підконституційних законів, які визначають особливості відносин руху праці, капіталів, товарів і т. ін.

Інститут Конституції України. Стан і характер державної, політичної, економічної і соціальної організації України визначає Конституція України — її Основний Закон. Конституція України містить основні положения, що стосуються захисту прав і свобод людини та громадянина. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Конституція також визначає місце і роль у національній економіці її важливих чинників:

- по-перше, земля, її надра, атмосферне повітря, вода та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу;

- по-друге, кожен мае право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності; не допускаються зловживання моно польним становищем на ринку; неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція; види і межі монополії ви­значає закон;

- по-третє, кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на охорону здоров'я, на освіту, на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що охоплює достатнє харчування, одяг та житло.

Практично інститут Конституції України охоплює увесь спектр чинників потенціалу виробництва та потенціалу соціального споживання. Він обгрунтовує рамки як чинників виробництва, розподілу, так і рамки обміну та споживання. При тому констатує рівноправність усіх громадян перед її положениями і Гарантує реалізацію їхніх інтересів.

Інститут підконституційних законів. За своїм функціональним призначенням Конституція України, тобто її положения, не конкретизують безпосередньо виробничі і соціальні відносини в економіці і державі. Вона лише визначає контури й акценти залучених чинників економіки та їхні пріоритети щодо продуктивного й ефективного виробництва, справедливого розподілу, обміну та споживання. Конкретизацію усіх відносин між виробниками, дер­жавою та виробниками і непрацюючими здійснюють так звані підконституційні закони. Сама Конституція України стверджує, що закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі її положень. Такі закони охоплюють широкий спектр відносин, що виникають у виробничій і соціальній сфері.

Закони, що регулюють відносини у сфері виробничого потенціа­лу. Отже, Закон:

- Про власність, визначає відносини власності на землю, основний і оборотний капітали, створений продукт і т. ін.;

- Про зайнятість, визначає умови і характер зайнятості в усіх галузях економіки;

- Про працю і її оплату, визначає рівні складності праці, її тарифікації та оплату;

- Про господарські товариства, визначає умови організації господарської діяльності малих підприємств;

- Про обмеження монополізму та недопущения недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності;

- Про загальні засади створення і функціонування (вільних) економічних зон;

- Про аудиторську діяльність, визначає умови і характер про­ведения контролю та фінансової оцінки діяльності підприємств;

- Про банкрутство, визначає умови санації (оздоровления) підприємства чи його ліквідації;

- Про науково-технічну інформацію;

- Про інвестиції, визначає джерела та умови здійснения капітальних вкладень;

- Про іноземні інвестиції, визначає умови капіталовкладень зарубіжними інвесторами та ін.

Закони, що регулюють відносини у сфері ринкових послуг.

Закон:

- Про банки і банківську діяльність;

- Про державну статистику;

- Про зовнішньоекономічну діяльність;

- Про інноваційну діяльність;

- Про товарну біржу;

- Про цінні папери і фондову біржу та ін.

Закони, що регулюють відносини у соціяльній сфері.

Закон:

- Про працю і її оплату;

- Про індексацію доходів грішми населения;

- Про мінімальный спожывчый бюджет;

- Про підвищення соціальних гарантій для тих, що працюють та ін.

Закони, що регулюють відносини приватизації.

Закон:

- Про приватизацію майна державних підприємств;

- Про приватизацію невеликих державних підприємств;

- Про приватизаційні папери та ін.

Зміни в національній економіці потребують адекватного правового забезпечення задля їх урахування при формуванні економічних, політичних чи соціальних рішень. Щорічно приймається Закон України про Державний бюджет, удосконалюється податкова, митна та інша законодавча база, і цей процес буде нескінченний. Важливо при тому глибоко пізнавати дію об'єктивних економічних законів, оцінювати реальну економічну ситуацію і формувати необхідну правову базу для збалансованого і стабільного функціонування господарства і держави.

Інститути управління. Практично йдеться про інститути влади та їх функції в управлінні національною економікою. Конституція України стверджує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влад здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до підконституційних законів.

Однак практика показує, що функції влади мають трохи інший поділ з їх інститутами управління.

Інститут законодавчої влади. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. До повноважень Верховної Ради України з питань економіки та соціальної сфери належить:

- ухвалення підконституційних законів;

- затвердження Державного бюджету та внесения змін до нього;

- затвердження загальнодержавных програм економічного, науково-технічного, соціяльного, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

- розгляд і ухвалення рішень щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

- затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансовых організацій позик, непередбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використання та ін.

Інститут законогарантійної влади. Функції забезпечення Га­рантій конституційного ладу в Україні і виконання підконституційних законів покладено на інститут Президента України. Консти туція України запевняє, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Водночас, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіяльної цілісності України, до держання Конституції України, прав та свобод людини і громадя-нина.

На економіку і соціальну сферу Президент України впливає через реалізацію конституційних гарантій прав та свобод людини і громадянина. Насамперед це права на працю, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист, достойну оплату праці тощо. Прези­дент України мае безпосередній вплив на формування Державно­го бюджету України, посилення його соціяльної спрямованості і захисту малозабезпечених верств населения. У сферу функцій Президента України входять питания енергетичної безпеки, прозорості державних закупівель, стабільності національної валюти, формування державних валютних резервів, залучення прямих іноземних інвестицій, регулювання відносин власності, приватизації тощо.

Інститут господарської влади. Він представлений Кабінетом Міністрів України. Конституція України зазначає, що Кабінет Міністрів України є найвищим органом господарської влади зсистемі управління економікою. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України. У своїй діяльності керується положениями Конституції та законами України, а також Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, ухваленими відповідно до Конституції та законів України.

Функції Кабінету Міністрів зводяться насамперед до управління і регулювання господарством України. Отже, Кабінет Міністрів України:

- забезпечує матеріально і фінансово державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої економічної політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

- вживає заходів для забезпечення прав та свобод людини і громадянина;

- забезпечує проведения фіиансової, цінової, інноваційиої, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культу­ри, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

- розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

- забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

- розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України і підписаного Президентом України Державного бюджету, подає Верховній Раді України звіт про його виконання та ін.

У своїй господарській діяльності Кабінет Міністрів України опирається на органи місцевої влади в областях, АР Крим, містах, районах та сільських населених пунктів.

Інститут власності. Власність визнана найголовнішою економічною категорією, яка виражає відношення привласнення засобів виробництва і результатів праці. Права власності визначені Конституцією України. Земля і всі ресурси господарювання в Україні є об'єктами права власності українського народу. Теорія власності і практика господарювання обгрунтовують необхідність запровадження двох інститутів власності: - інсти туту приватної власності та - інституту неприватної власності.

Інститут приватної власності. Передбачає реального суб'єкта власності та форми її функціонування. Насамперед приватна власність мае единого суб'єкта— індивіда, особу. Проте може функціонувати в таких формах:

- індивідуальна, коли власником с індивід;

- сімейна, коли власником є члени сім'ї, родини;

- колективна (корпоративна), коли приватні власники передають свою власність у колективне управління.

Отже, суб'єктами приватної власності в Україні є фізичні осо­би, тобто кожен індивід має право бути власником засобів вироб­ництва і результатів праці.

Інститут неприватної власності передбачає суспільного чи колективного власника з відповідними формами функціонування. Неприватна власність належить групі людей як сукупному власникові засобів виробництва і результатів спільної праці. Неприватна власність має такі форми:

- державна, коли власником є держава, в Україні Фонд Дер­жавного Майна;

- комунальна (муніципальна), коли власником є міська (селищна) рада;

- кооперативна, коли власником є кооператив;

- колективна (змішана), коли приватні і неприватін власники передають свою власність у колективне управління.

Форми двох інститутів власності функціонують як для реалізації інтересів їх власників, так і для суспільства загалом.

Від імені українського народу права власника здійснюють орга­ни державної влади та органи місцевої влади, визначені Конституцією України.

Кожен громадянин має право користуватися природними об'єк­тами права власності народу відповідно до Закону України "Про власність". Але при тому кожен має пам'ятати, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава, своею чертою, забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

У Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Водночас право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою лише відповідно до закону.

Також кожен мае право володіти, користуватися і розпоряджатися своею власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається за поряд­ком, визначеним законом. Також громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права власності державної та комунальної власності відповідно до закону.

Особливим є питания відчуження об'єктів власності. Конституція України стверджує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушне.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і за порядком, встановленим законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з подальшим певним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного станів.

Конфіскація майна може бути застосована лише за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, сво­бодам та гідності громадянам, інтересам суспільства, погіршува ти екологічну ситуацію і природні якості землі.


следующая страница >>