asyan.org
добавить свой файл
1
ІННОВАЦІЙНІСТЬ ЯК ОЗНАКА СУЧАСНОСТІ
Стан освіти і перспективи її розвитку значною мірою залежать від політики держави у цій сфері. У багатьох країнах державна освітня політика вважає високий професійний і загальнокультурний рівень населення важливою умовою соціально-економічного розвитку, збереження і підвищення конкурентоспроможності національної економіки на світових ринках, безпеки і соціальної стабільності.


Існують речі, про які ми знаємо та знаємо, що знаємо. Існує те, про що ми не знаємо і знаємо, що не знаємо. Проте існує ще і таке, чого ми не знаємо і не знаємо, що не знаємо.

Вернер Ерхард



Оновлення навчально-виховної практики часто відставало від темпів цивілізаційного розвитку, соціальних вимог до неї. Ця проблема активізувалася у другій половині XX ст., що було зумовлено колосальним проривом у науково-технічному розвитку, радикальною зміною традиційних уявлень про світ, життя, його цінності, майбутнє цивілізації.

На початку III тисячоліття радикально змінюється державна освітня політика і в Україні. Розпочалося становлення нових парадигм освіти, орієнтованих на входження нашої країни у світовий освітній простір, поглиблюються тенденції диференціації освіти. Міжнародне співробітництво покликане сприяти розширенню можливостей громадян України щодо отримання якісної освіти та ефективного використання свого фахового потенціалу. Реалізація принципу варіативності дає змогу педагогічним колективам навчально-виховних закладів обирати і конструювати педагогічний процес за будь-якими моделями, зокрема й авторськими.

Цей процес супроводжується суттєвими позитивними змінами в педагогічній теорії та практиці:

- створенням різних варіантів змісту освіти, використанням можливості сучасної дидактики у підвищенні ефективності освітніх структур;

- здійсненням наукових розроблень і практичним обґрунтуванням нових педагогічних ідей і технологій.

Успіх освітніх реформ вирішальною мірою залежить від того, наскільки вдасться збудити творчий потенціал педагогів, які зараз працюють в системі освіти.
Н
Питання про освіту для сучасних суспільств – це питання про життя і смерть, питання, від якого залежить їхнє майбутнє.

Е. Ренан
а сучасному етапі все очевиднішим стає те, що традиційна школа, орієнтована на передавання знань, умінь і навичок, не встигає за темпами їх нарощування. Сучасна школа недостатньо розвиває здібності, необхідні її випускникам для того, щоб самостійно самовизначитися у світі, приймати обґрунтовані рішення щодо свого майбутнього, бути активними і мобільними суб'єктами на ринку праці.
Для сучасної системи освіти характерні такі тенденції:

— масовий характер освіти та її неперервність як нова якість;

— значущість освіти для індивіда і суспільства;

— орієнтація на активне освоєння людиною способів пізнавальної діяльності;

— адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості;

— орієнтація навчання на особистість, забезпечення можливостей її саморозкриття.
Ці тенденції свідчать, що головною функцією освіти є розвиток людини.
Докорінна зміна традиційного способу життя породжує нові вимоги, які спонукають людину краще розуміти інших і світ загалом.


Гасло справжньої демократії – не «Нехай це зробить уряд», а «Дайте нам це зробити самим».

Д.Ейзенхауер



З урахуванням цього пріоритетними завданнями сучасної освіти є:

  • навчання навчатися (вміння оволодівати та оперувати найрізноманітнішою інформацією);

  • навчання працювати (формування здатності ефективно оволодівати професійними навичками, вміння знаходити вихід у найнепередбачуваніших виробничих ситуаціях, співпрацювати в колективі, співвідносити себе з конкретними фаховими ролями та ефективно їх виконувати);

  • навчання співіснувати (розвиток здібностей до налагоджування соціальних, дружніх і родинних стосунків, вихованні здатності до емпатії, персоніфікованих взаємин з іншими людьми);

  • навчання жити (формування цілісного світогляду і світосприйняття, вміння осмислено бачити особистісний сенс життя, прагнути до духовної зрілості, бути відповідальною за себе, усвідомлювати відповідальність за долю людства).


Відповідно, нові завдання сучасної освіти вимагають від педагога виконання багатьох різних ролей:

Розробник навчальних програм. Педагог повинен уміти визначати очікувані навчальні результати, навчальні завдання, які приведуть до досягнення цих результатів, способи перевірки (оцінювання), необхідні ресурси та час.

Фасилітатор. Роль фасилітатора - допомогти учням досягнути очікуваних результатів навчання. Тому педагог-фасилітатор скоріше ставить запитання, сприяє, щоб звучали різні думки, точки зору у групі. На відміну від презентатора, який є певним чином експертом в інформації, що презентується, фасилітатор пропонує процес, який допомагає учасникам засвоїти знання.

Презентатор. Під час проведення презентацій педагог інформує, мотивує, описує. Презентація здебільшого - це одностороння комунікація, яка передбачає передачу інформації від педагога аудиторії та підкріплюється візуальними засобами.

Тренер. Допомагає іншим в оволодінні новими навичками, знаннями, ставленнями.

Наставник. Допомагає учням переносити здобуті знання у практику. Заохочує рефлективну практику.

Менеджер. Планує, оцінює, вносить зміни до навчального процесу для досягнення учнями очікуваних навчальних результатів. Забезпечує необхідними ресурсами.

Консультант. Ділиться знаннями, навичками, розвиває спроможності учнів, робить внесок в успіх кожного.

Дослідник. Роль учителя як дослідника вимагає від учнів нового розуміння процесу навчання, зміщуючи акцент від «зовнішнього до внутрішнього джерела» (Lytle&Cochran-Smith, 1993).

Агент змін. Заохочує та проводить постійний аналіз і рефлексію. Ініціює різноманітні альтернативні існуючій практиці. Сприяє процесу змін і розвитку класу/школи.
Сучасний стан системи освіти не задовольняє багатьох, хто в ній працює. Прагнення до змін сприяли зародженню широкого інноваційного руху в системі освіти. Це призвело до співіснування декількох моделей навчання.
Реальністю є взаємодія різних педагогічних систем і технологій навчання, апробування на практиці як нових форм, так і цілісних педагогічних систем минулого.
Отож звернемо увагу на інноваційне навчання.
Інноваційне (лат. innovatio — оновлення, зміна) навчання — зорієнтоване на динамічні зміни в навколишньому світі навчальна та освітня діяльність, яка грунтується на розвитку різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-адаптаційних можливостей особистості.
Специфічними особливостями інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних ситуаціях.

Інновації в педагогіці пов'язані із загальними процесами у суспільстві, глобальними проблемами, інтеграцією (лат. integratio — відновлення, об'єднання в ціле окремих елементів) знань і форм соціального буття. Нині створюється нова педагогіка, характерною ознакою якої є інноваційність — здатність до оновлення, відкритість новому.
Інноваційна діяльність педагогів стає на сьогоднішній день основним напрямом реалізації модернізаційних реформ в освіті і одним із суттєвих напрямів переходу до моделі інноваційного розвитку України в цілому.
До основних напрямків інноваційних процесів в системі освіти на сучасному етапі її розвитку слід віднести:

1. Модернізацію типів та структури освітніх навчальних закладів (приватні, державні, комунальні; ліцеї, гімназії, коледжі, колегіуми; авторські школи тощо).

2. Оновлення змісту навчання і виховання:

3. Розробку та апробування нових педагогічних технологій:

4. Зміна форм і методів навчання та виховання:

5. Модернізація форм і методів управління сучасною школою:
Становлення оновленої освіти передбачає природні процеси розвитку педагогічної практики, цілеспрямований управлінський вплив на систему підготовки, перепідготовку педагогічних кадрів, суттєві корективи змісту, стилю діяльності педагогічних установ, педагогів (вихователя, учителя, викладача), тобто перехід освітньої системи до функціонування на нових засадах.
Професіоналізація педагога і входження його в інноваційний режим роботи неможливі без творчого самовизначення, в якому провідну роль відіграє його налаштованість на самовдосконалення, самоосвіту, саморозвиток, без чого неможливе забезпечення нової якості освіти, яка напряму впливає на формування компетентностей та успішності учнів.
Якість освіти — рівень знань і вмінь, розумового, морального і фізичного розвитку тих, хто навчається, на певному етапі відповідно до поставлених цілей; рівень забезпечення навчальної діяльності і надання освітніх послуг учасникам освітнього процесу навчально-виховним закладом.
З розвитком цивілізації (продукуванням нових знань, створенням нових технологій, систем комунікацій, ускладненням соціальних зв'язків) постійно оновлюються вимоги до якості освіти, одним із найважливіших засобів забезпечення якої є інноваційність освітнього пошуку.
Інноваційність в цьому сенсі розглядають не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування нового, а насамперед як відкритість.
З точки зору інноваційної педагогіки новою якістю освіти є належна якість не лише навчання, а й виховання, ступінь розвиненості особистості людини, яка навчається, її підготовленості до продовження навчання, самостійного життя.
«Технології завтрашнього дня, - зазначав О.Тоффлер, - потребують не мільйонів поверхово начитаних людей, готових працювати в унісон на безкінечних монотонних роботах, не людей, котрі виконують накази, не зморгнувши оком, усвідомлюючи, «що ціна хліба – це механічне підкорення владі», але людей, котрі можуть приймати критичні рішення, котрі можуть знаходити свій шлях у новому оточенні, котрі достатньо швидко встановлюють нові стосунки у реальності, що швидко змінюється».

Д
Інновації напряму впливають на формування успішної, компетентної особистості.
инаміка сучасного розвитку цивілізації, прогнозування його перспектив наводять на висновки, що освітня система, навчальний заклад, педагогічний колектив, педагог, які ігноруватимуть у своїй діяльності інноваційний чинник, не лише відставатимуть від суспільних процесів, тенденцій, а й спричинятимуть формування особистості, покоління, заздалегідь запрограмованих на аутсайдерські (останні) інтелектуальні, духовні, соціальні позиції.

Список використаної літератури

  1. Інноваційність - важлива ознака сучасної освіти. З книги Химинець В.В. «Інноваційна освітня діяльність». – Ужгород: Інформаційно-видавничий центр ЗІППО, 2007. – 364 с.

  2. В.І.Садкіна.101 цікава педагогічна ідея. .- Х.: «Основа», 2008.

  3. Н.П.Наволокова, В.М.Андрєєва. Практична педагогіка для вчителя. 99 схем і таблиць. .- Х.: «Основа», 2009.

  4. Інновації на уроках географії/ ред..Є.І.Науменко, В.М.Андрєєва.- Х.: «Основа», 2007.

  5. К.О.Баханов. Навчання історії в школі: інноваційні аспекти. .- Х.: «Основа», 2005.

  6. О.Пометун, Л.Пироженко. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання.- К: А.С.К.,2004

  7. Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій / Ред. Н.П.Наволокова. - .- Х.: «Основа», 2009.

  8. Настільна книга педагога. Посібник для тих, хто хоче бути вчителем-майстром / Упорядники: В.М.Андрєєва, В.В.Григораш.- .- Х.: «Основа», 2006.

  9. В.М.Андрєєва, О.Є.Шматько. Урок географії в сучасних технологіях. .- Х.: «Основа», 2006.