asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 ... 25 26

3 Архе-акцептори, «ті, що виділи плазму»; візіонери. (примітки за: АМДавихам, неопубл)

Відразу ж з'являються й шукачі легкої наживи - люди в беретах та окулярах, котрі видають себе за представників львівського картелю. Періодично вони з'являються на мистецьких капищах і продають легковажним клієнтам звичайну дистильовану воду. Правда, незабаром місцеві мешканці повідомляють про вісім трупів, знайдених у кар'єрі біля озера Комсомольського, що за Львовом. На тілах загиблих знайдено сліди катувань, а з очних ям у кожного стирчало по уламкові піпетки. У подальшому спроби несанкціонованого продажу «плазми» суттєво зменшуються.

Десь у середині червня число молодих людей, які «виділи плазму», починає скорочуватися. Прошарок населення, котре виказувало щодо «архе» спеціальний інтерес (особи віком від 14 до 33 років), тоншає, стає більш відокремленим. До послуг картелю вдаються хіба цілком некомпетентні особи, які не вирахували власного «золотого» співвідношення між компонентами. Бувалі видці «плазми» віддають перевагу краплям, скалапуцьканим4 власноруч.

Зауважується, що внаслідок постійних тривалих закрапувань накопичується пост-ефект, званий «ментол-ефек-том»5. Багато хто саме в ньому видишь імпульс, який призвів до самовщухання буму. Архемани-ентузіасти розбиваються на невеличкі групи за інтересом: видці тіней, видці шумів, видці небесних тіл. Здебільшого вони заперечують факт

4 Скалапуцькати - закалатати краплі. N.B.: «замутити краплі» - означає зіпсути, зробити краплі каламутними, непридатними для використання, (за: А.МДавихам, неопубл.).

5 «Ментол-ефект», або ж «ефект відчуження» - особливий настрій самобутньої свіжості всього організму. Навіює думки про цілковиту самодостатність та автономність індивіда, робить спілкування зі собі подібними непотрібним і надлишковим. Як унікальний психофізіологічний стан, ментол-ефект супроводжується відчуттям м'ятної прохолоди у цілому тілі, високим життєвим тонусом, враженням абсолютного здоров'я. Помітне психологічне відсторонення, непричетність, споглядання речей з відстані. Людина, котра перебуває під ментол-ефектом, відчуває напливи «м'ятного морозу», від якого «німіє» не тільки тіло, але й весь процес мислення. Видець-у-ментолі, якщо його певний час не тривожити, впадає у цілковите м'ятне заціпеніння, звідки й вираз: «ціпеніти на причандалах (малімонах)» (див. далі) (за: А.МДавихам, неопубл.).

закрапування, робляться відлюдьками, шукають фізичної самотності.

Тотальний рух за видження «плазми» до початку липня зводиться нанівець. Більшість колишніх краплярів заки-дують піпетки, лишають скляночки й носовички. Увага великих мас легко відволікається на нові подразники. На зміну братствам і кланам «архе» приходять свіжі віяння, не менш екзотичні: відв'язні парафреніки з немитими очима та парафреніки-аннігілісти з кисневими подушками; помпезне Товариство Абстрактних Богів; слизький Котар, чиї послідовники ледь не спалили дурдім на Кульпар-ківській; веселий сексапіл Оранжевих оподельдоків і Готична антисанітарія «Немитих Трутнів» - хіба не досить?

Тому під тиском моди і громади маса тих, хто був помічений у причетності до крапель, поспішає покінчити із минулим. Тема крапель ураз виявляється дуже непопулярною, про неї кажуть: «зав'язла на зубах». Навіть у колах вже згаданих відв'язних парафреніків «архе»-істерія звинувачується у «штучності», «надуманості» і взагалі - піддається Огульній Критиці. Публічне поширення про особисті переживання «плазми» стає ознакою поганого тону. Воно допускається хіба серед початківців, або в колі друзів-побратимів. Решта суспільного фронту «чистить зуби».

Хтось із видців зауважив: «Натовпу лячно пригадувати ці дні власної величі, дні свободи - дні «архе». Важко не погодитись. Колишні агітатори за видження «плазми» вчасно зрозуміли: «колективне спасіння» нікому непотрібне, навіть на халяву. Куди цікавіше натягнути гетри і гуляти топлес разом з іншими Оподельдоками.

Легкі до змін видці, чий дух волів видіти й надалі, змотали жилки і перестали навіть признаватися, що колись мали справу з «тими краплями».

Чи хтось крапає «архе» й досі, невідомо. Напевно, так.

Терезка пригадує

1

Надвечір Температура сиділа біля відчиненого вікна і малювала простим олівцем. В якийсь момент їй це набридло, і дівчина вихилилася через вікно надвір.

Надворі було тепло. Повітря пронизували шаруваті пролежні холоду десь із півночі - типово на початок осені.

Між підвіконням повзало пару сонечок. Кілька хвилин Терезка вичікувала, чи не будуть сонечка злягатися. Не спостерігши нічого екстравагантного, пішла на кухню ставити чайник.

Запарила мате. (Цього літа всі пили мате - таке вже літо). Сіла на ліжку, запивала ним бублики і сіяла дрібки довкола. Вона завжди купувала бублики, коли передчувала загострення геометричності. Бублики у цьому плані були бездоганними. Бублики робили їй добре.

Терезка зітхнула від млоску. Від запаху осені скубло у переніссі. Вона вгризла сушку, запила гірким запаром (на грудях - легко-легко), і, для годиться, пригадала школу.

У десятому класі Тереза Температура впала у містичне передчуття.

їй захотілося чогось окультного і герметичного, бажано - прикладного і наочного. Терезка гадала, що в ній прокидається Геній. Невідомо, що то з нею було, але їй хотілося чогось такого-претакого, що рознесло б голову на друзки від здивування і зачарування.
Те, що з нею коїлося, було цілковито невиразимим. То був настрій, то було відчуття десь під ложечкою, десь у потилиці, у переніссі. Це було Казна-що з великої літери, позаяк зовсім не піддавалося окресленню. Шукаючи джерело загадкового подразника, Терезка уявляла себе нетопирем, що вперше пробує керуватися за допомогою ультразвуку. Вона бачила себе мікроскопічною бульбашкою

серед колосальних потоків, маленькою ікринкою Тайни, випорснутою на мілководдя Світу силою, що править у час Нересту Безконечності.

Хто б повірив, що такі несподівані енергії бурлять у такому звичайнющому на вигляд дівчиську?

Можливо, якби Терезка спрямувала цей таємничий намір на щось людське - на конкретного молодого чоловіка, що самотів за нею в сусідній аудиторії, або на відомого бас-гітариста, чи на сексапільного мікробіолога - якби така сублімація мала місце, то виникло б велике і дуже людське почуття.

Натомість Температура мітила в абстрактне. Туди, де не місце теплим людським тавтологізмам, де прохолодно і стерильно.

Внаслідок вервиці малопомітних синхронізмів Терезка опинилася перед геометрією. Все у ній в один мент підтвердило велику здогадку - ключ до безконечності десь тут, у геометрії. Залишилося придумати, куди цей ключик пхати.

Думка про те, що геометрія містить у собі певний Секрет, так перейняла її, що за якись час Терезка уже не могла нормально ні їсти, ні спати. Усі ці розлади вона списувала на симптоми пробудження Генія. Щось у Температурі накручувалося дедалі тугіше. Сміх робився гострим і неприроднім, а довгі паузи тиші чергувалися з невтримним словесним потоком, яким вона парила свого сусіда по парті, невиразного енурезника-зубрилу Сашка: геометрія, геометрія, геометрія!

За тиждень до кінця навчання Сашко, задовбаний зумо-тінням своєї неспокійної товарки-лихоманки, жартома а чи всерйоз, вирішив звести Терезку з деяким обивателем, таким собі Петькою на прізвисько Кварк.

Петя Кварк був залупленим крабоподібним довгов'язом, похуїстом і хамом у п'ятому коліні, істотою з немитим волоссям, банькатими очима і збитим підборіддям. Коли до нього зверталися першим, Петя підкреслено зосереджено курив зі спущеного рукава папіроску і вдивлявся за обрій, ігноруючи усіх довкола. Він вів ізольоване існування.

Періодично Кваркова задупленість вилуплювалась назовні у дуже неспокійні веселощі, і тоді було краще відійти на крок назад. У припадку жвавості ця істота нагадувала зачакловане опудало, що ріже краков'як (кварков'як?) серед залитого містичним сяйвом поля. До всирачки моторошно. Й водночас весело.

Спілкування з Петьою для багатьох оберталося нежданим смисловим екстримом. Своїми потойбічними жартами він міг налякати до смерті.

Петя Кварк поводився так, наче володів усіма Істинами, доступними людині, і знав, що йому за це нічого не буде. Дивні манери й інопланетна пластика надавали таїнам, що були в розпорядженні його немитих клешень, особливого тремору. На Кваркових руках бракувало трьох пальців: кожна спроба закурити негайно перетворювалася на атракційний перформенс, що викликав болючий інтерес у школярів, які диміли поруч. Коли з покалічених рук падала запальничка або сигарета, Кварк заходився в реготі, хапався клешнями за боки і пускав слину.

Кварка вона зустріла під каштаном за школою.

За порадою Сашка Температура прогулювала урок хімії. Сонце стояло в зеніті, і все довкола маювало. Кварк одиноко стояв під каштаном і палив папіросу. В повітрі висіла причинність кіно. Терезка стала поруч, плечем до курця, і, не дивлячись на того, запалила й собі.

Прогледівши малу наскрізь, Кварк скашлянув. Терезка потупилась і збила з сигарети попіл.

- А чи відомо Вам, Глибокоуважаєма Добродійко, - нагнувся до неї Петя, тримаючись за кутик окулярів. - Чи відомо Вам, що сьогорічного Нобеля було вручено не кому іншому, як есто-оо-нцю?

Терезка сказала, що вперше про таке чує.

- А я чув від Сашка, Ви великий Ерудит і Спеціаліст від точних наук...- заманював монстр.

Терезка сказала, що подібні заяви Сашкові честі не роблять.

- Тоді я должен Вам сообщити, миленька моя, Огромнейшую Тайну, - не розгубився Кварк. Він зиркнув на неї з-під окулярів і хижо заусміхався. Боже, оце так зуби! - Ви готові пірнуть зі мною до самих бєздн Метаматики?..

Терезка сказала, що завжди готова, бо ніколи ні на що не чекає.

- Цьогорічну Нобелівську премію, - артистично кривляючись і витягуючись, повідомив Петя, - було вручено есто-ОО-нському метаматикові. Бо есто-О-онець геометрично бездоганно показав, шо людина живе всередині нерухомої сфери-яйця з радіусом, равним відстані, на яку сягають витягнуті кінцівки людини. - Петя екзальтовано махав руками, окреслюючи межі яйцесфери. Він махав руками і крутився довкола, мов крокуючий циркуль.

З нього полилися бурхливі потоки аргументів. За неповну хвилину він створив шуму і гамору більше, ніж паровий автомобіль. Терезці на лице осідала Кваркова слина, але вона, оглушена такою лавиною одкровень, нічого не чула. Терезка слухала щось своє. В очах її заграв непояснимий запал. Вона знайшла замкову щілину.

Спосіб, у який божевільний Кварк розповів про відкриття, справив на Терезку глибинне, гіпнотизуюче враження. З тої часини ні про що інше вона й думати не могла, як про есто-онця і його сенсаційну знахідку.

Цілий тиждень Терезка перебудовувала свої уявлення стосовно простору.

Для практики уявляла себе ходячою яйцесферою. Практика дала рішучі, об'єктивні і повторювані результати.

Все, що її оточувало, раптом почало осмислюватися не інакше, як мереживний візерунок на внутрішній стороні писанки-геометрії.

їй робилося дуже незвично.

На лінійку з приводу закінчення навчального року Терезка прийшла накрученою до межі. Кожен рух, який вона робила, запалена свідомість миттю проектувала на «шкаралупу» «писанки» з позицій суть яйцесферних. Спостерігалося поступове ущільнення яйцесфери. Виразно окреслювався прорив у Таємницю.

Терезка зробилася відчуженою, сприймала оточення мов крізь дистанцію порожнечі. Більше навіть не сумнівалася, що світ, який ми звикли бачити від народження, насправді є тільки внутрішньою стороною персонального яйця-райця, або ж Писанки, зітканої з відчуттів дотику, зору, слуху і тощо.

КОЛИ ЗАДЗВЕНІВ ДЗВІНОК, УСЕРЕДИНІ ЩОСЬ ЗАВМЕРЛО, ВІДСЛОЇЛОСЯ, І ВОНА ПОБАЧИЛА НАТОВП ЛЮДЕЙ У ВИГЛЯДІ ЛОТКА ЕСТОНСЬКИХ ЯЙЦЕСФЕР.

Щось у ній тріснуло і потекло. Мабуть, шкаралупа.

Вона відчула, як підгинаються коліна. Очі знову намацали нормальний світ, але серце її розлетілось на друзки. Вона почала осідати, хтось із учнів підтримав її, закричали: «Води!», але їй стало трохи краще.

З нею щось коїлось. У голові крутилися клапті образів, а розум відмовлявся вірити у побачене. Розум панічно шукав зачіпку, яка б спростувала усе побачене. Адже не могло бути так, що все життя вона бачила одне, а в Реальності усе виявилось по-іншому. По-яйцесферному.

І тут розум знайшовся.

Терезка пішла за школу.

Кварк наче ждав її - стояв під тим самим каштаном і палив папіросу. Він був готовий відповісти на любе запитання, а у Терезки якраз було одне. Якраз те, через яке вона ледь не з'їхала з глузду, коли побачила яйцесфери.

Терезка підійшла впритул до монстра і заявила, що математикам Нобеля не дають. Вона звинуватила Кварка у тому, що про писанки він вигадав усе сам, а вона через нього ледь не здуріла. Навіть галюцинації почалися.

Петя вислухав, глянув по-зміїному і відказав, сміючись, що так, звісно - у нього не було права на помилку, га-га-га, але він таки справді дещо переплутав, за що й просить пробачення. Го-го-го!

«ГА-ГА-ГА! ЕСТОНЦЕВІ ДАЛИ ПРЕМІЮ НЕ З МЕТА-МАТИКИ, А З ПСИХОЛОГІЇ!» - виреготав Кварк, і на її очах перетворився в яйцесферу, миттю ?

Коли Температура опам'яталася, на неї напав копотун. Вона загубилася в істериці. Душа законопатилась у щось німе й туге, схоже на гамівну сорочку, виткану з новокаїну. Як дурна, на автопілоті добралася додому, скрутилася калачиком, забилася в кут і заскиглила.

У неї не просто їхав дах - під ногами розбігалася підлога. Хто переживав подібне, розуміє, що мова йде не про банальну нерводрайку, а нервовий зрив, що здригає основи кімнати, кімнати цілком конкретної, сповненої того душевного рику, від якого тріскає камінь, сиплеться штукатурка, гнуться зі скрипом гвіздки і злітають один за одним листи шиферу - злітають і птицями зникають у мирній безодні неба.

(Терезка, що сиділа навпроти вікна і хрумкала гарячими бубликами, не могла пригадувати ті події інакше як сон, невимовно далекий і німий.

Пригадувала точно, як десь тижнів зо два лежала в ліжку і нікого не впізнавала - пригадувала із чималим недовір'ям, як і всякий, кому перепало пережити щось таке, не від світу сього. Сяючі яйцесфери більше її не тривожили. Пам'ять про них відійшла у ті регістри, де зберігаються спогади про липкість, леткість, текучість і тощо. Натомість добре запам'яталося їй ось що: ліжкові вилежування були густо присмачені страхом, і страх її на смак був як суха пакля, як забитий пилом войлок у знеслиненому роті.)

Під час тих страшних лідокаїнових жбурлянь подушкою, з присмаком пилу на губах, зі стоматитом і температурою, із ломотою в крижах і гусячою шкірою на болючих пипках, чутливих, мов кошачий вус, до Терезки прийшло спасіння.

То було видіння. Воно підказало, як переламати лінійність її становища. Ідея насправді була настільки дикою, що зважитися на неї могла хіба зовсім відчужена особа.

О, що це був за час! Магія була довкола. Зажовкли кульбаби, ожили подорожники, а повітря запахло нектаром. Того раннього літа

(сім? десять років тому?? Цього червня??? Як усе нелінійної)

вона за один вечір окинула поглядом цілісіньке своє життя. Сиділа у куточку, палила цигарку за цигаркою, бо думала, що її то деконцентрує. Пригадувала найсоковитіше, витягувала з нього кісточки і щоразу питала себе:

Так чи ні? Так чи ні?

Побачила, що цінного в її житті мало. Побачила, що вона геть заплуталася в собі. Заплутаніше вже не буде. Речення ставали відірваними, абзаци

сяяли обламами.

кришаться

крижані провалля між голими кусками тексту

Вирішила спробувати.

Чому б і ні? Чому б і ні? Бляха. Так боюсь, але чому б і ні?

В одну з парких червневих ночей Терезка вийшла з дому і направилася в керунку телебашти на Високому Замку. У парку було порожньо і страшно. Мимо проїхав патруль, але вона вчасно сховалася. Дійшла до телебачення - низької будівлі, схожої на обитель радіолюбителя-гігантомана. Будинок був темний, при вході жовкла тьмяна лампа. Порожня автостоянка. О третій ночі Терезка перелізла невисоку огорожу. Біля підніжжя вежі почала відлік часу.



<< предыдущая страница   следующая страница >>