asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 ... 47 48

2. Найдавніші археологічні культури в межиріччі Дніпра та Дністра



У XX-VIII тис. до н.е., в епоху мезоліту, зміна клімату (відступ льодовика, загальне потепління і формування європейських географічно-ландшафтних зон, близьких до сучасних) сприяла інтенсивнішому заселенню української території, де виділилися три великі ареали мезолітичних племен: південний – у степах Північного Причорномор’я та Приазов’я і в Криму, лісостеповий – у Середньому Подніпров’ї та басейні р.Сіверського Донця, лісовий – у нинішніх північних регіонах України.

Наприкінці мезоліту спостерігаються кардинальні цивілізаційні зміни, які називають “неолітичною революцією”, а період від VІ до ІІІ тис. до н.е. виділяють в окрему епоху – неоліт, тобто новий кам’яний вік. Епохальним поштовхом до цього став перехід первісної людини на відтворюючий тип господарства – землеробство й тваринництво, внаслідок чого на території України уперше виділилися культурно-господарські зони, відмінні за характером життєвого укладу – землеробсько-скотарська та мисливсько-риболовецька, де почали формуватися місцеві, споріднені між собою родо-племінні групи зі спільними рисами матеріальної культури.

У неоліті прийнято виділяти його пізню фазу – енеоліт (кінець ІV-ІІІ тис. до н.е.), що принесла людям перший метал – мідь, з якої, окрім прикрас, почали виробляти зброю та знаряддя праці. Паралельно тривав поступ у господарській сфері: люди стали використовувати рало і тяглу робочу худобу, одомашнили коня й вівцю, що підштовхнуло розповсюдження ткацтва, вдосконалили технологію виготовлення керамічного посуду. Зростала й чисельність населення, що супроводжувалось, по-перше, освоєнням нових територій, по-друге – витворенням компактних ареалів, мешканці яких відрізнялися одне від одного за типом матеріальної культури й побуту, релігійними обрядами і, як припускають, уже й за мовою. В Україні найвиразніші пам’ятки енеоліту пов’язуються з так званими трипільськими племенами. Ця умовна назва походить від с.Трипілля під Києвом, де 1893 р. видатний київський археолог Вікентій Хвойка уперше виявив рештки культури, яка проіснувала з другої половини ІV до кінця ІІІ тис. до н.е. на величезному масиві розселення в межиріччі Дніпра й Дністра, сягаючи на півдні причорноморських степів, а на півночі – волинського і київського Полісся та пониззя Десни.

Найвищого розвитку досягли трипільські племена, які жили в межиріччі Дністра і Дніпра в IV-III тис. до н.е. Більша частина дослідників вважає, що витоки цієї цивілізації слід шукати в Східному Середземномор’ї і на Балканах, звідки прийшли і розповсюдилися серед місцевого населення передові форми ведення землеробства, скотарства, домобудування, ремісництва. Трипільська спільнота формувалася на терені сучасної України на основі синтезу місцевих і прийшлих груп населення. Вона також була поширена на території Молдови та Румунії.

У ІІІ тис. до н.е. трипільців підкорили нові племена. За рівнем культури вони стояли нижче від трипільців, але були більш войовничі. Завойовники вміли обробляти мідь (мідний вік на Україні датується 3300-2800 рр. до н. е.), згодом до неї почали додавати олово і одержали бронзу (2800-1200 рр. до н. е.). Мистецтво епохи бронзи представлене численними золотими виробами у формі діадем, стилізованих фігурок хижаків, де помітний вплив трипільського мистецтва.

На кінець бронзового віку на Україні припадає поява у Північному Причорномор’ї кіммерійців. Хронологічно культура кіммерійців охоплює період з 1500 по 700 рр. до н.е. У кіммерійців були складні ритуальні обряди: вони ховали небіжчиків і мали некрополі. Кіммерійці характеризуються табунним скотарством, високою культурою бронзи та кераміки з кольоровими інкрустаціями. Їх культуру слід вважати продовженням трипільської. Треба зазначити, що в період кіммерійської культури на Україні у вжиток входить залізо, яке витісняє дорожчу бронзу (залізний вік на Україні датується XII ст. до н.е. - IV ст. н.е.). Спостерігається подальше вдосконалення засобів виробництва. Тоді ж постають численні міста, окопані ровами й обнесені валами.

З іранських племен, що побували в Україні у VIII - II ст. до н.е., найбільше культурних пам’яток залишили після себе скіфи. У південній право- і лівобережній Україні знайдені величезні кургани, де хоронили скіфських царів. Скіфське мистецтво було своєрідним і відіграло важливу роль у формуванні слов’янської культури і житлового будівництва. Тут слід згадати і скіфську кераміку, прикрашену заглибленим геометричним узором, і скіфське декоративне мистецтво, основою якого є зображення тварин. Скіфи користувалися всіма формами посуду, виробленого трипільцями. Гребінцевий орнамент був провідною формою в трипільській, кіммерійській і анто-слов’янській культурі. Він зберігся майже незмінним до наших днів і є національною формою виробів української кераміки.

На початку III ст. н. е. Південну Україну захопили германські племена готів (ост-готів), підкоривши собі як тубільців, так і сарматсько-скіфське населення. Готи засвоїли скіфсько-сарматську і грецьку культури, прийняли християнство. Вони мали, вплив на слов’ян, особливо в ділянці військової організації. Культуру, типову для антів, вперше відкрито в могильниках біля с. Зарубинці на Київщині і названо зарубинецькою (II ст. до н.е. - II ст. н.е.). Продовженням її була відкрита біля с. Черняхова (теж на Київщині) черняхівська культура, яку археологи датують II - V ст. н.е. Обидві культури характеризує передусім кераміка. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну з чорної глини, а черняхівської – з сірої глини з допомогою гончарного круга. На землях між Дніпром, Карпатами і Дунаєм археологи відкрили сотні поховань, більшість яких належала до антської доби. Причому вони були двох видів: тілопальні і поховання в ямах. З розкопок цілих десятків антських селищ і городищ видно, що правобережна Україна була густо заселена праукраїнськими племенами. Знахідки черняхівської культурної верстви свідчать про високу культуру наших предків у добу антів.

Держава антів проіснувала три сторіччя – від кінця IV до початку VІІ ст. Вона впала під навалою тюркських племен аварів. Однак в середині VII ст. слов’яни почали звільнятися з-під влади завойовників. У процесі розкладу первіснообщинного ладу серед східних слов’ян формуються племінні союзи. Автор "Повісті минулих літ" називає такі племена, від яких походятьукраїнці: поляни жили на правому березі Дніпра, біля Києва; сіверяни – над Десною; древляни – між Тетеревом і Прип’яттю; дуліби або бужани – вздовж Бугу; уличі – над Дністром і Бугом; тиверці – між Бугом і Прутом. Таким чином, стародавня слов’янська культура на українських землях формувалася протягом тривалого часу, і в даному процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції автохтонних народів - передусім антів, з іншого - культурні зв’язки з сусідніми народами. Ця культура характеризується цілісністю й самобутністю. На її основі виникла культура Київської Русі.




<< предыдущая страница   следующая страница >>