asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3

Як серйозні порушення кваліфікуються такі дії, якщо вони не виправдані воєнною необхідністю і здійснюється незаконно і самочинно:

  1. здійснюване в значних масштабах нищення майна;

  2. здійснюване в значних масштабах присвоєння майна;

  3. напад на осіб, про яких відомо, що вони причинили участь у бойових діях;

  4. напад на цивільне населення або цивільних осіб;

  5. напад не вибіркового характеру, який зачіпає цивільне населення або цивільне майно, коли відомо, що такий напад викличе надмірні втрати серед цивільного населення і завдасть надмірної шкоди цивільним об’єктам;

  6. неправомірний напад на чітко видимі об’єкти, що є культурною цінністю;

  7. напад на місцевості, що не обороняється, і демілітаризовані зони;

  8. напад на обладнання і споруди, що утримують небезпечні сили, коли відомо, що такий напад завдасть надмірної шкоди цивільному населенню.

Серйозним порушенням визначається віроломне використання таких знаків і сигналів:

розпізнавальних знаків, якими  відмічені особи та об’єкти, що користуються особливим захистом;

інших захисних знаків, які визнані правом війни;
розпізнавальних знаків, що використовуються для позначення медичних служб і формувань цивільної оборони.

Окремо необхідно зазначити, що з набуттям незалежності Україна активно включилася в миротворчий процес щодо створення та зміцнення міжнародної системи безпеки. За минулі роки наша держава досягла в цьому значних успіхів і широкого визнання своїх заслуг у міжнародній спільноті. Вагомий внесок у справу миротворчої діяльності роблять Збройні Сили України. Їх представники широко залучаються до участі в миротворчих операціях як одного з виду такої діяльності. Створилась унікальна ситуація, коли збройні сили, які в усі часи вважалися основним засобом ведення війни, поступово беруть на себе абсолютно непритаманну, на перший погляд, для них функцію – миротворчу. Міністр оборони України при визначенні завдань військам, їх миротворчу місію назвав одним з головних напрямків діяльності. За вісім років у складі миротворчих сил пройшли службу більше 9 000 громадян України.

Участь військового контингенту України в миротворчих операціях ООН є хорошою шкалою для Збройних Сил України у плані набуття досвіду врегулювання збройних конфліктів, ознайомлення з досвідом організації та дії армій іноземних держав, набуття практичних навичок у бойових умовах.

Миротворчі операції сприяють, крім того, зміцненню взаємовідносин між військовослужбовцями різних країн, створюють своєрідний клімат довіри та військового братерства. Військові підрозділи однієї держави підтримують дії підрозділів іншої, дуже часто при цьому ризикуючи життям своїх військовослужбовців.

Аналіз проведених миротворчих операцій виділяє їх найголовніші завдання, до яких відносяться:

надання гуманітарної допомоги і забезпечення умов її доставки;

сприяння реалізації та захисту прав людини;

нагляд за примиренням та припиненням вогню;

розділення ворогуючих сторін уздовж визначеного кордону;

роззброєння військових та воєнізованих формувань;

виконання обов’язків цивільних адміністрацій;

надання допомоги біженцям та їхня репатріація;

сприяння реконструкції і розвитку.

Таким чином, активна участь у діяльності ООН за підтримання міжнародного миру і безпеки є, безумовно, одним із найважливіших зовнішньополітичних здобутків нашої держави і має велике значення для підвищення політичного авторитету України на світовій арені та в Європі зокрема, її ролі у створенні Європейської системи безпеки.
2.2. Обмеження під час війни.

^ ОСНОВНІ ПРАВИЛА МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА

1. Бойові дії повинні вестися комбатантами проти військових цілей.

1.1. Забороняється вести бойові дії проти цивільного населення.

1.2. Забороняється нападати на об’єкти цивільного призначення (житлові будинки, лікарні, школи,…)

1.3. Забороняється використовувати цивільне населення для захисту військових об’єктів.

1.4. Комбатантам забороняється маскуватися під цивільне населення.

1.5. Забороняється використовувати голод як метод ведення війни проти цивільного населення.

1.6. Забороняється нападати на об’єкти, що необхідні для виживання цивільного населення (запаси продовольства, с/г райони, будівлі для постачання питної води, тощо)

1.7. Забороняється нападати на дамби, атомні електростанції, якщо такі удари можуть привести до великих втрат серед цивільного населення.

2. Забороняється використовувати зброю, застосування якої має невибірковий характер ( вражає цивільні та військові об’єкти, людей) та спричиняє надмірні страждання цивільному населенню.

2.1. Забороняється застосовувати певні види зброї - хімічну та біологічну зброю, засліплюючу лазерну зброю, зброю, що наносить поранення осколками, що не виявляються рентгенівським промінням, отруйні речовини, протипіхотні міни.

2.2. Забороняється віддавати наказ не залишати нікого живим чи залякувати відповідним чином.

3. Цивільним особам, пораненим комбатантам та військовополоненим повинно бути збережене життя, їм повинен бути наданий захист та гуманне поводження.

3.1. Ніхто не може бути підданий фізичному чи психологічному насильству, тілесному покаранню, жорстокому чи принизливому поводженню.

3.2. Забороняється сексуальне насильство.

3.3. Сторони конфлікту зобов’язані підбирати та надавати необхідну допомогу пораненим та хворим супротивника, що знаходяться в їх владі.

3.4. Забороняється вбивати чи наносити поранення комбатантам супротивника, що здаються в полон чи не здатні вести бойові дії.

3.5. До військовополонених слід ставитись з повагою та поводитись з ними гуманно.

3.6. Забороняється брати заручників.

3.7. Забороняється насильницьке переміщення цивільного населення та проведення "етнічних чисток".

3.8. Люди, що знаходяться під владою супротивника, мають право на зв’язок з родичами, на отримання допомоги та підтримки гуманітарного порядку (продукти харчування, медичну допомогу, інше)

^ ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ СВІДКИ СИТУАЦІЙ НАСИЛЬСТВА?

Свідок - це людина, що присутня, але не залучена до ситуації, коли життя та гідність іншої особи знаходиться в небезпеці. Свідок може прийняти рішення втрутитись безпосередньо чи опосередковано до ситуації, що склалася.

Іноді людина йде на ризик чи робить що-небудь врозріз з правилами заради того, щоб врятувати життя чи гідність іншої людини. Вчинки звичайних людей можуть впливати на події, визначати хід подій та надихати інших людей на співчуття. Люди часто роблять певні дії, незважаючи на можливі ризики та власні втрати. Це - "Вчинки" з великої букви, бо люди мали сміливість зробити їх. Для них був вибір - промовчати, закрити очі, сказати "Ні" на прохання допомоги, або захистити інших, часто невідомих їм людей. Такі дії часто пояснюють релігійними переконаннями, вихованням, властивостями характеру тощо. Але від цього вони не перестають бути Вчинками.

Такі події відбуваються по всьому світу, але про них не завжди повідомляють.

24 червня 1859 року австрійська та французька армії зіткнулись недалеко від містечка Сольферіно на півночі Італії. 36 тис. мертвих та поранених залишилося на полі бою. На наступний день серед тисяч поранених випадково опинився молодий швейцарський громадянин Анрі Дюнан. Вжахнувшись того, що він побачив, Дюнан збирає групу місцевих жінок та організує їх в загони по постачанню продовольства та води пораненим, допомагає промивати рани, організовує польовий шпиталь у церкві, збирає простирадла для бинтів, наймає туристів, що опинились там, і ці люди перев’язують рани, носять воду, пишуть прощальні листи вмираючим. Всі вони забули про національність тих, про кого піклувались.

Дюнан згодом пише книжку "Спогади про Сольферіно" в якій пропонував створити національні товариства для догляду за хворими та пораненими незалежно від їх раси, національності чи релігії. Він також запропонував державам укласти угоди, в яких визначалась би робота таких організацій і гарантувалось би краще поводження з пораненими. Потім Анрі Дюнан з чотирма друзями створили Міжнародний комітет допомоги пораненим (яки незабаром був перейменований на Міжнародний комітет Червоного Хреста). Ідеї Дюнана знайшли широкий відгук. У деяких країнах були засновані національні товариства і на дипломатичній конференції в Женеві 1864 року делегати з 16 європейських країн прийняли Конвенцію про поліпшення участі хворих і поранених у діючих арміях.

В квітні 1993 року в Південній Африці боротьба проти апартеїду підходила до перемоги без кровопролиття, якого чекали і боялися.

10 квітня один з лідерів, Кріс Хані, був по зрадницьки вбитий. Зловмисники підтвердили, що вони обрали його, оскільки його смерть привела би країну до хаосу.

В цей же день до поліції зателефонувала жінка і назвала номер машини, в якій знаходився вбивця. Так сталося, що ця жінка була білою. Нельсон Мандела, лідер боротьби, звернувся до нації:

- Закликаю всіх зберігати спокій ти вшанувати пам’ять Кріса Хані, згуртовуючись в боротьбі за мир… Сьогодні від всієї душі я звертаюсь до кожного південно-африканця, чорного чи білого. Біла людини, з передсудами та ненавистю, прийшла до нашої країни. Її діяння було настільки жахливим, що вся наша нація знаходиться зараз на грані катастрофи. Інша біла жінка ризикувала життям, щоб ми дізнались про цього вбивцю та передали його правосуддю.

Це вбивство не привело до хаосу та початку расистської війни.

В 1942 році в Польщі німецькі окупаційні війська проводили політику знищення євреїв. Стефа, католичка, робітниця фабрики сховала на декілька днів єврейську жінку Ірену на прохання одного з бійців підпільного загону.. Сім’я Стефи зробила схованку в своїй квартирі. Через тиждень виявилось, що йти Ірені нема куди . Через декілька місяців чоловік Стефи вимагав, аби жінка пішла, але Стефа настояла, щоб вона залишилась. Тоді чоловік пішов з дому, що було кінцем її заміжжя. В 1944 році нацисти почали вивозити з Варшави всіх жителів крім матерів з дітьми. Для Ірени евакуація означала смерть. Коли вже всі готові були до евакуації, Стефа віддала Ірені свою дитину. Коли німець побачив її з дитиною, він наказав їй повернутися в квартиру. Стефі також вдалося залишитися з нею.

В 1993 році в Боснії-Герцеговині було організовано табори для військовополонених хорватів. До сербського селища, що знаходилося поряд, стали доходити відомості про побої та випадки смерті в таборі. Тоді лідери громади вирішили висловити свій протест. "Ми хотіли проявити свою добру волю. Ми хотіли, щоб з ними поводилися так, як нам би хотілося, щоб противна сторона поводилась з нашими співвітчизниками".

На початку вересня делегація жителів селища прибула до найближчого штабу та вимагала, щоб охоронці, які знущаються над ув’язненими, були звільнені. Вони попросили місцеву владу поставити охоронцями місцевих жителів. "Ми не хочемо, щоб звинувачували наше село. Ми хочемо спасти його репутацію"

З втручанням жителів села, умови утримання ув’язнених стали значно кращими.

^ ЩО ТАКЕ ГУМАНІТАРНИЙ ВЧИНОК?

Говорячи про вчинки людей, що носять гуманітарний характер, ми можемо виділити три основні характеристики:

- захист життя та людської гідності;

- стосується зазвичай того, хто за звичайних обставин не потребує захисту;

- можливе виникнення власного ризику чи втрат.

Гуманітарний вчинок часто примушує діяти проти громадського тиску в ім’я захисту жертви. Суспільство своїм тиском може сприяти захисту, а може заважати йому. Наприклад, громадський тиск типу: "не втручайся не в свої справи", чи підтримка громадською думкою колективного покарання - ускладнюють процес спасіння жертви. Можна зобразити громадський тиск у вигляді схеми:

заважає захищати (= ГРОМАДСЬКИЙ ТИСК =) сприяє захисту

Але дії людини, яка зважилась на гуманітарний вчинок, можуть вплинути на бажання інших людей допомогти. Вплинути на надання допомоги може рівень культури, соціальний стан чи релігійні переконання людини. І цей вплив може бути як позитивний, так і негативний. Обставини і почуття - це також той фактор, що впливає на вчинки людей.

Отже, гуманітарний вчинок - це дія, спрямована на захист життя і людської гідності особи, що за звичайних обставин не потребує захисту. Гуманітарний вчинок часто тягне за собою ризик або самопожертву людини, що його здійснює.

Голоси з війни

1. Коли мого чоловіка вороги забрали і посадили до табору для полонених, чоловік зі сторони ворога приносив йому їжу та одяг. Ніхто не знав про це. Він не міг перешкодити тому, що мого чоловіка забрали, але він допомагав йому, як міг. Я би хотіла зустрітись з цією людиною. - Жінка, чий чоловік пропав без вісті на війні

2. В моєму селі був будинок. В ньому жила сім’я, яка відносилася до ворожої сторони. Мій батько захищав їх будинок і я пишаюсь цим. Люди хотіли вбити їх, примусити покинути село, але мій батько захистив цих людей. - Дочка



<< предыдущая страница   следующая страница >>