asyan.org
добавить свой файл
1
СОЦІАЛЬНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ:

ІННОВАЦІЙНА КУЛЬТУРА

ОСОБИСТОСТІ В МІНЛИВОМУ СВІТІ
О.Г.Козлова

Канд.. пед наук, доцент,

декан, Сумського ДПУ ім. А.С. Макаренка

Р.В. Миленкова

викладач, Суми, УАБС
Незаперечним є те, що дедалі розвиток людства набирає більш масштабного характеру. Зокрема, свідченням тому є перехід суспільства до іншої якості становлення – суспільства інформації, суспільства знань. Таким чином, нині постає потреба в осмисленні та реалізації шляхів формування людини з «інноваційним типом мислення, інноваційним типом культури, з готовністю до інноваційного типу діяльності, що стане адекватною відповіддю на перехід цивілізації до інноваційного типу розвитку» [2, с.11].

Як відомо, інноватика як окрема галузь науки, на початку ХХ ст. почала досліджувати закономірності технічних та економічних нововведень. У ґенезі інноватики в середині неї самої з’явилися відносно самостійні напрямки: формування нововведень; дифузія (розповсюдження) нововведень; адаптація до них людини та пристосування їх до людських потреб; інноваційні організації; вироблення інноваційних рішень (А. Пригожин, Л. Даниленко, В. Паламарчук, Б. Санто та ін.).

Зазначимо, що нині соціальна роль інновацій стала предметом активних наукових пошуків. Ця проблема є надзвичайно актуальною для України, особливо нині, коли розвиток суспільства знаходиться у так званій точці біфуркації, коли інновації можуть стати визначальним фактором подальшого соціокультурного та економічного прогресу. Так, автори А. Галчинський, В. Геєць, А. Кінах, В. Семиноженко наголошують на тому, що …«найбільш привабливою і перспективною моделлю розвитку для України є ставка на політичну, економічну, гуманітарну і наукову інновацію як ключові імперативи глобальних перетворень, реформ нової генерації. На нашу думку, саме суспільство інновацій треба розглядати як дейну матрицю нової національної ідеї, українського проекту ХХІ сторіччя. Головною змістовою характеристикою і необхідною умовою успішності цього проекту має стати інновація як стиль і головний спосіб життя» [1, с. 114–115].

Підкреслимо, що саме інновація, яка реалізується на рівні кожного окремого громадянина у перетворюючому ставленні до життя, до власної ролі у суспільстві, у прагненні вдосконалення себе, міжособистісних стосунків, власної професійної діяльності тощо, актуалізується згодом у загальнодержавному напрямку. Однак насиченість сучасного життя інноваціями майже в усіх галузях суспільства робить природним здійснення переходу категорії кількісного у категорію якісного. Отже стає зрозумілим, що далеко не кожна інновація може бути прийнятною для української економіки, науки чи освіти. Сліпе запозичення або впровадження «нового заради нового» не повинно йти всупереч культурним, моральним та етичним традиціям нашого суспільства.

Вважаємо, що заохочувальну роль до використання нових підходів та розробки нових ідей, з іншого, коригуючи застосування інновацій щодо загальнокультурних норм, може відігравати формування саме інноваційної культури у суспільстві. Нині, як ніколи, гостро стоїть питання про соціокультурний розвиток держави. Бачиться обґрунтованою позиції В. Семиноженка стосовно того, що формування інноваційної культури у суспільстві є запорукою розвитку гуманітарного капіталу України, нового гуманітарного простору, який стане своєрідним індикатором наукового, культурного, освітнього, інноваційного рівня країни, квінтесенцією її досягнень. Автор вважає, що перспективи української держави залежатимуть від того, наскільки швидко ми усвідомимо, що в світі уже відбулася гуманітарно-інноваційна революція [4].

Важливими бачаться дослідження стосовно визначення факторів успішної реалізації нового етапу розвитку національної інноваційної політики України. Нині серед першочергових виокремлюється впровадження інноваційної ідеології. «Історичний парадокс полягає в тому, що до останнього часу інноваційна доктрина приділяла відносно мало уваги необхідності формування середовища інноваційного мислення, суспільної культури інновацій. В основі такого мислення лежить, як відомо, по-перше, критичний спосіб оцінки себе і навколишнього світу і, по-друге, перехід від засвоєння накопиченого до створення нового. Інноваційні проекти можуть повинні стати основою формування нової української інтелектуальної еліти інноваційного типу» [4, с. 35]. Відтак постає потреба у фахівцях, які будуть спроможні з одного боку породжувати інновацію, з іншого – мати такі моральні якості, які забезпечують вибір нововведень. Зрозуміло, що нововведення, які розраховані на короткочасний економічний ефект, не завжди сприяють сталому розвитку суспільства. Саме інноваційна культура може сформувати критичність в оцінці інновацій. А. Ніколаєв вказує на широкий діапазон реалізації інноваційної культури у суспільстві – від створення умов ефективного використання інноваційного потенціалу особистості в інтересах розвитку суспільства до забезпечення зваженості у його реформуванні. Формування інноваційної культури майбутнього фахівця – важливий крок у створенні інноваційної культури у країні. У сфері конкретної економіки її функції полягають у прискоренні та підвищенні ефективності впровадження нових технологій та винаходів, у сфері управління – реальної протидії бюрократичним тенденціям, у сфері культури – оптимізація співвідношення між традиціями та оновленням, різними типами та видами культур [3].

Безсумнівно, інноваційна культура особистості набуває цінності тільки у тісному взаємозв’язку з іншими видами культури – моральною культурою (на рівні регулятора прийняття інновацій), інформаційною (творення, обробка, зберігання, використання та поширення інформації), правовою (у галузі захисту інтелектуальної власності та правового забезпечення впровадження інновацій), організаційною, культурою міжособистісного спілкування та ін.

Винятково важливим бачиться те, що нині поняття «інноваційна культура» починає розглядатися на рівні особистості. Дослідження попередніх десятиліть засвідчують зацікавленість вчених інноваційною культурою, як формою організаційної культури, яка забезпечує економічний розвиток підприємств завдяки інноваційному вирішенню завдань.

Увага до визначення сутності феномену інноваційної культури, порівняння її з іншими феноменами може бути пояснена тим, що соціокультурні умови сучасності диктують необхідність формування у кожної особистості інноваційного типу культури. Актуальність даного напрямку дослідження підтверджується також певними науковими подіями.

Так, 20 вересня 2001 року під егідою ЮНЕСКО в Москві проходив міжнародний форум «Інноваційна культура на зламі століть», який включав у себе різноманітні заходи. Змісту та значенню інноваційної культури були присвячені доповіді представників різних галузей наукового знання, дискусію було продовжено за «круглим столом» в Інституті стратегічних інновацій РФ. На засіданні в концептуальному плані була розроблена та обговорена Національна хартія інноваційної культури, яку підписали діячі науки, культури, освіти, представники громадських та комерційних організацій Росії. У документі представлено висновки та пропозиції щодо формування інноваційної культури суспільства. Хартію офіційно підтримали Комітет Ради Федерації з науки, культури, освіти, охорони здоров’я та екології, Комітет державної думи з екології.

В Україні на законодавчому рівні у січні 2003 інноваційну культуру було визнано серед стратегічних приоритетних напрямів інноваційної діяльності та запропоновано розглядати її як складову інноваційного потенціалу.

Значний резонанс отримало проведення наукової конференції «Ноосфера та інноваційна культура суспільства» (Київ, 2005), де інтегральне поняття «інноваційна культура» обговорювалося представниками різних наук, від філософії та педагогіки до філології, медицини та біології. Була створена робоча група по формуванню державної концепції інноваційної культури українського суспільства. Розпочата на засіданні робота цієї групи вчених продовжується нині в Інтернет-режимі.

Безсумнівно в цьому контексті важливою умовою є підготовка Концепції інноваційного розвитку економіки України, розробленої за участю науковців Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України. Викликає інтерес те, що Концепцією передбачено реалізацію спеціального напрямку «Формування сучасної інноваційної культури суспільства». Безсумнівно важливим є те, що «Інноваційна культура» авторами розглядається як засіб переходу вітчизняної економіки на інноваційну модель розвитку.

Таким чином, стає зрозумілим, що нині одним із пріоритетних напрямків розвитку суспільства в цілому та українського зокрема, стає формування інноваційної культури особистості. Така особистість інноваційного типу повинна мати усвідомлення необхідності соціальних змін, бути готовою до ефективного життя в умовах перетворень та зміни сталих соціальних стереотипів, переорієнтації системи мотивації, стимулів. Незаперечною є думка, що саме наявність інноваційної культури особистості може забезпечити як моральне вдосконалення самої людини, так і становлення і розвиток справжнього гуманного суспільства.
Література:

  1. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В. – К.: Знання України, 2004. – 338 с.

  2. Кремень В. Якісна освіта: вимоги ХХІ століття // Відкритий урок. Плеяди. – 2007. – № 1. – С. 10–14.

  3. Николаев А. Инновационное развитие и инновационная культура // Наука и народознавство. – 2001. – № 2. – С. 54–64.

  4. Семиноженко В. Інноваційна політика України як національний проект // Економіка знань: виклик глобалізації та України. Монографія / під заг. ред.. А. Гальчинського, С. Льовочкіна, В. Семиноженка. – К., 2004. – С. 18–39.