asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 ... 47 48

Якось у бесіді зі мною видатний учений і письменник, патріот України Микола Руденко з гіркотою мовив: «Так, схоже, що головний ворог України — це сам українець». Справді, історія наша така («велика слава і велика руїна»), що у ній було куди більше підневільного існування нашого народу — народу внутрішньо вільного, незборимого! І, на жаль, у нас сформувалась антидержавна ментальність, байдужа до справ нації, якою заправляли чужі сили. Ось звідки слізне шевченківське: «Обніміться, брати мої, молю вас, благаю...» Наш у минулому підневільний народ, на мій погляд, звик не називати речі своїми іменами, тому й не може сформувати справжню, патріотичну еліту, тобто зробити вибір між гідними і негідними людьми. Але ж визначає рівень життя нації саме еліта — духовна, наукова, політична, ділова. І я думаю, що завинив у незавидному становищі нашої нації не «українець взагалі», а «елітний українець». Книга Ігоря Каганця викликає, поряд з оптимістичними, і тривожні роздуми про наше майбутнє.

І, нарешті, про Арійський стандарт (така назва книги). Автор виводить ряд еталонних рис характеру, якими повинні володіти люди (народи), що бажають і можуть стати лідерами людства. Такими кращими рисами, принаймні, у потенції, володіють українці, які і формують (будуть формувати) «стандарт» поведінки у грядущому складному світі. Все це у них (українців) — від арійців, від давніх предків. Так-то воно так, але ж треба врахувати, що арійці — першопредки, їх давно вже немає. Вони залишилися лише у нашій генній пам'яті, в архетипі, і прориваються звідти назовні як реліктове випромінювання. Так, при бажанні можна побачити «арійство» у наших міфах, фольклорі, мові, релігії, у вишиванках і писанках, навіть в одязі. Слід, звичайно, залишився. Але чи можна це беззастережно возводити у стандарт сьогоднішнього життя і сьогоднішньої поведінки людей та народу в цілому? Адже стандарт — це дещо еталонне і навіть обов'язкове для всіх. Чи не краще було б назвати книгу «Арійський ідеал»?

Я зовсім не відкидаю з порога висновки І. Каганця про доцільність Арійського стандарту як дороговказу для сучасного людства. Просто тут потрібні не лише серйозні застереження і додаткова аргументація, а й нові фундаментальні дослідження в рамках авторської парадигми.
Залишається лише побажати авторові подальшого просування у сфері етнології та історії в річищі своїх конструктивних концепцій. Думаю, що ця книга стане резонансним явищем у нашому житті.
Юрій Канигін


Якщо ідея істинна, то вона належить всім, хто здатний її осягнути. Істинна ідея не може бути «новою», оскільки істина не є продуктом людського розуму. Вона існує незалежно від нас, і все, що ми повинні зробити — це постаратися зрозуміти її.

Рене Генон

Проблема в тому, що реформатори не володіють знаннями, а ті, що ними володіють, надто байдужі, щоб намагатись провести реформи. Але настане день, коли знання і воля об'єднаються, і тоді світ рине вперед.

Луї Повель і Жак Берж'є, "Ранок магів"

Важкі часи і пригнічення необхідні, щоб народ гартував психологічні м'язи.

Френк Герберт, «Дюна»


^ 1. УКРАЇНСЬКИЙ ХАРАКТЕР

Для наведення ладу в Україні потрібні знання про принципи і специфіку розвитку українського народного організму. Ідеологія, освіта, державний устрій, право, організація бізнесу, соціальна політика мають відповідати особливостям української душі. Будь-які спроби реформування, які не враховуватимуть цих особливостей, приречені на невдачу.

^ 1.1. НАРОД, ЕТНОС, НАЦІЯ
З погляду системології, людство є живою цілеспрямованою системою, що знаходиться в процесі самоорганізації і чимраз глибшого структурування. Природними, органічними структурними одиницями людства є народи. Проте в сучасній мові слово «народ» має кілька різних значень, напр., населення, трудящі маси, простолюд та інші. В подальшому ми вживатимемо терміни «народ» і «народний організм» саме в розумінні згаданих природних, надзвичайно стійких органічних утворень.

У науковій літературі все частіше вживаються два інші терміни, які етимологічно означають народ: грецьке слово «етнос» і латинське «нація». На сьогодні серед дослідників існують найрізноманітніші тлумачення цих термінів. Ми схильні вживати слова «етнос» і «нація» для позначення двох форм існування одного і того самого народного організму. Етнос — це однорідний, аморфний, малоусвідомлений стан народного організму. Нація — це його вища форма розвитку, якій властиві значна внутрішня структурованість і самоусвідомлення. У формі нації виразно виявляється і розквітає те, що в етносі знаходилось у невиявленому, зародковому стані. Якщо етнос — це невизначена, «незв'язана» однорідність, то нація — це визначена, сконсолідована різнорідність, згармонізована сукупність внутрішньоструктурних елементів. Визначальним критерієм того, що народний організм набув форми нації, є наявність власної органiзованої духовної, владної, бізнесової та професійної еліти.

^ 1.2. ПСИХІКА ТА ЕТНОПСИХІКА
Слово «психіка» походить з грецької мови й означає «душа». Душа оживляє людське тіло та визначає його поведінку. Коли душа покидає тіло, тоді організм людини вмирає й розкладається. Це ж саме стосується й народних організмів. За словами Карла Густава Юнга, «душа народу є лише дещо складнішою структурою, ніж душа індивіда». Ця колективна душа є головним чинником, який визначає поведінку народу, його можливості та перспективи. Чи не найкраще це питання дослідив видатний французький психолог, історик і культуролог Гюстав Лебон. Його знаменита праця «Психологія народів і мас» (в оригіналі — «Psychologie de Foules») заслуговує на особливу увагу.

На основі досліджень історії та культури різних народів і рас Лебон дійшов висновку, що «кожний народ має душевний устрій так само стійкий, як і його анатомічні особливості, і саме від нього походять його почуття, його думки, його установи, його вірування і його мистецтва... Не викликає сумніву, що історія народів визначається найрізноманітнішими чинниками. Вона сповнена особливих подій і випадковостей, яких могло б і не бути. Однак поряд з цими випадковостями, з цими побічними обставинами існують великі незмінні закони, які й керують загальним розвитком кожної цивілізації. Ці незмінні, найбільш загальні і найбільш фундаментальні закони випливають з душевного устрою народів. Життя народу, його установи, вірування і мистецтва є лише видимими продуктами його невидимої душі. Для того щоб якийсь народ змінив свої установи, вірування і мистецтва, він повинен спочатку переробити свою душу».

При поверховому підході може здатися, що для психічного складу народів більш властива мінливість, а не постійність. Однак ретельне дослідження розвитку цивілізацій переконує в цілком протилежному. Ось як про це пише Лебон: «Психологічний вид, подібно до анатомічного, складається з дуже невеликого числа основних незмінних особливостей, навколо котрих групуються мінливі й непостійні вторинні ознаки. Садівник змінює зовнішній вигляд рослини до такої міри, що недосвідчений погляд може її не впізнати; однак при цьому він ніскільки не торкається основних особливостей виду, впливаючи лише на його побічні ознаки. Психічна організація має такі ж незмінні основні особливості, як і анатомічні ознаки видів. Поряд з цим вона володіє і другорядними особливостями, які можуть легко змінитися під впливом середовища, обставин, виховання та інших чинників».

Отже, досліджуючи душу народу, необхідно розрізняти дві її складові — постійну і змінну. Змінна складова — це та видима поверхня, яка постійно знаходиться в русі і порівняно легко модернізується піді впливом зовнішніх чинників. Постійна складова — це те стабільне ядро, яке заховане у глибини народної підсвідомості, володіє величезною інерцією і змінюється лише піді впливом довгострокових цілеспрямованих впливів. Однак ця постійна складова народної душі має параметр, котрий є незмінним від самого зародження народу, — це тип інформаційного метаболізму, або соціотип.

^ 1.3. ТИПОЛОГІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ХАРАКТЕРІВ
Відомо, що будь-яка психічно нормальна людина від народження належить до одного з 16-ти соціотипів. Це твердження можна вважати науково доведеним фактом, підтвердженням чого є величезна статистична база, напрацьована американськими дослідниками типології Карла Густава Юнга.

Згідно з типологією Юнга, кожен із 16-ти соціотипів (психологічних типів) має певну соціальну спеціалізацію, що виражається у наявності вроджених сильних і слабких сторін його психіки. Людина, яка бажає досягнути успіху в житті, повинна розвивати передусім свої сильні сторони, а слабкі підтримувати на рівні, необхідному для нормальної соціальної адаптації. Все це детально описано у спеціальній літературі[1].

Проте нині важливіше інше: дослідження національних характерів показало, що народна душа підлягає тій самій 16-типній класифікації, що й психіка індивіда. Наприклад, німецький національний характер описується соціотипом «логіко-сенсорний інтроверт» (псевдонім «Контролер»), американський — «логіко-інтуїтивний екстраверт» («Підприємець»), японський — «сенсорно-логічний інтроверт» («Майстер»).

^ 1.4. ТИП УКРАЇНСЬКОЇ ДУШІ
Українська душа належить до соціотипу «етико-інтуїтивний інтроверт», псевдонім — «Миротворець». Провідними психічними функціями цього соціотипу є т. зв. «етика відносин» та «інтуїція здібностей».

Як виявляється домінування цих функцій у психіці українського етносоціального організму? «Етика відносин» — це славетна «українська лагідність» і «кордоцентричність», толерантність, прагнення розв'язувати конфлікти не через суд чи насильство, а шляхом умовляння, налагодження особистих стосунків. Ця психічна якість виразно зафіксована не лише у звичаях, а й в українській мові, де крім слова «відношення» існують також «стосунки», «ставлення» і «відносини», тобто аж 4 синоніми (для порівняння: в російській мові є лише одне слово — «отношения»).

Психічна функція «інтуїція здібностей» виявляється в українській ліричності і мрійливості, поетичності й релігійності, у прагненні до ідеалу, повазі до «внутрішнього світу» людини, її талантів та здібностей. Про наявність цих психічних якостей одностайно писали різні дослідники української душі: Є. Онацький, О. Кульчицький, Д. Чижевський та інші[2].

Так згадані психічні функції «етика відносин» та «інтуїція здібностей» проявляються на побутовому рівні. Вищий же розвиток цих функцій спостерігається у славнозвісній здатності українців до добровільного об'єднання в самоорганізовані й самокеровані структури: братства, артілі, гуртки, кооперативи, товариства, корпорації, добровольчі військові формування. Ці структури ґрунтувалися на глибокій повазі до людини, її свободи та індивідуальності, для них характерна висока культура спілкування. Ось як про цю здатність українців пише відомий етнограф та антрополог Анатолій Пономарьов, описуючи устрій Козацької держави: «Міське населення України, як і сільське, об'єднувалося у певні громадсько-виробничі організації. Можна без перебільшення стверджувати, що міське суспільство мало КОРПОРАТИВНИЙ УСТРІЙ, чому особливо сприяло Магдебурзьке право — своєрідне самоврядування міст, характерне для XVI — XVII ст. Корпоративність пронизувала населення міст наскрізь, поділяючи його на окремі соціальні верстви... Кожна з верств об'єднувалась довкола своїх громад: спілок, братств, цехів, які мали власні статути. У свою чергу кожне громадське об'єднання також було ієрархічним. Взагалі ТОТАЛЬНА КОРПОРАТИВНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ФОРМУВАЛА ТАКИЙ ТИП СУСПІЛЬСТВА, КОТРИЙ ПРИЙНЯТО НАЗИВАТИ ЗАКРИТИМ. Водночас корпорації створювали необхідні умови для професійної діяльності своїх членів, забезпечуючи їм захист від будь-якої сваволі з боку феодалів, що було вкрай важливо, особливо для рядових громадян. Основним типом міських корпоративних об'єднань були цехи... Цехове братство являє собою історичний приклад досягнення певної соціальної справедливості, бо воно дбало як про працюючих членів цеху, так і про хворих, немічних, тих, хто не мав постійного заробітку, про вагітних жінок-майстринь, про бідних учнів ремісників. Більше того: діяв свого роду кодекс честі цехової організації...».

Але звернімось до стандартного опису етико-інтуїтивного інтроверта (цей опис використовується для ідентифікації соціотипу людини). І звернімо увагу на те, як добре він підходить для опису українського національного характеру:

Доброта і співчуття — його сильні сторони. Вміє з усіма підтримувати добрі, теплі взаємини. Миротворець. Йому властиві м'яка врівноваженість і спокійна поведінка. Якщо когось образив, то не заспокоїться, доки не вибачиться і не відшкодує збитки. Йому дуже важко не виконати прохання, засмутити друзів відмовою.

Багато мріє і фантазує. У всьому намагається дійти суті, має схильність бачити щось незвичайне, божественне, космічне у найпростіших речах. Полюбляє розповідати про свої сни. Довіряє людям, високо цінує людські здібності й таланти. Ледве не найголовніше для нього — гармонія в близькому оточенні, особливо в сім'ї. Доброзичливий і веселий, дуже важко переносить конфлікти. Йому ближче не змагання, а співробітництво. Вразливий, не переносить насилля. Не любить примушувати інших робити щось проти їхньої волі.

Не може не працювати, коли інші працюють, і продовжує працювати, коли ніхто не працює. Його цікавлять методи, технології, які дозволяють діяти правильно. Сильно розвинуте почуття краси. Почувається дуже незатишно, якщо в приміщенні безладдя; перед початком роботи спочатку наводить чистоту і лад. Постійно контролює свій зовнішній вигляд. За можливості уникає конфліктів, особливо пов'язаних з емоційними вибухами. Передбачливий. Більше розраховує на завчасну підготовку, аніж на щасливий випадок. Будь-яку справу намагається довести до завершеного стану.

Для більшої повноти наведемо фрагмент характеристики даного соціотипу в інтерпретації американської Асоціації психологічного типування (АПТ):

Люди, в яких домінує цей тип, мають велику теплоту, але воліють її не виявляти доти, доки добре не пізнають людину. Вони тримають свою «теплу сторону» всередині, як у хутряному пальтi. Вони віддані обов'язкам і зобов'язанням щодо людей або справ, про яких вони піклуються. Їм властивий дуже особистісний підхід до життя, вони все оцінюють через свої внутрішні ідеали й особисті цінності. Їхні найглибші почуття виявляються рідко; їхня внутрішня ніжність замаскована спокійною стриманістю.

У повсякденних справах вони толерантні, щирі, гнучкі, здатні до пристосування. Але якщо погрожують їхнім внутрішнім принципам, вони не поступляться ані дюймом.

Головний інтерес — у пошуку можливостей всередині того, що є, що ймовірно або відомо. Вони бажають, щоб їхня робота зробила внесок у щось, до чого вони мають стосунок, — у людське взаєморозуміння, щастя, здоров'я. Вони прагнуть мати велику мету і безкорисливо працювати заради неї. Представники цього типу дуже цікавляться новими ідеями, схильні до внутрішнього й широкого бачення. Багато з них цікавляться книжками й мовами і нерідко мають дар красномовства; у них є талант бути прекрасними письменниками. Вони можуть бути винахідливими і переконливими в тому предметі, на який скеровано їхній ентузіазм, — тихий, але глибоко закорінений. Їм подобається давати поради, вони тяжіють до навчання, літератури, мистецтва, науки, психології...

^ 1.5. ЛИЦАРСЬКА КУЛЬТУРА
Тут можна зауважити, що даний опис ледве чи описує всю українську душу. Більше того, в українців ми знаходимо риси, здавалось би, прямо протилежні наведеним вище. Передусім це ознаки екстраверсії і сенсорики, виявленi найпотужніше у войовничості українців, їхній торговій експансії і здатності до колонізації нових земель. Скажімо, військові традиції наших предків широко відомі принаймні з часів князя Олега та його боротьби з Візантією. Два договори з Візантією, що дійшли до нас (з 907 і 911 рр.), свідчать про повну перемогу Києва, а отже, і про бойовитість давніх русичів. Яскравим виразником цієї сторони української етнопсихіки став Святослав Завойовник, якого Грушевський називає «запорожцем на престолі»: мужній, войовничий князь з лицарською вдачею. Його походи охоплювали грандіозну територію, його ім'я гриміло по всій Східній Європі й Західній Азії, його знали письменники Візантії та арабського світу.



<< предыдущая страница   следующая страница >>