asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 ... 7 8

ВПРАВИ І ЗАВДАННЯ

Вправа 1. Подані нижче слова запишіть у стовпчик, визначте принцип правопису.

Ні/до/чого, подарувати на/пам..ят.., вивчити на/пам..ят..,; думає(тся. ться, ця), вагає(сся, шся), учител..ка, ка(з,с)ці, дж..рел..ний, пш…ниця,, пш…но, л..вада, пів..юрти, роз..ясне..я, пр..вітати (Н,н)адію, дати (Н,н)адію людині, суспіль..но/корисний, народно/поетичний, ж..в..мо, ні/трохи не/цікава лекція, во..кий, во..зал, не/з..ясова(н, нн)і пита(н, нн)я.

Вправа 2. Запишіть слова українською та англійською мовами. Зіставте їх правопис в обох мовах (визначте принципи правопису).

Французский, касса, Марокко, двухъярусный, пол-ямы, пол-окна, режьте, приграничный, электронный, лебединый, деревянный, богатый, прехороший, рассказать, схватить, жёлто-красный, Москва-река, зверобой-трава, сделать, безъязыкий, бурьян.

Вправа 3. Запишіть слова, охарактеризуйте принцип (принципи правопису) та умови вибору орфограм.

Зразок: Не розжевріється: слово пишеться за смисловим принципом правопису (частка не з дієсловами пишеться окремо); слово пишеться за морфологічним принципом правопису (в українській мові завжди пишеться префікс роз-, незважаючи на вимову; у корені пишеться ненаголошений голосний е, що перевіряється наголосом: розжевріється - жевріти; у ненаголошеному закінченні дієслова -єть пишеться буква є, оскільки воно належить до І дієвідміни; дієслова на -ться, незважаючи на вимову, пишуться через -тьс- з м 'яким знаком).

Возз'єднання, прикордонний, всесвітньо-історичний, свиснути, дерев'яний, під'яр'я, дзеленчати, різьбяр, голландський, згори, на багато (місць), звуку (Р.в. одн.), звука (Р.в. одн.), мовностилістичний, розживеться, Вітчизна, кігті, Кабінет Міністрів України, кабінет (шкільний).

Завдання 1. З «Українського правопису» випишіть до зошита орфографічні та технічні правила переносу слів; вивчіть їх (§ 41-42, с. 58-60).

Сучасна українська пунктуація та її принципи. Типи розділових знаків

Пунктуація - це система розділових знаків та розділ мовознавства, що вивчає розділові знаки та правила їх уживання на письмі.

Є 10 розділових знаків: крапка (.), знак питання (?), знак оклику (!), три крапки (...), кома(,), крапка з комою (;), двокрапка (:), тире (-), дужки (), лапки («»).

Розділові знаки служать для позначення в реченні та в тексті меж смислових відрізків, значення яких особливо підкреслюється тим, хто пише. Розділові знаки забезпечують однозначне сприйняття написаного тексту (речення) тим хто його читає.

Розділові знаки в реченні та тексті ставляться не хаотично, а за певним правилом. Пунктуаційне правило – це інструкція, у якій вказуються умови вибору розділового знака (тобто його вживання або невживання). Умови вибору розділового знака - це граматичні, смислові та інтонаційні особливості речень та їх частин. Місце в реченні, де необхідно поставити розділовий знак, можна знайти за особливими знаками-сигналами (прикметами). Знаки сигнали застосування пунктуаційних правил:

- морфологічні: наявність дієприкметників, дієприслівників, сполучників, окремих часток;

- синтаксичні: наявність двох або більше граматичних основ, звертань, вставних і вставлених конструкцій, відокремлених та уточнювальних членів речення, однорідних членів, чужого мовлення;

- звукові: вимовляння речення з кличною, окличною питальною та іншими видами інтонацій;

- смислові: вираження причини, припущення, уточнення тощо.

Розділові знаки функціонують для видділення речень одне від одного в тексті для розділення та виділення смислових відрізків у реченні. Вони поділяються на три групи: віддільні (у тексті), роздільні та видільні (у реченні).

До першої групи належать крапка, знак питання, знак оклику та три крапки. Вони використовуються:

1) для відділення кожного речення від наступного в тексті;

2) для оформлення окремого речення як завершеного.

Їх вибір визначається смислом та інтонацією. Так, наприклад, крапка ставиться в кінці розповідного або спонукального неокличного речення: Величезні історичні зміни в нашій дійсності можна й треба показувати через долю людей, через образи. (О.Д.). Знак питання - в кінці питального неокличного речення: Бажаєте прохолодитись, може? (Л.У.). Знак оклику - в окличних розповідних та спонукальних реченнях: Ах, який чудовий Коропів хутір! (О.В.). Знак питання та знак оклику - у питальних окличних реченнях: О, де вони, мої щасливі ілюзії молодості, коли я й справді вірив у щось подібне?! (В.Д.). Три крапки ставляться в кінці обірваних (незакінчених) речень: Не співати вже мали соловейкам... (О.Д.) або в кінці речень, коли автор прагне позначити в тексті довгу паузу з певною стилістичною метою: Чудова київська осінь... Падає листя з київських каштанів... День осінній, але сонячний, ясний, щедрий... (О.В.).

До другої групи належать кома, крапка з комою, тире, двокрапка. Вони вживаються в простому реченні - крапка, крапка з комою, тире - для позначення меж між однорідними членами; тире - для позначення межі між підметом та іменною частиною складеного присудка на місці опущеної зв'язки та в неповному реченні на місці опущеного присудка або іншого члена речення; у складному реченні - для розділення двох предикативних частин; у складносурядному реченні - кома, крапка з комою, тире; у складнопідрядному реченні - кома, крапка з комою; у безсполучниковому складному реченні - кома, крапка з комою, тире та двокрапка (див. приклади в теоретичній частині практичних занять 2-4. 11-16).

До третьої групи належать кома (дві коми), тире (два тире), знак оклику, дужки подвійні, подвійні лапки, кома та тире, двокрапка, двокрапка та тире, що вживаються разом. Видільні розділові знаки функціонують для виділення меж тих смислових відрізків, що ускладнюють речення, а також для оформлення прямої мови. Так, для виділення звертання використовують кому, дві коми, знак оклику; для виділення вставних слів, словосполучень та речень - кому, дві коми, вставлених конструкцій - подвійні дужки, подвійне тире, подвійне тире з комою (комами), рідше - коми: слів-речень - кому, дві коми, три крапки, знак оклику, знак питання; відокремлених та відокремлених уточнювальних членів речень - кому, дві коми, рідше - тире; для оформлення прямої мови (діалогу) використовують подвійні лапки, кому, знак, оклику, знак питання, тире; для виділення узагальнювального слова при ряді однорідних членів - тире, двокрапку або тире та двокрапку, що вживаються разом (див. приклади в теоретичній частині практичних занять 4-9, 17).

ВПРАВИ І ЗАВДАННЯ

Вправа 4. Запишіть речення, охарактеризуйте тип розділових знаків. Поставте пропущені орфограми.

1. Чи/то садок видніє чи город чи поле (П.М.); 2. Задер голову Баглай стежит.. як по/волі але вперто підіймаю голуби над (С,с)обором (О.Г.); 3. Гей на коні (у,в)сі (у,в) пул. (П.Т.); 4. Весіл..ний обряд скла дає. ся з тр..ох частин а саме заручин свата(н.нн)я (і.й) весі(л,лл)я (з підр.); 5. Ой ти дівчино з горіха зерня чом твоє сер..це колюче терня (І. Ф.); 6. Що ж отак і проходит.. веч..р по/лисячому тихо без/стуку (Б.О.); 7. Орфографію або правопис має знати кожен (з підр.). 8. Він жив на/самому кінці села там де глибокий яр виходив у/ліс вуз..ким клином (І.Н.-Л.); 9. Д..ревця молоді (у,в)криті білим пухом тихен..ко сплят.. над (В.в)олгою (у,в) снігу (Н.З.); 10. Прощаючис.. Багіров ві..кликає Ясно/горс..ку в/бік (О.Г.); 11. Міряли ви її безм..рні шляхи з..лєних та рівних ст..пів де ні/що не/забороняє вашим очам вим..ряти їх (і,й) в/здовж (і,й) в/шир (і,й) в/по/перек де одні тіл..ки в..сокі могили нагадуют.. вам про давнє людс..ке жи(т,тт)я де синє небо побратавшись., з в..селою з.-млею розгортає над нею своє блакитне безм..рно/в..соке бездо(н,нн)о/глибоке шатро (П.М.); 12. Ліс іще дрімає а з синім небом уже щос.. діє..ся воно/то зблідне наче від жаху то (з,с)палахне сяйвом не/мов од радощів (М.К.); 13. Не/жди ні/коли слушної пори твоя мовчанка може стать ган.бою (Д.П.); 14. (У,В) своїм не/в..личк..м гурточку Гуща завів нов..ну гуртову працю (М.К.).

Вправа 5. Запишіть речення, розставляючи пропущені розділові знаки, охарактеризуйте їх за інтонаційною оформленістю та метою висловлювання.

1. – Я не Ганна я не наймичка я - та й оніміла (Т.Ш.); 2. Чудесна книга Яка книга Хто ж написав оцю дивну оцю чудесну книгу (І.Б.); 3. Сонце Сонце Його перші промені вдарили по очерету по дузі по плесу І раптом лясь біля вашого вуха: Дранки Баби дранки (О.В.); 4. За що себе корити (Л.К.); 5. Пером не можна написати не можна й у казках сказати яких було багацько див (І.К.); 6. Як мені серце примусити знов повернутись у село (Г. Ч.); 7. Довести до такого стану людину (О.Г.); 8. Та що ж лишилось Піднімати брили (Л.К.); 9. Живому живе промовляє живи У цім світі ти сам таємниця (А.К.); 10. На коліна Як смієш перед князем стовбувата (М. Ч); П. Гей де ж тебе так хлопче забарило (Л.К.); 12. – Я тебе не застрелив би бо А мене А мене ти пристрелиш Мусиш Мусиш - розхвилювався та й забився в нападі пекельного нестерпного болю (І.Б.).
Практичне заняття 2

ПУНКТУАЦІЙНИЙ ПРАКТИКУМ

Речення. Головні члени речення. Тире між підметом та іменною частиною складеного присудка на місці пропущеної зв'язки.

Речення - це основна синтаксична одиниця, побудована за законами даної мови, що служить засобом передавання думки, яка характеризується інтонаційною, смисловою та граматичною завершеністю. Усі речення за будовою поділяють на прості та складні (складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові), за інтонаційною оформленістю – на окличні та неокличні, за метою висловлювання – на розповідні, питальні та спонукальні, за характером граматичної основи – на двоскладні та односкладні (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні та номінативні), за наявністю другорядних членів речення – на поширені та непоширені, за структурно-семантичними особливостями – на повні та неповні, за наявністю ускладнювальних компонентів – на нескладні та ускладнені однорідними членами, звертаннями, вставними і вставленими конструкціями, відокремленими та уточнювальними членами речення.

Центром будь-якого простого речення є його граматична основа, що представлена підметом і присудком (двоскладне речення) або одним із головних членів (односкладне речення).

Підметом називається головний, граматично незалежний член речення, що називає предмети, опредмечені ознаки або дії, предикативна ознака якого розкривається присудком. Підмети переважно виражається формою називного відмінка субстантивного слова. Вони бувають простими (виражені одним словом) і складеними (вираженими двома і більше словами).

Способи вираження підмета:

  1. Іменник у називному відмінку будь-якого лексико-граматичного розряду:

Нагріта сонцем рілля дихає парою. Петро Іванович з самого ранку виходив на своє подвір 'я подивитися на схід сонця.

  1. Займенником будь-якого семантичного розряду у формі називного відмінка або синтаксично зв'язаним словосполученням займенника з іменником або іншим займенником:

Ми дужі силою своєю. Він з Миколою ніяк поладнати не міг.

  1. Субстантивованим прикметником або дієприкметником:

Їздові тихенько перемовлялися. Поранений був доставлений до шпиталю.

  1. Числівником або синтаксично зв'язаним словосполучення числівника з іменником або займенником:

Двоє вийшли з лісу. Два місяці - це термін, відведений для виконання роботи.

  1. Граматично незалежним інфінітивом або сполученням інфінітива з іменником:

Працювати — її улюблене заняття.

  1. Фразеологізмом:

Бити байдики - мрія будь-якого ледаря.

  1. Реченням:

«Я буду літати!» - лунало в його голові.

Присудком називається головний, граматично залежний від підмета член речення, що розкриває його предикативну ознаку, який називає дію або стан предмета, характеризує предмет, кваліфікує предмет.

Присудки поділяються на прості та складені.

Простий присудок виражається особовою формою дієслова, що передає лексичне і граматичне значення.

Хмари спустилися на поля.

Складені присудки поділяються на два види: дієслівні та іменні.

Складений дієслівний присудок виражається допоміжним дієсловом, що передає граматичне або граматичне і частково лексичне значення та смисловою частиною, вираженою інфінітивом, що передає лексичне значення. Замість допоміжного дієслова може виступати прикметник з модальним значенням (готовий, радий, необхідний) або модальне слово (треба, можна, необхідно, не можна).

Людина прагне вчитися. Я готовий поговорити з вами. Нам необхідно зустрітися.

Складений іменний присудок виражається дієсловом-зв'язкою, що передає граматичне або граматичне і частково лексичне значення, та іменною частиною (призв'язковим елементом), що передає лексичне значення.

Зв'язка зазвичай представлена дієсловами бути, ставати, робитися, здаватися, опинитися тощо, причому вона може бути матеріально вираженою (тобто наявною в реченні) або опущеною (як правило, опускається дієслово-зв'язка бути у формі теперішнього часу).

Іменна частина може бути виражена:

    1. Іменником у формі називного або орудного відмінка:

Цей студент - майбутній лікар. Ця брунька незабаром стане листком.

    1. Прикметника будь-якого семантичного розряду, у тому числі у формі вищого та найвищого ступенів порівняння:

Цей хлопець розумніший за всіх. Та річка широка.

    1. Числівником або синтаксично зв'язаним комплетивним словосполученням (числівник + іменник):

П'ятдесят плюс п 'ятдесят - це сто. Швидкість читання учня - сто вісімдесят слів за хвилину.

    1. Займенником:

Наша сила - це ми.

    1. Інфінітивом:

Лиш боротись - значить жити (І. Ф.).

    1. Дієприкметником:

Поля вкриті снігом.

    1. Прислівником:

Ця сукня їй до лиия.

    1. Словом категорії стану:
      Надворі було тихо і спокійно.


    2. Фразеологізмом:

Цей студент - стріляний горобець.

    1. Порівняльним зворотом:
      Дівочі сльози мов весняний дощ.


Якщо зв'язка у двоскладному реченні зі складеним іменним присудком опущена., на її місці може ставитися тире.

Тире між підметом та іменною частиною складеного присудка при нульовій зв'язці ставиться, якщо підмет та іменна частина присудка виражено:

      1. Іменниками:

Київстолиця України.

      1. Числівниками:
        Два по двачотири.


      2. Інфінітивами:

Життя прожити - не поле перейти (присл.).

      1. Підмет - іменник, а іменна частина - інфінітив і навпаки:
        Читати - його улюблене заняття.

      2. Підмет - числівник, а іменна частина - іменник і навпаки:

Двісті - це значна сума.

      1. Підмет - фразеологізм, а іменна частина - іменник, числівник, інфінітив і навпаки:

Цей студентстріляний горобець.

      1. Незалежно від способу вираження підмета та іменної частини перед частками це, то,ось, значить:
        Говорити неправду - це погано.

Тире між підметом та іменною частиною складеного присудка при нульовій зв'язці не ставиться, якщо:

        1. Підмет виражений займенником:
          Він гарний товариш.

        2. Підмет виражений субстантивованим прикметником або дієприкметником:
          Вартові цікаві люди.

        3. Іменна частина виражена займенником:

Син у мене мій, та розум у нього свій.

        1. Іменна частина виражена прикметником (у тому числі у формі вищого чи найвищого ступенів порівняння) або яієприкметником:

Мужик хитріший від чорта.

        1. Іменна частина виражена прислівником:

Ця сукня їй до лиця.

        1. Іменна частина виражена порівняльним зворотом:

Ніч наче озеро в берегах неба.

7. Незалежно від способу вираження підмета та іменної частини, якщо перед останньою є заперечна частка не:
Серце не камінь.

      1. Незалежно від способу вираження підмета та іменної частини, якщо між ними є вставне слово або словосполучення:

Вчитися, безумовно, цікава річ.
ВПРАВИ І ЗАВДАННЯ

Вправа 6. Перепишіть речення, визначте предикативні центри, охарактеризуйте головні члени речення. Поставте
пропущені розділові знаки та орфограми.


1. (У,В)сі носи повісили (П.М.). 2. (У,В)пасти (з,с)горіти загинути ладна (в,у) ту/ж мить Д.П). 3. Бездорі(ж,жж)я
буде йому дорогою (О.Г.). 4. Шофер почав (з,с)к..дати важкі мотки дроту (Ю.З.). 5. їздові підклали під колеса камі(н,нн)я
(О.Г.). 6. Тисячне «ура!» грозою (з,с)колихнуло податливі набряклі луки (М.С.). 7. Щас..ливий я що народився на/твоєму
березі (П.Т.). 8. Темні скелі л..жали понуро а море л..жало (у,в)/низу під сірою поволокою сну (М.К). 9. Буде важко тобі
дослухатися доч..катися нової днини (Д.П.). 10. Він був майстром на (у,в)сі руки. 11. Я тільки повинен був п..р..дати вам
листа. 12. Я хотіла/би бути вашою матір..ю. 13. У юна..тві я мріяв бути математиком. 14 Студент хотів почати (у,в)читися.
15. Ідеш., собі полем мрієш.. (О.В.). 16. Давайте з вами поговор..мо. 17. Отакий/то Перебендя старий та химерний (Т.Ш.). 18. Німецький поліцай який стояв на виході (з,із,зі) табору був стріля(н,нн)ий горобець (Ю.Я.). 19. Чубенко робив марні
спроби підв..стися на/ноги (Ю.Я.). 20. Ну чи не/(у,в)зяв/би його прах він довго буде ще мене страшити? (Л.К.).

Вправа 7. Перепишіть речення, визначте предикативні центри, схарактеризуйте головні члени речення. Поставте
пропущені розділові знаки та орфограми, свій вибір обгрунтуйте.


        1. Зраджувати друга це жахливо. 2. Жити сл..ози лити (присл.). 3. Закон жи(т,тг)я злякатися кінец.. (Л.К.). 4. Він запеклий мисливец.. (Ю.З.). 5. Мужик хитріший від ч..рта (присл.). 6. Норма висіву кропу два грам(а,и) на квадратний метр землі (з журн.). 7. Доторкнутися до людини св..яче..ою вербою значить поєднати її з космач..ними силами (В,в)сесвіту. (з журн.) 8. Св..ягиня пе те шо людей об..єднує зб..рає до/купи (П.З.). 9. Горобці (у,в) піску сипкому ніби діти (у,в) ставку (М.Р.). 10. Мої слова не/зброя а рида(н,нн)я (Л.У.). 11. Ніч., наче озеро (у,в) берегах неба. 12. Молодіст.. буйніст.. а старіст.. не/ радіст.. (присл.). 13. Три рази по три дев..ят.. . 14. Вихова(н,нн)я бе..перечно тонка справа. 15. Ліс або як кажут.. серби шума це не просто сосни і.й) дуби (М.Р). 16. Головне що відкрилося Олександрі Іванівні в Марії здат..ніст.. близ..ко брати до серия чуткий біл (Ю.М.) 17. Чіпка сам не/свій (П.М.). 18. Любити свій край це для народу жити боротися за юне за нове (В.С.) 19. А поставити крапку над «і» то не/аби/яке мистецтво в житті (А.Р.). 20. «І вражою злою кров..ю волю
          окроп..те» з дитинства зна..омі слова (О.Г.).


ОРФОГРАФІЧНИЙ ПРАКТИКУМ
Правила вживання апострофа в українських та іншомовних словах




<< предыдущая страница   следующая страница >>