asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 ... 17 18

_____________________________________ВСТУП______________________________________

Конституції, у розвитку конституційного права і вплив на галу­зеву систему законодавства активно проводиться російськими вченими і суддями Конституційного Суду Російської Федера­ції, зокрема М.В. Баглаєм, В.А. Савицьким, Є.Ю. Терюновою, В.О.Лучіним, М.В. Вітруком, В.А. Кряжковим, Б.С. Єбзєєвим, ГА. Гаджіевим, М.О. Митюковим, Т.Г. Морщаковою та інши­ми відомими теоретиками конституційного права. Змістовне теоретичне дослідження щодо предмета конституційної юс­тиції провів начальник Управління конституційного права Конституційного Суду Російської Федерації Л.В. Лазарєв у книзі «Правовые позиции Конституционного Суда России», а в аспекті парламентського права цікаву роботу підготува­ли директор Інституту законодавства і порівняльного права при Уряді Росії професор Хабрієва Т.Я. і кандидат юридичних наук Волкова Ї.Т. — «Правовые позиции Конституционно­го Суда Российской Федерации и парламента» (М, 2005). В Україні спеціальні дослідження вказаної проблематики про­водяться суддями, професорами П.Б. Євграфовим, В.М. Ша-повалом^ М.В. Костицьким, В.І. Німченко, М.Д. Савен-ко, М.Ф. Селівоном, професорами конституційного права О.Ф. Фрицьким, Ю.М. Тодикою та іншими вченими-консти­туціоналістами. Отже, вкрай необхідно створювати науково-теоретичну базу, яка б сприяла продовженню пошуку відпові­дей на складні питання щодо нових правових явищ в сфері конституційної юрисдикції.

Підсумовуючи, хочу відзначити, що наука конституційного права має розвиватися і відповідати вимогам часу, а отже, кожен авторський внесок сприятиме творчому пошуку відповідей на складні питання, які дедалі більше виникають у сфері конс­титуційної юрисдикції.

А.О. Селіванов,

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент

Академії правових наук України


8

Частина І

Конституційне правосуддя в Україні: аналіз конституційної юрисдикції

ДЕРЖАВНА ВЛАДА

І СТАТУС КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ

ДЕРЖАВНА ВЛАДА КОНТРОЛЬОВАНА СУСПІЛЬСТВОМ

Конституційна законність як загальнообов'язковий режим для всіх державних органів та сфери самоврядування громадян, посадових осіб, громадських і політичних організацій, а також конституційне правосуддя є важливими і необхідними елемен­тами кожної демократичної держави і демократичного суспіль­ства. Це пов'язано з тим, що будь-яка організація суспільства неможлива без авторитета влади, яка є засобом функціонуван­ня соціальної спільноти, знаходячи прояв у державно-правових відносинах підпорядкування осіб єдиній керівній у цій спільноті волі. Державна влада є правляча в суспільстві система, яка скла­дається з інститутів (органів, посадових осіб, апарату чиновни­ків та інших суб'єктів), правових механізмів ними встановлених, політико-правового режиму, пануючого в державі, та встановле­ної правовідносинами підпорядкованості організації управління суспільними процесами. За допомогою державної влади забезпе­чується керування суспільством у всіх сферах його життя: полі­тичній, економічній, соціальній, культурній та інших, застосову­ються інструменти демократичного ладу в країні, дотримуються Конституція та закони, без яких неможливий правопорядок.

Пройшло небагато часу, коли методологічну основу дослід­ження змісту і форм прояву державної влади складало вчення про класовий підхід, обов'язковість елемента примусу, який ха­рактеризує будь-яку владу і владні відносини в суспільстві1. Ево­люція поглядів, насамперед вчених-юристів, в умовах демокра­тизації політичного і суспільного життя торкнулася спочатку
9

Частина І

такої категорії, як «повнота влади», а далі у їх працях терміноло­гічно відбулася трансформація характеристики влади, яка свід­чила про здатність виконувати свої завдання і функції заради всього суспільства, а отже, складати систему, спроможну мобілі­зувати його ресурси на досягнення цілей методами, насамперед довіри до людей, переконання, а вже потім і примусу2.

Ці зміни у розумінні юридичного наукового поняття «влада» безпосередньо мали на меті розкрити зміст категорій «державна влада» і «політична влада», які спочатку відображали Ідеї дикта­тури пролетаріату, а потім соціалістичної держави, що відпові­дають конкретно-історичному періоду і умовам політичного буття громадянського суспільства. Класичну формулу К.Маркса — «Власність... теж представляє свого роду владу» застосовують в теорії, щоб показати багатоманітність чинників, від яких зале­жать політичні перетворення, маючи метою всіма засобами от­римати і досягти політичної підтримки в суспільстві, що відкри­ває прямий шлях до державної влади, яка завжди розглядається джерелом економічної влади і державного управління3.

Проте в суспільстві завжди первинною виступала категорія народної політичної влади, яка відкриває безпосередній шлях до державної влади. Як поняття вони є синонімами і харак­теризують політичну організацію суспільства, в якому полі­тичні групи або об'єднання (блоки) отримують завдяки на­родній владі реальну здатність проводити волю, яка спочатку формулюється у політиці, а потім закріплюється у правових нормах. В сучасному контексті відносин, які характеризують суспільні процеси в Україні, можна говорити, що політичну, державну владу слід розглядати як особливу публічну владу, яка має публічний характер, оскільки санкціонована шляхом проведення виборів парламенту, президента, тобто представ­ницьким способом її досягнення, носить вольовий характер наділення владою осіб від імені широких верств громадян. При цьому завжди існує здатність народу організуватися і від­сторонити ненасильницьким шляхом «владну еліту», змінив­ши владний режим і чиновників, які його здійснювали.

Публічна або державна влада набуває, таким чином, озна­ки поняття «суспільної влади» і, коли в її власному розумінні це поняття застосовується до сучасних політичних процесів,

------------------------------10--------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

вже не можна стверджувати, що вона повною мірою спираєть­ся на спеціальний апарат примусу і розповсюджує примус як універсальний засіб здійснення своїх функцій. Але було б не­правильним вважати, що, при цьому, послаблюється державна влада, яка завжди є ядром політичної влади, оскільки делего­вана або санкціонована саме суспільною владою і завжди має публічні інтереси, які реально нею сприймаються або якщо ними прикриваються у суто корисливих цілях.

Якщо державній владі вдається реалізувати свої владні функ­ції і повноваження в напрямку організації економічних і со­ціальних процесів, які результативно позначаються на добробуті людей, соціальному захисті непрацюючого населення, створен­ні реальних перспектив досягнення соціальної мети молоддю, такий «державний устрій і порядок* зберігають суспільну під­тримку і стабільність свого правління в країні. Проте чи так за­вжди діє державна влада? Цікаво звернутися до сучасного мис­лення людини на шляху до владного представництва в державі, а саме до В. Ющенка, який таким чином розмірковує у вимірі традиційних суспільних цінностей: «Звертаючись до дня ниніш­нього, скажу: ...Україна страждає розбратом, непорозумінням. Хоча здавалося б, для чого влада? ...Чому влада не прагне єд­нання? Навпаки, намагається нас роз'єднати: за мовними озна­ками, за географією, конфесіями. Всі розуміють: нас відкинуто назад через те, що в Україні не створено демократичної системи. А кланова модель заклала жахливі форми паразитизму, неприй­нятного ні в світі, ні в громадянському суспільстві»4. Це квінт­есенція сучасного мислення державного діяча, який вболіває за свій народ, вбачаючи руїни політичного правління державної влади всупереч інтересам українського народу.

Неважко помітити, що у словах майбутнього глави держави йшлося про владу як особливий апарат, особливу групу лю­дей, які володіють політичною або державною владою і засо­бами примусу, застосовують каральні заходи і навіть фізичний вплив, яким змушена підкорятися основна маса громадян. Державознавці не знайдуть в цьому нічого нового або незро­зумілого, але важливе інше, а саме: що тільки політики, які орієнтовані на ідеї і принципи панування «суспільної влади» і громадянського суспільства в країні, здатні відчути і сфор-

---------------------------------------- 11 -------------------------------------

Частина І

мулювати у своїх наступах на владу суспільний потяг до зміни «правлячої влади».

Саме такий суспільний «вибух» народжується як продукт про­тиріч всередині держави, що створює основу економічно-фінан­сових важелів для боротьби правлячих кланів між собою. Це призводить до непомірного посилення тиску на громадян держав­ного апарату, коли «символом» протистояння влади і суспільства стає основний суб'єкт конституційної відповідальності, а саме — глава держави і, таким чином, тенденція відчуження державно­го апарату від суспільства, протиставлення його більшості насе­лення країни призводить до «протестної» заміни представників влади. Від влади авторитету до авторитету влади — така еволюція супроводжується не тільки зміною представницького корпусу «правлячої влади», але й демократизацією змісту самої публічної влади, новим мисленням відносно всіх форм державного керів­ництва. Це дуже суттєвий момент. За умов демократичного ладу державна влада,— як зазначає професор О.Ф. Фрицький,— не від­чужується від суспільства і не протиставляється йому, а все тісні­ше зближується з населенням, все ширше залучає його до управ­ління державними і регіональними справами, стимулює місцеве самоврядування, створює кращі умови життя, не втручаючись в основи ринкової економіки.

Така державна влада відповідає критеріям демократично­го спрямування і принципово відрізняється від влади, яка здійснює панування за допомогою примусу (політичного, ад­міністративного, економічного, фінансово-податкового та ба­гатьох інших видів). Коли створені реальні умови демократії, не існує інших підходів до розуміння суспільних процесів, що зв'язані з державною владою, яка виражає свою волю в законі, використовує правові форми у здійсненні завдань і функцій держави. Коли воля держави служить інтересам суспільства і втілюється у закон, важливо враховувати, що право є особ­ливий, державний регулятор суспільних відносин і воно має служити інтересам більш високої категорії — суспільної влади (влади народу), від якої походить політична, державна влада. Тому зрозуміло, що для будь-якого аналізу обов'язковою умо­вою є з'ясування того, який соціальний зміст характеризує волю держави, тобто з'ясувати, чию волю відображає влада в нинішніх умовах, хто стоїть за цією владою?

--------------------------------------------------------- 12--------------------------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Якщо дослідник обгрунтує відповіді на ці запитання, він здатний глибше розкрити сучасні процеси формування зако­нодавчої системи, визначити критерії самообмеження держави відносно прав і свобод людини і громадянина і, таким чином, неодмінно прийде до методологічно вивірених висновків і оці­нок. Вони стосуються дотримання в державі демократичних засад функціонування державного механізму, співвідношення волі державного апарату з її відображенням і закріпленням в за­конах та інших нормативно-правових актах, які приймаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Верхов­ною Радою Автономної Республіки Крим і, безумовно, мають відповідати за «буквою і духом» Конституції України.

Проте останнім часом з'являються наукові доробки, далекі від теорії конституційного права, в яких автори намагаються прикрасити надумані слабкі висновки щодо місця і ролі Кон­ституції України як системоутворюючої бази законодавства, в яких законодавцю пропонується «актуалізувати Конституцію, повніше використовувати її регулятивний, а також політич­ний, моральний потенціал»5.

Розгляд цього ракурсу прояву права не дозволяє оцінювати конституційність не тільки внутрішнього законодавства, але й міжнародно-правових актів, які запроваджуються в націо­нальну систему законодавства України, і, таким чином, обме­жує можливості наукових досліджень з'ясовувати, як прояв­ляється право у практичній діяльності держави, у здійсненні реформ, у розгортанні, а не «згортанні» демократії, розширен­ні умов народного волевиявлення, політичних, економічних та інших свобод у країні.

Спираючись на фундаментальні теоретичні праці і оригі­нальні дослідження вчених-юристів, які аналізували консти­туційні принципи розподілу влад та функціонування держав­ного механізму, слід відмітити їх вплив на державно-правові процеси. А саме це стосується реалізації функцій та повнова­жень структур державної влади, здійснення державної діяль­ності у різноманітних формах права, службової ролі законів та інших нормативно-правових актів щодо принципів та вимог Конституції України. З позицій доктрини важливо висвітлити категорії, які є найбільш суттєвими елементами конституцій-

------------------------------------------- 13-------------------------------------------

Частина І

ного права, а саме: конституційну законність (юрисдикцію) та конституційне правосуддя. Вони завжди були невід'ємною частиною політичної, державної влади і водночас мають риси, які притаманні здійсненню функцій суспільною владою, яка при цьому спирається не стільки на суб'єкти держави, скіль­ки на вироблений теорією конституційно-правовий механізм управління в державі. Він спрямований на забезпечення до­тримання публічною владою своїх прав і обов'язків перед гро­мадянином і особою, демократичних засад функціонування кожного суб'єкта влади та конституційного самообмеження, яке обумовлено конституційно-правовою природою їх ком­петенції і відповідальності перед суспільством. Проте прак­тику державного життя характеризують складні процеси, про які один із яскравих представників сучасної адміністративно-правової думки професор В.Б. Авер'янов слушно зазначає, що ми, на жаль, продовжуємо спостерігати глибоку суперечність між потребою у переході до демократичного, соціально-еко­номічного та суспільно-політичного, правового устрою і жит­тя і реальними можливостями управління і права сприяти та­кому переходу6.

При наявності таких явищ не можна не визнати неспромож­ність звичайних заперечень проти творчої ролі конституційного правосуддя, яке включає в себе конституційний нормоконтроль. Висловлюється обґрунтована наукова думка, що конституцій­не правосуддя тільки розкриває зміст існуючих норм права, не створює нових або що воно не в змозі встановлювати положень за власними міркуваннями щодо їх корисності і суспільної ваги. При цьому творча діяльність конституційного правосуддя зви­чайно втрачає своє призначення, а це призведе, в свою чергу, до певного збідніння впливу принципу верховенства права на формування повноцінної системи національного законодав­ства. При цьому зовсім залишається поза увагою, що законо­давець повинен рахуватися з даними обставинами, оскільки в багатьох випадках юристу і законодавцю необхідно користува­тися одним і тим самим джерелом, яке зветься природою пра­вових відносин.

Неправильно також стверджувати, що конституційне пра­восуддя повинно формулювати свої висновки з позицій

------------------------------------------- 14-------------------------------------------


КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

виключно конституційної законності, а правові погляди на­чебто залишати осторонь. Тоді яке значення для конститу­ційного права мають окремі думки Суддів Конституційного Суду, їх право формувати у такий спосіб конституційно-пра­вову доктрину. В цьому відношенні категоричну позицію зай­має Суддя Конституційного Суду України М.Савенко, який стверджує, що навіть залучення суддів до творчої співпраці з консультаційно-дорадчими органами державної влади є пору­шенням присяги7. Виникає запитання: як же у такому разі має розвиватися теоретична думка конституційного права віднос­но конституційного правосуддя?

Якщо уважно придивитися до практики Конституційного Суду України, можна побачити, що, виголошуючи рішення чи висновок в органі конституційної юрисдикції, головуючий судового засідання керується не тільки правовими положен­нями Основного Закону України, але й правовими погляда­ми на стан речей і діє скоріше не як догматик, а як дослідник з переконанням важливості своєї місії. Вона полягає у тому, що необхідно творчо роз'яснити, а інколи і публічно розкрити зміст об'єктивного права і таким чином сформулювати пра­вові погляди, наприклад, що встановлено в якості положень верховенства права видатними теоретиками, отримуючи свою обов'язкову силу виключно із своєї наукової Істинності, і що підлягає внаслідок цього вільній критичній оцінці.

Природно, що висновок конституційного правосуддя щодо визнання конституційності норми права або в цілому закону Верховна Рада України намагається закріпитися в подальшій законодавчій системі. В цьому відношенні статус Конститу­ційного Суду України уможливлює сприйняття законодавцем резолютивних приписів, які повинні перейти в право і отрима­ти статус законодавчо закріпленого джерела регулювання сус­пільних відносин. Конституційна законність, таким чином, є творчим продуктом спеціально уповноваженого органу конс­титуційної юрисдикції і набуває вищої юридичної сили стосов­но всієї сфери законності, оскільки вона формулюється саме як внутрішня сила всього законодавства і є вищою за право суддів загального правосуддя. В конституційній законності найбільш яскраво втілюється принцип верховенства права, оскільки з її



<< предыдущая страница   следующая страница >>