asyan.org
добавить свой файл
  1 2
Великобританії сюди мають бути передусім віднесені комітети кабінету — постійні і створювані у конкретному випадку. Діяльність ос­танніх звичайно пов'язана з виникненням гострої політичної ситуації. Історія свідчить, що іноді такі комітети відігравали роль головних урядо­вих центрів у період політичної кризи. Всі комітети кабінету утворюються та ліквідуються за рішенням прем'єр-міністра. Він же є головою найваж­ливіших з них. Інші комітети за його призначенням очолюють міністри — члени кабінету. Структуру і чисельність таких комітетів кабінету також визначає глава уряду.

Особливістю британської системи комітетів кабінету донедавна було і те, що відомості про організацію, персональний склад конкретних комітетів і навіть їх кількість вважалися таємницею. Однак добре відомо, що коміте­ти відіграють суттєву роль у здійсненні урядової політики. Вони не тільки готують проекти рішень кабінету, а й самі приймають важливі політичні рішення на урядовому рівні. Така їхня діяльність свідчить про певне змен­шення ролі кабінету як колегіального органу. Рішення комітетів кабінету завжди несуть на собі відбиток волевиявлення прем'єр-міністра.

Незважаючи на те, що прем'єр-міністр у Великобританії займає ключове положення в системі виконавчої влади, при ньому формально не­має спеціального органу, який би здійснював функцію координації в ме­жах самого уряду. Практично ж ці функції надані секретаріату кабінету, що працює під загальним керівництвом прем'єр-міністра. Секретаріат інформує міністрів, які не є членами кабінету, про рішення останнього, розсилає документи кабінету та комітетів кабінету міністрам, контролює виконання міністерствами рішень кабінету. До завдань секретаріату вхо­дить також підготовка доповідей для прем'єр-міністра, розробка порядку денного засідань кабінету тощо. Працює при прем'єр-міністрі і його осо­бистий секретаріат. Останній займається здебільшого підготовкою ма­теріалів для глави уряду.

Організація урядів у більшості англомовних країн з парламентарни­ми формами правління подібна до британської, але є тут і свої відмінності. Зокрема, в Канаді також існують комітети кабінету, всі вони діють на постійній основі і мають проблемно-галузевий характер. Частина питань, розглянутих на рівні комітетів, кабінетом навіть не зачіпається. Він лише санкціонує відповідні рішення.

Значну роль у здійсненні урядових функцій у Канаді відіграють секретаріати прем'єр-міністра і так званої таємної ради. Вони реалізують певні повноваження адміністративного і навіть політичного характеру. Члени цих секретаріатів займаються довгостроковим плануванням політики уряду, кон­тролюють діяльність міністерств на предмет її відповідності урядовому кур­су, вивчають політичну ситуацію в країні тощо. Персонал обох секретаріатів призначається прем'єр-міністром та його найближчими співробітниками. Склад секретаріату прем'єр-міністра формується звичайно з активістів прав­лячої партії, а склад секретаріату таємної ради — з професійних урядовців. Різниця між цими секретаріатами полягає насамперед у тому, що перший займається суто політичними питаннями, а другий — рештою.

Особливістю організації урядів у Великобританії та в інших англо­мовних країнах, що сприйняли засади її конституційної системи, є номінальне існування таємної ради. Традиція визнає таємну раду центром здійснення виконавчої влади. Сам уряд (кабінет) вважається одним з комітетів цієї ради. Найважливішим урядовим актам у Великобританії часто надають форми наказів короля (королеви) в таємній раді. Проте процедура прийняття таких актів не передбачає якоїсь практичної діяль­ності таємної ради і участі в ній монарха.

В Канаді таємна рада є структурою декоративного характеру. Офіційно вважається, що вона допомагає генерал-губернатору в управлінні країною. До її складу призначають колишніх членів федерального уряду, прем'єр-міністрів урядів провінцій, членів верховного суду та деяких інших осіб, діяльність яких була пов'язана із здійсненням різних держав­них функцій. Як і у Великобританії, кабінет міністрів формально є коміте­том таємної ради. Сама ж рада за всю історію свого існування у повному складі збиралася лише кілька разів, приводом для чого були найголовніші офіційні урочистості.

У ФРН так звані урядові комітети формуються на основі рішення фе­дерального уряду. До їхнього складу входять міністри за профілем проб­лем, які розглядаються в конкретних комітетах. Головою кожного такого комітету є канцлер. Головним урядовим комітетом вважається федеральна рада з питань безпеки. До неї входять канцлер і найвпливовіші міністри — оборони, закордонних справ, внутрішніх справ, фінансів, економіки. Рада може приймати самостійні рішення, якщо це не пов'язане з виданням уря­дових постанов.

Формою відповідної урядової діяльності у ФРН є і міжміністерські комітети. Вони утворюються за рішенням уряду або за домовленістю міністерств. Керівництво такими комітетами здійснюють міністри. Голов­на їхня функція полягає в координації діяльності міністерств. Урядові і міжміністерські комітети, утворення яких не передбачено законодавством, виносять за межі кабінету міністрів значну частину урядової роботи.

Існує у ФРН і спеціальний орган — відомство федерального канц­лера, яке безпосередньо пов'язане з главою уряду і сприяє концентрації в його руках головних повноважень. Цей орган координує діяльність усіх міністерств і займається узгодженням її з позицією канцлера. Важливу роль відомство федерального канцлера відіграє і в законодавчому процесі. Зокрема, в його структурах відбувається основна робота з підготовки уря­дових законопроектів. Очолює відомство особа у ранзі міністра.

У Франції конституція передбачає створення спеціальних органів ви­конавчої влади поза офіційною урядовою структурою. «Президент очолює збройні сили. Він головує в радах і вищих комітетах оборони» (ст. 15). У разі необхідності засіданнями цих рад і комітетів може керувати прем'єр-міністр.

Крім оборонних рад і комітетів, у Франції існує ціла система міжміністерських рад і комітетів. Відповідні ради очолює президент, ро­ботою комітетів керує прем'єр-міністр. До їхнього складу входять також міністри і державні секретарі. І хоч утворення таких органів консти­туцією не передбачено, вони відіграють важливу роль у сфері державно­го управління. Міжміністерські ради і комітети не тільки готують відповідні проекти рішень уряду Франції, а й у межах своєї компетенції приймають самостійні управлінські рішення. Ці ради і комітети можна розглядати не тільки як робочі органи уряду, а й як допоміжні структу­ри при президенті та прем'єр-міністрі. В деяких випадках вони своєю діяльністю можуть навіть підміняти уряд.

Важливу роль у здійсненні виконавчої влади відіграють так звані служби Єлисейського палацу, назва яких пов'язана з офіційною рези­денцією президента. Ці служби є штатом його особистих співробітників. Частина з них наділена політичними функціями і можливостями впливу на урядову діяльність. За своїм характером служби Єлисейського палацу являють собою своєрідний канал зв'язку президента й уряду та один з ва­желів у руках глави держави для реалізації його власних повноважень. Спеціальний апарат існує і при прем'єр-міністрі.

Значними особливостями відзначається організація виконавчої вла­ди в США. Конституція не встановлює поділу компетенції у сфері вико­навчої влади між президентом, членами кабінету, іншими посадовими особами. Ця влада повністю належить президентові. Більше того, саме існування кабінету конституцією навіть не передбачене. Вважається, що він створений і діє на основі конституційних звичаїв. Аналогічна ситу­ація має місце у Великобританії. Тут кабінет також існує ніби поза сфе­рою конституційно-правового регулювання. В юридичних джерелах кон­ституції немає навіть згадки про цей найважливіший державний орган.

Однак якщо у Великобританії кабінет є, по суті, вищим органом виконавчої влади, то у США відповідний орган виконує допоміжні функції при президенті. Як зазначалося, міністри вважаються помічниками прези­дента у здійсненні ним своєї компетенції. Склад кабінету і повноваження його окремих членів визначаються президентом. У засіданнях кабінету США, які проходять під головуванням президента, беруть участь керівни­ки міністерств, а також звичайно віце-президент та деякі інші особи, що мають статус члена кабінету. Крім цього на засідання кабінету можуть бу­ти запрошені різні посадові особи адміністрації. Порядок роботи кабінету повністю залежить від президента. Кабінет не приймає офіційних рішень, і президент вільний сприймати або не сприймати міркування його членів.

До системи федеральної виконавчої влади, ключовою фігурою якої є президент США, входять інші, не зв'язані між собою і з кабінетом структу­ри. Однією з них є виконавчий апарат при президенті. На відміну від кабіне­ту, цей апарат має офіційний юридичний статус. Він був утворений у 1939 р. на основі спеціального закону, за яким постійно діючі органи, керів­ники яких не входили до складу кабінету, були зведені в єдину систему.

Склад виконавчого апарату при президенті досить рухомий: за різних часів до нього входило від 4 до 20 органів. Найважливішими серед них є адміністративно-бюджетне управління, рада національної безпеки (один з головних центрів розробки і прийняття політичних рішень), центральне розвідувальне управління, рада з питань якості навколишнього середовища, національна рада з аеронавтики і дослідження космічного простору (НАСА), рада економічних консультантів тощо. Але називати виконавчий апарат при президенті єдиним органом колегіального характеру було б неправильно. Керівники органів, що входять до його складу, ніколи спільно не засідають. Самі ж ці органи, як і міністерства, виконують допоміжні функції при пре­зиденті. Останнє слово у прийнятті рішень і в здійсненні заходів у сфері ви­конавчої влади завжди належить президенту.

Визначаючи місце і роль у державному механізмі виконавчого апа­рату при президенті США, треба також враховувати, що для призначен­ня керівників відповідних органів не завжди застосовується консти­туційна процедура надання «поради і згоди» сенату. Остання, як було за­значено, є обов'язковою при призначенні членів кабінету.

Нарешті, аналізуючи особливості організації виконавчої влади в США, треба згадати про різноманітні й численні органи, які не входять до назва­них структур, самі не становлять єдиної структури і діють самостійно під за­гальним керівництвом президента. Це адміністративні, регулюючі агентства тощо. Частина з них утворюється на основі актів конгресу, а їхні керівники відіграють не менш важливу роль, ніж міністри. Про це свідчить хоча б той факт, що їх запрошують на засідання кабінету. Важливе місце у системі виконавчої влади займають і так звані президентські комісії, які звичайно утворюють на підставі акта глави держави. У багатьох випадках керівників таких комісій призначають з «поради і згоди» сенату. Ці органи виконують різноманітні функції за дорученням президента.

Президент як носій виконавчої влади має і свій особистий до­поміжний апарат. До штату останнього входять помічники глави держа­ви, які працюють на постійній основі. Вони займаються різними питання­ми за дорученням президента, в тому числі й питаннями урядової значи­мості. Зокрема, доручення президента, які виконують його помічники, стосуються взаємовідносин із засобами масової інформації, з конгресом, керівниками міністерств та інших органів виконавчої влади. Сам прези­дент персоніфікує всю систему відповідних органів. На ньому замикається їхня компетенція і діяльність.


<< предыдущая страница