asyan.org
добавить свой файл
1
`УДК 316:711.437(1-22)

Критерії класифікації проблемних сільських територій
Морозюк Н.В., кандидат економічних наук,

Національний університет біоресурсів і

природокористування України, м. Київ
У статті розглянуті існуючі класифікації соціально-економічних систем, проаналізовано вітчизняний та зарубіжний досвід, запропоновані критерії виділення проблемних сільських територій на мікрорівні.

Ключові слова: система управління, стратегія, депресивна територія, проблемна сільська територія
В статье рассмотрены существующие классификации социально-экономические системы, проанализирован отечественный и зарубежный опыт, предложены критерии выделения проблемных сельских территорий на микроуровне.

Ключевые слова: система управления, стратегия, депрессивная территория, проблемная сельская территория

Критерии классификации проблемных сельских территорий. Морозюк Н.В.
In the articles considered existent classifications of the socio-economic systems, domestic and foreign experience is analysed, offered criteria of selection of problem rural territories on a microlevel.

Keywords: control system, strategy, depressed territory, problem rural territory.

Criteria of classification of problem rural territories. N.V. Morozyuk
Постановка проблеми. Однією з проблем формування та реалізації державної регіональної політики в Україні є створення правових, економічних та організаційних умов для забезпечення територіально цілісного та збалансованого розвитку країни. Економічно розвинені регіони прагнуть насемперед досягти свої цілі, виділяючи при цьому якомога меншу частку власних ресурсів для вирішення загальнодержавних проблем і завдань, в той час як слаборозвинені через свої природно-історичні особливості чи слабкий ресурсний потенціал не в змозі самостійно наблизитись навіть до середньорегіонального рівня.

Для відродження сільських територій необхідні значні капіталовкладення. На сучасному етапі переважна більшість інвестиційних потоків спрямована у міста, селища міського типу та великі села. В таких умовах з метою досягнення найбільшого економічного і соціального ефекту важлива концентрація фінансових ресурсів на територіях, які найбільш цього потребують. З огляду на це у процесі управління та формування відповідних стратегій важливим є виділення територій, які потребують активної підтримки регіональних та державних органів влади та створення особливих умов, так званих проблемних територій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В науковій літературі досить широко обговорюється питання визначення критеріїв класифікації територій, зокрема проблемних. Його дослідили такі вчені як В.С. Коломийчук, О.П. Максимюк, Л.Ц. Масловська, І.В. Прокопа, Л.О. Шепотько та інші. Але незважаючи на багаточисельність наукових праць, відсутні єдині методичні підходи до визначення критеріїв класифікації проблемних сільських територій. Крім того поряд з поняттям „проблемна територія” використовується „депресивна”, „кризова”, „слаборозвинена”. Таке різноманіття вживаних термінів потребує уточнення їх змісту.

Досить детально питанння депресивних територій вивчається регіональною економікою. Ця наука до депресивних відносить ті системи, в яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестає працювати механізм саморозвитку та діяти відповідні стимули, тобто немає підстав розраховувати на самостійний вихід із кризи, при цьому для них характерні спадні тенденції розвитку [1]. Для виявлення депресивних територій Л.Ц. Масловська [2] пропонує порівнювати показники розвитку окремих частин регіону з середьорегіональними або середньодержавними. Інші вчені [3] вважають, що депресивними є ті території, на яких темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, екології, соціальних послуг вищі за загальнодержавні.

Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» [4] до депресивних сільських районів відносить ті, в яких протягом останніх трьох років спостерігалась найнижча щільність населення, природний приріст, найвища частка зайнятих у сільському господарстві, найнижчий обсяг виробництва сільськогосподарської продукції на одну особу та найнижчий рівень середньої заробітної плати. При цьому депресивними визнаються ті райони, які одночасно відповідають вищезгаданим критеріям [5]. Міністерством економіки України встановлено, що в результаті застосування запропонованої методики жодної депресивної території не виявлено [6].

Російські вчені [7] до депресивних відносять регіони з високим рівнем економічного потенціалу, значною часткою промислового виробництва у структурі господарства і відносно високим рівнем кваліфікації місцевих трудових ресурсів, які в результаті низької конкурентоспроможність профілюючих галузей потрапили в глибоку і тривалу кризу, мають високий рівень безробіття (переважно у структурній формі), низький ступінь інвестиційної активності і порівняно низький середній рівень бюджетної забезпеченості на душу населення. При цьому вони, крім депресивних, виділяють кризові регіони – території, що підпали під руйнівний вплив природних або техногенних катастроф, регіони широкомасштабних суспільно-політичних або воєнних конфліктів, пов’язаних з частковим руйнуванням накопиченого економічного потенціалу чи відчутною міграцією населення, а також регіони, в яких глибина економічної кризи досягла меж, несумісних з підтриманням соціально-політичної стабільності в регіоні.

Інституції Європейського Союзу в контексті регіональної політики виокремлюють лише проблемні райони, які поділяють на слаборозвинені та структурно слабкі. Слаборозвинений регіон вони розглядають як територію з рівнем розвитку промислового виробництва значно нижчим, ніж в середньому по країні [1].

В науковій літературі поряд з поняттям „депресивний регіон” вживають «депресивне сільське поселення», під яким розуміють поселення, в якому процеси зростання чисельності населення змінились депопуляцією, що супроводжується зменшенням кількості зайнятих, зростанням рівня безробіття, зменшенням шансів знайти роботу за місцем проживання чи в безпосередній близькості від нього, скороченням потужностей об’єктів соціальної інфраструктури [1]. Такі вчені як Л.О. Шепотько, І.В. Прокопа, О.П. Максимюк [8] використовують термін «занепадаючі» та «вмираючі» сільські населені пункти, головною ознакою яких є несприятлива демографічна ситуація, а саме переважання у віковій структурі населення осіб пенсійного віку.

Мета дослідження. Визначити критерії класифікації проблемних сільських територій на мікрорівні.

Виклад основного матеріалу. Для визначення проблемних сільських територій у регіональній системі спершу їх потрібно класифікувати. Можливі кілька підходів до типології таких соціо-еколого-економічних систем як регіон, район, сільська територія. Наприклад, за вихідним станом та динамікою відповідного індикатора; за поєднанням двох чи більше індикаторів, що характеризують рівні розвитку соціо-еколого-економічних систем тощо [9]. З.В. Герасимчук та І.М. Вахович [9],пропонують найпростішу типологію територій за відносною величиною індикатора у році, що досліджується:

високорозвинені території – території, які у базовому і фактичному році мали рівень індикатора вище середнього;

депресивні території – території, на яких рівень індикатора у базовому році був вищий від середнього, а у фактичному році – став нижче середнього;

перспективні території – території, на яких рівень індикатора у базовому році був нижчим від середнього, а потім перевищив середній рівень;

слаборозвинені території – території, на яких рівень індикатора і у базовому році і у фактичному був нижче середнього.

Враховуючи вищевикладене ми поділятимемо території на три групи: з рівнем розвитку вище середнього, середнім та нижче середнього. Для їх виявлення порівнюватимемо показники їх розвитку з середніми по регіону. В результаті до першої групи належатимуть території, в яких сільськогосподарське виробництво нарощує обсяги. До другої – території, в яких спостерігається спад сільськогосподарського виробництва, але збільшення обсягів виробництва промисловими підприємствами. На таких територіях відбувається диверсифікація економіки, що дозволяє пом’якшити наслідки від занепаду сільського господарства. В третю групу входять проблемні території.

Отже, до проблемних сільських територій ми віднесемо ті, рівень розвитку яких нижче середньорегіонального та з середнім рівнем, але в яких спостерігається тенденція до спаду. Їх, в свою чергу, класифікуватимемо залежно від характеру соціально-економічних процесів на кризові, депресивні та слаборозвинені.

Згідно з економічною теорією, криза – це головна фаза економічного циклу, що супроводжується різким скороченням обсягів виробництва, зростанням безробіття, накопиченням товарів та послуг. Скорочення виробництва під час кризи триває доти, поки встановиться ринкова рівновага, тобто відповідність попиту і пропозиції. Після цього кризовий спад припиняється і економіка входить у фазу депресії (застій у розвитку народного господарства). Її справедливо порівнюють з післяшоковим станом. Рух капіталу повільний. У цій фазі відбувається поступове відновлення перерваних кризою зв’язків, переливання капіталу у перспективніші галузі, а головне – масове оновлення основного капіталу [10].

Для визначення кризових та депресивних територій доцільно використовувати такі показники: обсяг виробництва (сільськогосподарської та промислової продукції), обсяг інвестицій, рівень безробіття. З огляду на зайнятість значної частини селян в особистих господарствах, офіційний рівень безробіття знаходиться в межах допустимих норм. Тому цей показник не може адекватно відображати ситуацію, що склалась. Більш достовірним буде використання показників руху населення. Оскільки природне скорочення обумовлене деформованою віковою структурою населення і спостерігається навіть в розвинених районах, в таких умовах більш прийнятними будуть показники міграції населення.

Динаміку показників потрібно відстежувати як мінімум за три роки, якщо є можливість, то за п’ять-сім. Критерії класифікації проблемних сільських територій наведено в таблиці 1.


Таблиця 1

Критерії класифікації проблемних сільських територій

Показник
Територія

Обсяг виробництва

Обсяг інвестицій

Міграція населення за межі району

Кризова

Скорочується

Зменшуються

Вища за середній рівень по області

Депресивна

Спад припиняється

Неістотно зростають або залишаються без змін

Дещо вища за середній рівень по області або дорівнює йому

Слаборозвинена

Зростає

Зростає

Не вище за середній рівень по області

Розроблено автором
Серед критеріїв класифікації проблемних сільських територій пріритетне значення належить людському капіталу, його якості як однієї з умов саморозвитку соціально-економічних систем. Отже, якщо будуть збільшуватись обсяги інвестицій, але при цьому зростатимуть міграційні потоки за межі сільської території, то вона приречена до занепаду.

Після визначення належності території до тієї чи іншою групи необхідно обрати оптимальну для нього стратегію. Для цього можна використовувати рекомендації, запропоновані в науковій літературі. Так, Л.Ц. Масловська [2] класифікує стратегії так: залежно від ресурсів реалізації орієнтованих на зовнішні ін’єкції та мобілізацію ресурсів саморозвитку; від факторів реалізації – традиційні і нові; від пріоритетів орієнтованих на економічне зростання з метою задоволення матеріального добробуту будь-якою ціною та сталий розвиток. Вона вважає, що їх слід формувати за напрямами вирішення основних проблем, поділяючи на соціальні, економічні та екологічні. На нашу думку, такий підхід не відповідає вимогам комплексності та збалансованості розвитку регіонів.

Для практики більш прийнятною є ідея З.В. Герасимчук та І.М. Вахович [9]. Вони описали основні базові стратегії розвитку регіону: зростання, «обмеженого росту» чи стабілізації, фокусування, глобалізації регіонального співробітництва, «економії», «виживання». Але, на їх думку, цей перелік не дозволяє врахувати особливості усіх регіональних систем, тому вони пропонують розробляти та обирати функціональні стратегії розвитку регіону, до яких відносять інноваційну стратегію, стратегію конкуренції на різних етапах життєвого циклу галузі, зміни курсу, реструктуризації, диверсифікації, кластерну стратегію.

Реалізація будь-якої стратегії вимагає певних ресурсів. В умовах обмеженості бюджетних коштів та можливостей впливу місцевої спільноти на зовнішнє середовище головні джерела і імпульси розвитку сільських територій потрібно шукати всередині спільноти. В той же час необхідно пам’ятати, що досвід окремих регіонів країн Європи свідчить, що не всі сільські райони здатні до самостійного економічного розвитку [11]. Спільна регіональна політика ЄС базується на теорії «нового регіоналізму». У відповідності з цією теорією регіональний розвиток пов’язується з використанням ендогенного або внутрішнього потенціалу територій. Такий підхід передбачає перенесення акцентів з прямого державного регулювання на стимулювання формування в регіонах автономного механізму використання власного потенціалу [12].

Отже, на цьому етапі формування регіональної стратегії слід виділити території, які здатні розвиватися самостійно, а які потребують підтримки з боку держави та регіональних органів влади. Для цього необхідно оцінити їх потенціал та наявні ресурси. Потрібно відмітити, що сільські території є просторовою базою розміщення ряду галузей народного господарства, тому оцінка їх потенціалу обов’язково повинна охоплювати природну складову. Також необхідно оцінити податкоспроможність територій та їх інвестиційну привабливість.

Оцінка потенціалу кожної території дозволить не розпорошувати обмежені бюджетні кошти та зосередити їх там, де вони необхідніші. Так, якщо територія здатна розвиватись за рахунок внутрішніх ресурсів, то зусилля слід спрямувати на їх залучення шляхом використання наявного потенціалу. В іншому випадку для розвитку території необхідна пряма державна підтримка.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Доповнення процесу формування регіональної стратегії соціально-економічного розвитку села запропонованою методикою визначення проблемних територій дозволить реалізувати регіональним органам влади принцип селективності підтримки. Це підвищить ефективність прийняття управлінських рішень, дозволить акумулювати ресурси (і не тільки фінансові) та сприятиме розвитку села.
Література
1. Шаульська Л.В. Стратегія розвитку трудового потенціалу України / Л.В. Шаульська. – Донецьк: Інститут економіки промисловості, 2005. – 502 с.

2. Масловська Л.Ц. Сталий розвиток продуктивних сил регіонів: теорія, методологія, практика / Л.Ц. Масловська. – К.: Видавництво КНТЕУ, 2003. – 365 с.

3. Проблеми і шляхи розвитку депресивного регіону (на прикладі областей Поліського економічного району) / За ред. М.І. Карліна. – Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – 332 с.

4. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» № 2850-IV від 08 вересня 2005 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2850-15.

5. Енциклопедія народного господарства УкрРСР / Відповідальний редактор С.М. Ямпольський. – К.: Гол. редакція Української радянської енциклопедії. – Т. 4. – 1972. – 596 с.

6. Щербатюк В.В. Сільські території: деякі аспекти організації їх розвитку / В.В. Щербатюк // Агроінком. – 2006. – № 11-12. – С.66-70.

7. Керецман В.Ю. Державне регулювання регіонального розвитку: теоретичні аспекти / В.Ю. Керецман. – К.: Видавництво УАДУ, 2002. – 188 с.

8. Українське село: вихід із кризи: [Зб. наук. праць / відп. ред. Л.О.оШепотько]. – К.: АН України; Інститут економіки, 1994. – 129 с.

9. Герасимчук З.В. Організаційно-економічний механізм формування та реалізації стратегії розвитку регіону / З.В. Герасимчук, І.М. Вахович. – Луцьк: ЛДТУ, 2002. – 248 с.

10. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти / С.В. Мочерний. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – 592 с. – (Серія «Гаудеамус).

21. Борщук Є. Концепція сталого розвитку і проблеми оптимізації соціально-економічних систем / Є. Борщук, В. Загорський // Регіональна економіка. – 2005. – № 3 – С. 113-119.

12. Писаренко С.М. Організаційно-економічний механізм реалізації регіональної політики Європейського Союзу/ С.М. Писаренко. – Л.: ІРД НАН України. – 2002. – 80 с.