asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 ... 6 7

В цих положеннях визначено дві ключові фрази, які спростовують усі звинувачення щодо підписання контрактів від 19.01.2009 р. всупереч Міжурядовій Угоді, оскільки п.2 цієї Угоди повність денонсував її, тому що визначено, що Газпром не здійснює більше поставки газу на територією України, та щодо не підняття у 2009 році ставки плати за транзит, оскільки як вбачається вона встановлена до 2011 року на рівні 1.6 доларів США.

І якраз існування Міжурядової Угоди їм повністю заважало і вони розуміли, що повністю діють у її порушення.

Отже, з 2006 року ця угода залишилася діяти тільки в тій частині, в якій вони просто не змогли її зруйнувати, а саме в частині транзиту газу в рахунок погашення передоплати ВАТ «Газпром» у 2004 році на суму 1 млрд. 250 млн. доларів США.

Так, згідно доповнення від 09.08.2004 р. №4 до контракту від 21.06.2002 р., що був укладений на виконання Міжурядової Угоди, було доповнено пунктом 9.8 цього контракту, відповідно до якого на протязі 30 ка­лендарних днів з моменту набрання чинності цього доповнення замовник (ВАТ "Газпром") виплатить виконавцю (НАК "Нафтогаз України") аванс в розмірі 1 млрд.250 млн. доларів США (надалі - авансовий платіж) в якості часткової оплати послуг по транзиту природного газу через територію України, які будуть надані виконавцем в період з 2005 по 2009 рік включно. При прове­денні розрахунку за надання виконавцем послуг по Контракту сума авансового платежу буде віднесена в рівних долях по 250 млн. доларів США на кожний рік вказаного періоду, тобто в 2005 році на суму 250 млн. доларів США, в 2006 - на суму 250 млн. доларів США, в 2007 - на суму 250 млн. доларів США, в 2008 на суму 250 млн. доларів США, в 2009 - на суму 250 млн. доларів США.

В рахунок отриманого від замовника авансового платежу виконавець від­повідно до Контракту надасть в період з 2005 по 2009 рік включно послуги по / транзиту природного газу по території України, виходячи із ставки плати за транзит в розмірі 1.09375 доларів США за 1 тис, куб, м газу на 100 км відстані, І яка не підлягає зміні сторонами Контракту.

Отже, у 2006 році тільки у даній частині залишилися існувати домовленості Міжурядової угоди і відповідно тільки в цій частині укладалися доповнення між ВАТ «Газпром» і НАК Нафтогаз України» до контракту від 21.06.02 протягом 2006-2009 років.

І хочу наголосити, що і в контракті від 19.01.2009 р. № ТКГУ у п. 8.2 було врегулювано здійснення транзиту газу в рахунок передплати по вказаному вище доповненню від 09.08.2004 р. № 4. (том. 12 стор. 84).

Отже, таким чином, Україна була позбавлена другого елементу захисту від монополії РФ — пов'язаності ціни на газ з ціною за транзит.

Як я вже зазначила, з 2006 року ціна на газ почала стрімко зростати, і Україна вже на цей процес у односторонньому порядку впливати не могла.

Саме в цей час корупційна діяльність «Росукренерго» розгорнулася з повною силою, вони брали відносно дешевий, на той момент, газ для України та перепродавали його за більш дорогу ціну як для України, так і на експорт, перетворюючи НАК «Нафтогаз України» у збиткову організацію.

За моєю оцінкою, ці корупційні ресурси ділилися між Фірташем, Бойко, Льовочкіним та вищими політичними особами України.

Після запровадження такої схеми, у України не залишилося жодного інструменту захищати свої економічні та енергетичні інтереси.

Це продовжувалося до кінця 2008 року.

Коли мене призначили Прем'єр-міністром України у грудні 2007 року, угоди на 2008 рік вже були укладені, по вартості купівлі природного газу на один рік, а по ціні на транзит існувало дві угоди.

По вартості купівлі природного газу – це угоди від 02.02.2006 р. б/н РосУкрЕнерго та ЗАТ «УкргазЕнерго та від 14.03.2008 р. № 14/198/08 між компанією РосУкрЕнерго та НАК «Нафтгогаз України» і що є парадоксальним порівнюючи ціни на газ між 2008 та 2009 роках в матеріалах справи в принципі відсутні Договори на підставі, яких газ поставлявся в Україну у 2008 році.

^ По транзиту природного газу - це угода від 04.01.2006 р., яку я вже озвучувала по якій компанії «Росукренерго» були передані права на транзит природного газу через територію України та права на використання газових сховищ на 25 років та було передбачено незмінність плати за транзит до 1 січня 2011 року.

Отже, на момент мого призначення у грудні 2007 році завдяки підписанню цих «троїстих» угод 2006 року, ціна на газ за три роки виросла на 164 відсотки з 50 доларів у 2005 році до 197,7 доларів США у 2008 році, при цьому транзит піднявся тільки на 52,6 відсотки з 1,093 у 2005 році до 1,7 доларів у 2008 році (і я хочу забігти на перед, що завдяки контрактам від 19.01.09 ставка за транзит у 2010 році виросла на 63,5 відсотки тобто тільки за рік більше ніж за усі три попередні роки) і це доречі підтверджується матеріалами справи, зокрема, загальною довідкою комісійної перевірки НАК «Нафтогаз України» (том. 13 стор. 117).

Також хочу зазначити, що неправдивими є відомості відображені в обвинувальному висновку (абз. 5 стор. 4), що 01.01.2009 р. закінчувався строк дії контракту мін НАК «Нафтогаз України» та компанією «Росукренерго» щодо ставки за транзит природного газу територією України.

Починаючи з грудня 2007 року, я, як Прем'єр-міністр почала застосовувати відповідні дії щоб припинити корупцію в системі забезпечення України природним газом, видалення компанії «Росукренерго» як посередника па повернення до прямих контрактів між НАК «Нафтогаз» та ВАТ «Газпром».

Переговори, які я вела протягом 2008 року завершились підписанням Меморандуму між Урядом РФ і Кабінетом Міністрів України 02.10.2008 року (том. 12 стор 63), в якому:

- п. 1 передбачено відновлення прямих договірних стосунків між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» щодо постачання природного газу без посередника.

- п. 2 домовлено про те, що Україна поступово, протягом 3-х років, з 2009 по 2011 роки, включно, переходить на ринкові ціни на російський природний газ.

Іншими словами, із цього Меморандуму є очевидним, що між Урядом України та Урядом РФ були досягнуті та формалізовані домовленості, що до кінця 2011 року для України будуть пропонуватися пільгові ціни на газ.

Цей Меморандум діє і сьогодні.

Крім того, п. 4 цього Меморандуму було також передбачено, що з 1 січня 2009 року вже не тіньова структура «Росукренерго» буде здійснювати експорт пільгового за ціною природного газу, отримуючи на свої рахунки прибутки за рахунок України, а ці прибутки буде отримувати НАК «Нафтогаз», експортуючи вільні від споживання ресурси природного газу, які Україна отримує за пільговою ціною, для реалізації на європейський ринок.

Крім того, саме 2 жовтня 2008 року, під час підписання цього Меморандуму ми домовилися про ціну на газ для України на 2009 рік на рівні 235 доларів за 1000 кубічних метрів природного газу, в той час, коли для країн Європи російський природний газ коштував 510 доларів за 1000 куб метрів.

Після підписання цього Меморандуму почалась жорстка боротьба тіньових власників «Росукренерго» та високопосадових осіб держави, які отримували від них хабарі за збереження «Росукренерго» на ринку та руйнації домовленостей, які були зафіксовані у цьому Меморандумі. Ця боротьба велася всіма методами та можливостями.

І як наслідок цієї боротьби ми прийшли до ситуації, що виникла протягом 01.-19.01.2009 роках, про яку більш детально зупинюся пізніше.

Причиною початку газової кризи 2009 року були дві обставини.

По-перше: Свідоме утворення компанією «РосУкрЕнерго» боргу, майже у 2 млрд. доларів США перед «Газпромом», незважаючи на те, що НАК «Нафтогаз України» з компанією «РосУкрЕнерго» розрахувався повністю, тобто фінансові ресурси, які України як плату за газ перераховувала «РосУкрЕнерго», залишались на приватних рахунках цієї компанії та не передавались «Газпрому». Але, «Газпром» керуючись угодою, яка була підписана між «Газпромом», «РосУкрЕнерго» та «Нафтогазом», вимагав від України вдруге оплатити цю суму заборгованості, але вже напряму «Газпрому». У той час Україна знаходилась у епіцентрі світової фінансової кризи і не могла повторно виплачувати 2 млрд. доларів, покриваючи борги «РосУкрЕнерго». Але, «Газпром» ультимативно вимагав сплати боргів, а у випадку відмови, погрожував припиненням постачання природного газу в Україну.

По-друге: зрив переговорів 31.12.2009 року тодішнім Президентом України Ющенком А.В., односторонній вихід з переговорів Росія розцінила, як демарш і скасувала усі досягнуті домовленості. Детальніше я зупинюся, коли буду описувати події тих днів.
Зараз підсумую 2004-2008 роки.

1. Протягом 2005 - 2008 років ставка плати за транзит російського природного газу територією України визначалася такими угодами:

- Контрактом про обсяги та умови транзиту російського природного газу через територію України на період з 2003 по 2013 роки від 21.06.2002 року між ВАТ "Газпром" і НАК "Нафтогаз України", а також доповненнями та додатко­вими угодами до нього в частині транзиту в погашення передплати ВАТ «Газпром» у 1 млрд. 250млн.;

- Угодою про врегулювання відносин у газовій сфері від 04.01.2006 року між ВАТ "Газпром", НАК "Нафтогаз України" та Компанією "РосУкрЕнерго" з доповненнями 2007-2008 років – з незмінною ставкою транзиту 1,7 доларів США.

2. Протягом 2006-2008 років поставки природного газу на територію України здійснювали:

- у 2005 році – ВАТ «Газпром» за контрактом від 21.06.2002 року та Компанія «РосУкрЕнерго» за контрактами від 29.07.2004 року №4-ТРК, №5-ТРК і №14/935-1/04;
- у 2006-2008 роках – Компанія «РосУкрЕнерго» за контрактами від 02.02.2006 року, від 14.03.2008 року №14/198/08, за якими було щорічно піднято ціну, без підняття ставки за транзит у 2007 році.

Рік

Ціна

Природний газ

Послуги транзиту

Ціна, доларів США

Приріст, % до попереднього року

Ставка плати, доларів США

Приріст, %до попереднього року

2005

50,00

-

1,0937

-

2006

90,00

90,0

1,6

46,3

2007

130,00

36,8

1,6

0,0

2008

179,50

38,1

1,7

6,3


3. Міжурядові протоколи, які б уточ­нювали обсяги транзиту російського природного газу через територію Украї­ни, а також розмір платежів в грошовій формі та/або обсяги поставок газу в рахунок оплати транзиту на 2004 і 2006-2010 роки, як це передбачено абзацом другим статті 2 Угоди від 04.10.2001 року, між Кабінетом Міністрів України та Уря­дом Російської Федерації не підписувалися.
4. З 2006 року РосУкрЕнерго повний монополіст поставки та транзиту газу.
5. Протягом 2006-2008 років ціна на газ виросла на 164 відсотки з 50 доларів у 2005 році до 197,7 доларів США у 2008 році.
6. Протягом 2006-2008 років ставка транзиту зросла на 52,6 відсотки з 1,093 у 2005 році до 1,7 доларів у 2008 році.

7. За 2007-2008 роки компанією «Росукренерго» свідомо створено борг майже у 2 млрд. доларів США перед ВАТ «Газпромом».
Все наведене підтверджується матеріалами справи, зокрема, загальна довідка комісійної перевірки (том. 13 стор….), угода від 04.01.06 (том.12 стор. 67-68), доповнення № 4 до контракту від 29.07.04 № 14/935-3/04 (том. 12 стор. 70 - 80), Меморандум між урядами Російської федерації та України від 02.10.2008 року (том. 12 стор.63), зокрема, показаннями Турчинова О.В., том. стор. Лівінського том. стор. Дубини том. стор, Діденка том. стор. Марченко том. стор. можливо би міг підтвердити Луценко … та їх показаннями під час судового слідства.

Але на жаль, слідством не було досліджено весь ланцюг діяльності компанії РосУкрЕнерго на енергетичному ринку України та підписання у 2006 році дійсно кабальних договорів на газовому ринку України, як по зовнішнім поставкам так і внутрішнім шляхом розділення споживачів газу на прибуткових (підприємства виробники) та неприбуткових (державні установи), що дійсно привило до збитків НАК «Нафтогаз України».

Більш того, слідство намагалося повністю мінімізувати в матеріалах справи розкриття діяльності РосУкрЕнерго та її наслідки для енергетичного ринку України та зокрема, НАК «Нафтогаз України» шляхом вилучення всіх контрактів з НАК «Нафтогаз України», які пов’язані з РосУкрЕнерго про що свідчить наявний в матеріалах справи протокол виїмки СБУ від ……….. № …………. про ……….

Щодо суто юридичної сторони обвинувачення
У обвинувальному висновку, затвердженому 17 червня 2011 року Першим заступником Генерального прокурора України, державним радником юстиції 2 класу Р.Р.Кузьміним та оголошеному 22 липня 2011 року у судовому засіданні Печерського районного суду м. Києва, яким Ю.В.Тимошенко обвинувачена у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.365 КК Україна, не сформульовано головного, а саме - події злочину.

Є юридично незрозумілим, як управлінські та політичні дії і рішення Ю.В.Тимошенко як керівника офіційної урядової делегації та Прем‘єр-міністра України (з 18.12.2007 по 03.03.2010 року) у період з 17 по 19 січня 2009 року обвинувачення кваліфікує як злочин, як кримінально-карані діяння. В цей проміжок часу Ю.В.Тимошенко, будучи Прем‘єр-міністром України та, одночасно, керівником офіційної урядової делегації на переговорах з російською стороною з питань розв‘язання «газового конфлікту», всі дії вчиняла в публічний та законний спосіб.

При виконанні на досудовому слідстві вимог ч.ч. 2 та 3 ст.140 КПК України та при виконанні на стадії судового розгляду вимог ст.298 КПК України Тимошенко Ю.В. у належний, передбачений законом спосіб не було роз‘яснено суті пред‘явленого їй обвинувачення, про що свідчить запис на протоколі про пред‘явлення обвинувачення від …………………2011 року, а також відображено у протоколі (аудіозапису) судового засідання від 22 липня 2011 року, під час якого головуючий суддя Кірєєв Р.В. зробив спробу викласти суть пред‘явленого обвинувачення, але, при цьому, допустив ряд взаємовиключаючих суджень, логічних помилок та явне «змішування понять». Його умовиводи, з точки зору правил логіки, не можна вважати слушними, адже в кожному із них міститься хибний засновок. При роз‘ясненні Тимошенко Ю.В. суті пред‘явленого їй обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.365 КК Україна, суддею Кірєєвим Р.В. було внаслідок явної логічної помилки зроблено хибний висновок про перевищення влади та службових повноважень обвинуваченою.
Відтак, як на момент пред‘явлення обвинувачення, так і на теперішній час щодо Тимошенко Ю.В. відсутня обґрунтована підозра (в юридичному розумінні, зокрема згідно практики Європейського суду з прав людини) у вчиненні нею кримінально-караного діяння у вигляді перевищення влади або службових повноважень.

Згідно висновку Данського гельсінського комітету з прав людини висунуті Тимошенко Ю.В. обвинувачення «криміналізують звичайні політичні рішення, з якими не може погодитись чинний уряд», а також звинувачення за своїм характером є таким, що ніколи не вважалось би кримінальним злочином у країнах з іншими правовими традиціями і не вирішувалось би в рамках системи кримінального правосуддя.
Ю.В.Тимошенко пред‘явлено не лише логічно хибне, але також і юридично неконкретне обвинувачення. Зокрема, український кримінальний закон передбачає кримінальну відповідальність або за перевищення влади, або за перевищення службових повноважень (ст.365 КК України). Дана норма не містить кримінальної відповідальності за «перевищення влади та службових повноважень», як зазначено у обвинувальному висновку.

Згідно з законодавством України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України (ч.1 ст.2 КК України). Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом (ч.3 ст.3 КК України). Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено (ч.4 ст.3 КК України).

Переліченими нормами закріплено фундаментальний принцип кримінального права nullum crimen, nulla poena sine lege, тобто немає злочину та покарання без прямої вказівки на те в законі.

Відповідно, обвинувачення особи у «перевищенні влади та службових повноважень» без конкретизації діянь, які, на думку державного обвинувачення, слід вважати перевищенням влади, а які слід вважати перевищенням службового становища є формою неконкретного обвинувачення.

Таким чином, державне обвинувачення при пред‘явленні та оголошенні Ю.В.Тимошенко обвинувачення застосувало недопустиму, непередбачену законом кримінально-правову конструкцію інкримінування у перевищенні влади та службового становища.
У обвинувальному висновку не вказано і тим більше не наведено ознаки явності перевищення влади або службових повноважень.

Кримінальна відповідальність згідно статті 365 КК України передбачена не просто за перевищення влади або службових повноважень, тобто за будь-яке перевищення, а саме за явне перевищення.

Характер явності перевищення має бути визначений у обвинувальному висновку і має бути доведений у суді.

Таке визначення явності перевищення Ю.В.Тимошенко влади або службових повноважень відсутнє у пред’явленому їй обвинувальному висновку; відсутнє у доказах, що містяться у матеріалах справи; відсутнє у показаннях допитаних у суді на даний момент свідків.

У період з 17 по 19 січня 2009 року у діях Прем‘єр-міністра України, керівника офіційної української урядової делегації Тимошенко Ю.В. не було жодних ознак явного перевищення влади або службових повноважень, тому що Тимошенко Ю.В. діяла у той же конституційно-правовий спосіб, у який багаторазово в попередні роки велись переговори з газових питань з російською стороною та виконувались їх результати.

У діях Прем‘єр-міністра України, керівника офіційної української урядової делегації Тимошенко Ю.В. також не було жодних ознак явного перевищення влади або службових повноважень, тому що у той же спосіб «у дзеркальному відображенні» в цей же період діяв і Прем‘єр-міністр Російської Федерації В.В.Путін, який також одночасно був керівником офіційної російської урядової делегації на переговорах з газових питань. При цьому, слід врахувати, що сучасний український кримінальний закон є значною мірою тотожним до сучасного російського кримінального закону, насамперед, по змісту і характеру кримінально-правових заборон, які стосуються службових злочинів.

Нарешті, очевидним підтвердженням того, що у діях Прем‘єр-міністра України, керівника офіційної української урядової делегації Тимошенко Ю.В. не було жодних ознак явного перевищення влади або службових повноважень, є підписання у 2010 року т.з. Харківських угод, ратифікованих Верховною Радою України ……, якими фактично та юридично було підтверджено законність та легітимність з точки зору міжнародного та конституційного права як самих російсько-українських домовленостей 17-19 січня 2009 року з газових питань, так і дій з їх реалізації (виконання).
Ст. 365 КК України передбачає склад злочину, вчинення якого здійснюється, виключно, з прямим умислом у розумінні ч.2 ст.24 КК України - прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

У обвинувальному висновку не має підтвердження прямого умислу (у кримінально-правовому розумінні) у діях Ю.В.Тимошенко, які, на думку державного обвинувачення, їй інкримінуються.

Більше того, у обвинувальному висновку державним обвинуваченням наведено твердження про непрямий умисел. Зокрема, Тимошенко Ю.В. «вирішила погодитись на вказані невигідні для України умови …. безвідповідально ставлячись до наслідків своїх дій, допускаючи при цьому заподіяння майнової шкоди державі.» (стор. 6, 69 Обвинувального висновку)

Більш ніж очевидно, що передбачати суспільно небезпечні наслідки діяння і бажати їх настання (прямий умисел) не є тотожним до безвідповідального ставлення до наслідків своїх дій, допускаючи їх настання (текст із обвинувального висновку, який вказує на непрямий умисел).
Державне обвинувачення безпідставно стверджує про те, що «Прем‘єр-міністр України Тимошенко Ю.В., діючи умисно, в особистих інтересах, усвідомлюючи безпідставність та необґрунтованість вимог російської сторони на переговорах за її участю та участю керівництва уряду Російської Федерації, ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України» щодо підвищення з 19.01.2009 року вартості природного газу для України із залишенням незмінною ставки транзиту …» (стор. 5-6, 69 Обвинувального висновку).

Це твердження є голослівним та безпідставним. В обвинувальному висновку, в показаннях свідків та в матеріалах справи відсутнє будь-яке, тим більше, обґрунтоване підтвердження того, що Ю.В.Тимошенко діяла умисно з якоюсь злочинною метою. Також відсутнє будь-яке, тим більше, обґрунтоване підтвердження того, що Ю.В.Тимошенко діяла в особистих інтересах.
Державне обвинувачення ґрунтується на тезі про те, що Ю.В.Тимошенко «вирішила погодитись на вказані невигідні для України умови та у будь-який спосіб, у тому числі шляхом перевищення службових повноважень, забезпечити укладання контрактів між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» купівлі-продажу природного газу у 2009-2019 роках та про обсяги і умови транзиту природного газу через територію України на період 2009-2019 років», «бажаючи створити собі позитивний імідж ефективного керівника держави, який зміг розв‘язати «газову кризу» у відносинах з Російською Федерацією, та одночасно довести свої попередні твердження про необхідність усунення з «газового ринку» як посередника у постачанні природного газу на Україну компанії «РосУкрЕнерго АГ».

«Бажання створювати собі позитивний імідж» є цілковито правомірним. Таке бажання не трактується та не може трактуватись кримінальним законом як протиправне. Бажання покращити чи створити собі позитивний імідж ефективного керівника – це цілком природне та правомірне бажання будь-якого політика, що не передбачає та не може передбачати кримінальної відповідальності.

Неправдивим є твердження державного обвинувачення про те, що Тимошенко Ю.В. бажала створити собі позитивний імідж ефективного, саме, керівника держави. Тимошенко Ю.В. у січні 2009 року була чинним Прем‘єр-міністром та керівником виконавчої влади, і у жодний спосіб не позиціонувала себе як особа, яка діє у якості керівника держави.

Нелогічним є твердження державного обвинувачення про «бажання створити собі позитивний імідж ефективного керівника держави» шляхом «вирішила погодитись на вказані невигідні для України умови та у будь-який спосіб, у тому числі шляхом перевищення службових повноважень, забезпечити укладання контрактів між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» купівлі-продажу природного газу у 2009-2019 роках та про обсяги і умови транзиту природного газу через територію України на період 2009-2019 років». Згода «на невигідних для України» умовах не може з точки зору здорового глузду бути підґрунтям для «створення собі позитивного іміджу ефективного керівника».
Державне обвинувачення безпідставно стверджує про те, що «Тимошенко Ю.В. вирішила одноособово прийняти рішення щодо укладання вказаних договорів на вищезазначених умовах» (стор. 6, 69 Обвинувального висновку). Це твердження є голослівним та безпідставним. Переговори по розв‘язанню «газової» кризи кінця 2008 початку 2009 року мали значну кількість багатопланових складових, які включали узгодження на рівні експертів, представників господарюючих суб‘єктів, на рівні як фахових, так і офіційних урядових делегацій, на рівні керівників НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром», на рівні керівників міністерств і відомств України, Російської Федерації та представників ЄС, на рівні керівництва урядів України та Російської Федерації, Президентів України та Російської Федерації, а також представників найвищого керівництва ЄС. Звісно, не в усіх складових цього широкого переговорного процесу мало місце повне узгодження та порозуміння, але всі складові у тій чи іншій мірі долучились до знаходження остаточного багатопланового формату розв‘язання небезпечного для України, країн Європейського Союзу та самої Російської Федерації газового конфлікту. У такому широкому та напруженому переговорному процесі, за яким у відкритому режимі щоденно слідкувала, без перебільшення вся європейська спільнота, об‘єктивно відсутні умови для прийняття будь-ким одноособового рішення.
Державне обвинувачення безпідставно стверджує про те, що Ю.В.Тимошенко «особисто підготувала та надала невстановленим слідством особам надрукувати розпорядчий документ» – директиви Прем‘єр-міністра України делегації НАК «Нафтогаз України» на переговори з ВАТ «Газпром» щодо укладання Контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та Контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 року по 2019 рік, а також «особисто затвердила ці директиви та скріпила печаткою Кабінету Міністрів України» (стор. 7, 70-71 Обвинувального висновку).

Окрім виготовлення у рукописній формі, за загальним правилом, Прем‘єр-міністр особисто не готує будь-яких документів як з огляду на напружений графік роботи, так і з огляду на технологічні особливості підготовки документів, в тому числі розпорядчих. Враховуючи, що Ю.В.Тимошенко 17-18 січня 2009 року майже добу безперервно перебувала у переговорному процесі у м. Москва, після цього здійснила переліт літаком до Києва, після цього мала зустріч з Президентом України та його службами у секретаріаті Президента України, після цього повинна була відпочити та готуватись на ранок 19.01.2009 року до нового перельоту до м. Москва для участі у урочистому підписанні контрактів між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром», об‘єктивно не можливо змоделювати реалістичну ситуацію, за якої б Прем‘єр-міністр України Тимошенко Ю.В. сама б готувала якийсь би розпорядчий документ, тим більше такий не зовсім простий за текстом як директиви Прем‘єр-міністра України делегації НАК «Нафтогаз України» на переговори з ВАТ «Газпром» щодо укладання Контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та Контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 року по 2019 рік (на двох аркушах).

Більш ніж очевидно, що Прем‘єр-міністр України Тимошенко Ю.В. підписала вже виготовлений для неї на підпис документ.

В цих діях відсутнє перевищення влади, та службових повноважень, тому що Прем’єр-міністр України вправі видавати та спрямовувати до виконання особисті окремі доручення, вказівки, розпорядження в системі виконавчої влади країни.
Державне обвинувачення безпідставно стверджує про те, що Ю.В.Тимошенко намагалась створити уявлення про нібито належну роботу очолюваного нею Кабінету Міністрів України. Це твердження є голослівним та безпідставним. Оцінка роботи Кабінету Міністрів України має політичний характер і немає жодного відношення до оціночних кримінально-правових категорій.

Більше того, твердження «намагалась створити уявлення про нібито належну роботу Кабінету Міністрів України» є безпідставним, тому що такої потреби не було, бо робота Кабінету Міністрів України на той час дійсно велась належно.
В обвинувальному висновку відсутня обов’язкова для кримінального права конструкція причинно-наслідкового зв’язку між діями і наслідками. У обвинувальному висновку штучно пов’язується виключно політичні та управлінські дії щодо ведення міжурядових переговорів з енергетичних питань та виконання їх результатів зі сферою виконання зовнішньоекономічних контрактів, які мають цивільно-правову (господарсько-правову) природу та укладаються і виконуються суб‘єктами господарювання.

Державне обвинувачення ґрунтується на хибній тезі про те, що шкода була спричинена в результаті виконання чинних та правомірно укладених угод (зовнішньоекономічних контрактів від 19.01.2009 року).

У праві класично та хрестоматійно вважається, що шкода спричиняється у наслідок невиконання угод, а не їх виконання. Виконання чинних та правомірно укладених угод за жодних обставин не може вважатись формою спричинення шкоди будь-кому.

Більше того, Прем‘єр-міністр України, керівник офіційної української урядової делегації Тимошенко Ю.В. самостійно не підписувала жодних зовнішньоекономічних контрактів. Своїм окремим дорученням (директивами) від 19.01.2009 року вона лише переадресувала раніше закріплену у інших правовстановлюючих актах правову волю щодо рамкових параметрів для ведення переговорів між делегаціями НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» щодо укладання контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки.

Між окремим дорученням (директивами) Прем‘єр-міністра України, керівника офіційної української урядової делегації Тимошенко Ю.В. від 19.01.2009 року і фактом підписання 19.01.2009 року зовнішньоекономічних контрактів з купівлі-продажу та транзиту газу відсутній імперативний правовий зв‘язок. Делегація НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» при укладанні контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки була зобов‘язана і без окремого доручення (директив) Прем‘єр-міністра України, керівника офіційної української урядової делегації Тимошенко Ю.В. від 19.01.2009 року виконувати ту правову волю, яка здобула своє юридичне закріплення у чинних правовстановлюючих актах таких, як ……………………………..

Між діями Прем‘єр-міністра України, керівника офіційної української урядової делегації Тимошенко Ю.В. у формі підписання окремого доручення (директив) від 19.01.2009 року і фактом підписання 19.01.2009 року зовнішньоекономічних контрактів з купівлі-продажу та транзиту газу відсутній імперативний фактичний зв‘язок. Суб‘єкти як підготовки проектів зазначених зовнішньоекономічних контрактів, так і їх підписання не перебували у стані повної, безальтернативної залежності від волі Прем‘єр-міністра, керівника офіційної української урядової делегації Тимошенко Ю.В. Кожен із цих суб‘єктів згідно законодавства України мав вільний вибір своєї поведінки; мав можливість відстоювати свою професійну позицію, зокрема і позицію щодо покращення в контрактах умов для України; мав нічим і ніким не обмежену можливість, в тому числі, публічно не погодитись із тим чи іншим положенням, і нарешті, можливість подати у відставку згідно закону про державну службу.

У обвинувальному висновку констатується, що «Тимошенко Ю.В. усвідомлювала, що зазначені нею у директивах умови при підписанні Контракту …. призведуть до спричинення збитків державі» (стор.8 Обвинувального висновку). Дана констатація також підтверджує відсутність імперативного фактичного зв‘язку між діями Ю.В.Тимошенко і будь-якими негативними наслідками. А саме, не самі підписані 19.01.2009 року Прем‘єр-міністром України Тимошенко Ю.В. директиви призведуть до спричинення збитків державі, а це може, на думку державного обвинувачення, статись лише при підписанні (іншими особами) Контракту (-ів).
У обвинувальному висновку визначена явно надумана шкода, якої насправді не було, не має і не могло бути.
Щодо статусу Прем‘єр-міністра України

Державне обвинувачення необґрунтовано вузько визначило у обвинувальному висновку статус Прем’єр-міністра України, фактично звівши його, виключно, до керівника Кабінету Міністрів України та посадової особи, яка згідно ч.2 ст.19 Конституції України зобов‘язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, у вузькому розумінні тлумачення цієї норми.

Натомість, згідно ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів.

Статус Прем‘єр-міністра України, насамперед, визначається Конституцією України. Згідно її положень Прем‘єр-міністр України має самостійні конституційні повноваження та має повноваження як керівник Кабінету Міністрів України. В якості керівника виконавчої влади Прем‘єр-міністр України має найвищі повноваження в системі виконавчої влади, тобто його доручення, вказівки, розпорядження є обов‘язковими до виконання всіма установами, організаціями, підприємствами, а також посадовими особами в системі виконавчої влади.

Загально відомо, що визначити повноваження Прем‘єр-міністра країни у вичерпному переліку не можливо. При цьому, слід звернути увагу на те, що надаючи офіційне тлумачення повноваженням посадової особи, яка очолює певну складову державної влади, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 21.06.2011 року зазначив, що згідно з конституційним принципом поділу влади Президент України виконує певні функції, передбачені Конституцією України, які реалізуються через систему повноважень та їх складових, у тому числі й дискреційних. Даний офіційний конституційно-правовий підхід є однаково правильним щодо кожної гілки влади, зокрема і влади виконавчої. Тобто, і Прем‘єр-міністр України згідно статусу конституційних положень в редакції Конституції України від 8 грудня 2004 року виконував певні функції, передбачені Конституцією України, які реалізовувались через систему повноважень та їх складових, у тому числі й дискреційних.

Таким чином, Прем‘єр-міністр України як керівник виконавчої гілки влади має окремі конституційні повноваження, повноваження керівника Кабінету Міністрів України та інші, зокрема, дискреційні повноваження.

Реалізація всього переліку повноважень Прем‘єр-міністра України як керівника виконавчої гілки влади є реалізацією дії у спосіб, передбачений Конституцією України.

Виходячи із зазначеного, в показаннях М.В.Оніщука, В.П.Нагребельного, ……Ратушняка та інших прямо констатовано, що Прем‘єр-міністр України Тимошенко Ю.В. мала право без додаткового уповноваження вступати у відносини з урядами іноземних держав та вести переговори, мала повноваження за результатами широкого комплексу переговорів на підписання розпорядчого документу - директив Прем‘єр-міністра України делегації НАК «Нафтогаз України» на переговори з ВАТ «Газпром» щодо укладання Контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та Контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 року по 2019 рік.



<< предыдущая страница   следующая страница >>