asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3

^ ПРОГНОЗ НА МАЙБУТНЄ
Історія показує, що дуже часто тероризм не має великого політичного ефекту, а якщо він і досягається, то призводить до протилежних наслідків. Взяти хоча б вбивство Раджіва Ганді, теракти організацій ХАМАС або Хезбалах. Терористи спричинили дестабілізацію та економічний спад в усіх регіонах світу. Але в Ізраїлі та Іспанії теракти досі не вплинули на економіку цих країн. Навіть в Алжирі, де найбільше постраждалих від тероризму, мусульманські екстремісти не мали успіху в боротьбі проти непопулярного воєнного режиму[4].

І все ж у найближчому майбутньому тероризм залишиться. Причини цього тривіальні.

  1. Зброя стає все більш доступною. Ряд держав вже близько ста років створюють ядерну та бактеріальну зброю, яка поступово поширюється у світі. Те, що отримати її можна відносно легко, ні в кого не викликає сумнівів.(Згадати, хоча б епізод із використанням отруйних газів в токійському метро терористам з групи “АУМ синрике”).

  2. Сектантський фанатизм посилюється. Доки існуватиме людство, існуватиме процент людей, “ реставраційних екологів”, що будуть міркувати приблизно так: якщо знищення вірусу оспи порушило екосистему, то чому б не відновити рівновагу, повернувши цей вірус? Від таких уявлень неважко перейти й до практичного втілення теорії в життя.

  3. На початку ХХ століття тероризм завжди був справою груповою. В майбутньому терористами будуть окремі особи, або дуже невеликі групи однодумців. Їх важко виявити, необхідно чекати до тих пір поки вони не здійснять велику помилку або не будуть розкриті випадково.

Тенденціями розвитку сучасного міжнародного тероризму є намагання злочинців отримати доступ до засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ)‚ ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення. Штатні військові засоби РЕБ перебувають на озброєнні кожної країни‚ яка виготовляє власну зброю. Головним принципом дії подібних установок є випромінення високочастотного імпульсу з метою нейтралізації військових засобів спостереження‚ зв’язку управління тощо. Проте такі засоби є придатними і для знищення цивільних об’єктів: супутників безпосереднього телемовлення‚ апаратів дистанційного радіолокаційного зондування Землі‚ телерадіоцентрів‚ видавничих комплексів‚ банків‚ бірж та інших управлінських систем. Наприклад, сучасний транснаціональний бізнес не можна уявити без системи передачі комерційної інформації міжнародною системою звязку типу “INTELSAT” або без сотового телефонного звязку на основі супутникового обєднання “Ірідій” фірми “MOTOROLA ”. Без подібних супутникових систем не можна уявити сучасну морську навігацію, телебачення, управління військовими операціями тощо. Використання терористами засобів РЕБ спроможне завдати істотної шкоди цим системам: РЕБ-удар по Нью-Йоркському торговельному центру перетворив би хмарочос у будівлю з мертвими компютерами, порожзніми базами даних та нефункціонуючими системами звязку та контролю.

Аналітики ЦРУ США вважають, що пріоритетною мішенню тероризму нового покоління є ділові центри обробки інформації, насамперед компютеризовані банківські установи. Розвиток ринку пластикових кредитних карток дуже звузив сфери використання традиційних банкнот. Терористичний удар засобами РЕБ по великому банку здатний викликати системну кризу всієї фінансової системи розвинених країн, оскільки він знищує довіру суспільства до сучасних технологій грошового ринку. Безпосмереднім наслідком такої атаки стане банкрутство дрібних та середніх фірм, що залежать від швидкості обертання коштів, а наступним етапом – банкрутство страхових компаній. Головним результатом подібної акції стане відмова від використання кредитних карток, ажіотажний попит на готівку, різка зміна світової ціни на дорогоцінні метали.

Продумана кампанія дезінформації, що супроводжувала б такий теракт, здатна продукувати системну кризу всього цивілізованого світу, підриваючи базові ідеологічні ціннісні постулати, що визначають напрямки розвитку особи та суспільства на Заході та у прозахідно орієнтованих соціальних прошарках у країнах “третього світу”, а також у колишніх соціалістичних державах. Найстрашнішим є те, що на думку фахівців Антитерористичного центру ФСБ Російської Федерації, перейти до тероризму нового покоління спроможне будь-яке існуюче етнічно-релігійне або соціально-політичне терористичне угруповання, починаючи від ірландської ІА і завершуючи рухом алжирських фундаменталістів. При цьому виявити портативну терористичну апаратуру РЕБ приблизно також складно як і знайти місце розташування вибухового пристрою. До того ж використання РЕБ-апаратури унеможливлює організацію оперативного переслідування та аналізу на місці теракту, тому що усі засоби зв’язку, охорони та відеоконтролю знищуються разом із головною мішенню – комп’ютерами та базами даних.

Ще більш загрозливим явищем є ядерний тероризм, що базується на системі нелегального експорту радіоактивних матеріалів. У світовому масштабі цим займається нова грізна транснаціональна кримінальна організація “STAR” (“Зірка”), заснована приблизно у 1994 році. Кістяк цієї організації становлять колишні високопосадові офіцери спецслужб та правоохоронних органів країн СНД та ряду держав Центрально-Східної Європи, а також керівники певних сегментів воєнно-промислового комплексу (ВПК) цих країн і мафіозні структури з Німеччини, Італії та інших держав Західної Європи. Рівень прибутків цієї транснаціональної кримінальної організації можна уявити, якщо згадати, що тільки на європейському “чорному” ринку за доставку 2 кг порошка з 30%-ним складом урану-235 сплачують до двох мільйонів доларів США.

Очевидним стає й те, що замовниками ядерних матеріалів все частіше виявляються терористичні організації, які розглядають можливість доступу до радіоактивних матеріалів як иетод шантажу урядів. Експерти зазначають, що саме “технологічні” інтереси сучасних иіжнародних терористів штовхають їх на шлях активізації інтеграції з транснаціональною мафією; при цьому неможливо встановити контроль за переміщенням радіоактивних матеріалів у світі. Наприклад, арабський дослідник проблеми розвитку ісламських терористичних організацій у сучасній Європі Хілал Хасан стверджує, що “алжирські терористи та боєвики курдської Робітничої партії отримують зброю через мафійні канали в Англії та ФРН, при цьому ніхто не дає гарантії, що вони вже не отримали доступу до ядерних матеріалів. [4].

Проблема ускладнюється й тим, що не тільки такі організації антиетатистської природи намагаються отримати доступ до радіоактивних речовин: ціла низка країн-аутсайдерів міжнародної системи намагається довести своє право на домінування шляхом створення власної атомної зброї. Певний спад етатистської терористичної активнсті у постбіполярний період у разі неконтрольованого розповзання ядерної зброї по планеті неминуче трансформується у нову хвилю державного тероризму,пов’язаного із загрозою виникнення локальних ядерних конфліктів. Президент США Уільям Клінтон у своїй програмній доповіді у лютому 1996 року, зокрема, зазначив, що “головним обов’язком країн-членів великої сімки та Росії в останні роки ХХ століттяє прийняття та ратифікаія усіх міжнародних угод, які регулюють засади боротьби з міжнародним тероризмом”.4
^ ТЕРОРИЗМ В УКРАЇНІ
У нашій країні розвитку тероризму сприяють глибока соціально-економічна криза, протистояння політичних сил, наростання проявів сепаратизму, зубожіння та люмпенізація значної частини населення, процеси соціального розшарування, розвиток кримінальних підприємницьких та державних структур, корумпованість державного апарату, розвиток потужного нелегального ринку зброї, девальвація моральних та духовних цінностей.

Аналіз матеріалів спеціалізованих урядових установ свідчить про те, що найбільш поширеною в Україні мотивацією скоєння терактів виступає:

а) кримінальна діяльність, оссбливо її транснаціональні форми;

б) намагання перешкодити громадській, політичній або економічній діяльності;

в) створення ускладнень або напруження у міждержавних вівдносинах.

За даними СБУ 1996-1997 роки в Україні скоєно понад 560 злочинів терористичного характеру, внаслідок чого 90 осіб (з них 15 представників владних структур) загинуло. Оперативна обстановка характеризується зростанням активності міжнародних терористичних організацій, насамперед з країн Близького Сходу (“Хезболах”, “Абу Ніджаль”, “Хамас”, “Брати-мусульмани”), які прагнуть використовувати территорію України для транзиту своїх бойовиків до країн Західної Європи, а також для підготовки акцій проти послів та представників іноземних держав в Україні, насамперед з США та Ізраїлю.

^ БОРОТЬБА З ТЕРОРИЗМОМ
Перші спроби формування міжнародно-правової основи антитерористичної взаємодії були ще до ІІ світової війни. В 1937 році під егідою Ліги націй було розроблено Конвенцію щодо попередження тероризму та покарання за нього, і Конвенцію про створення міжнародного кримінального суду. Щоправда обидва ці документи в дію так і не вступили.

Сучасна система багатостороннього співробітництва в боротьбі з тероризмом сформувалася за останні 30 років. На глобальному рівні вона функціонує під егідою ООН та її спецпідрозділів, перш за все ІМО, ІКАО та МАГАТЕ, на основі 11 універсальних конвенцій і протоколів про бортьбу із різними проявами тероризму на суші, на морі та в повітрі.

Ці угоди закріплюють реальні механізми, що орієнтовані на ефективну практичну взаємодію. Це зобов’язання припиняти теракти, включаючи знешкодження та затримання осіб, винних або підозрюваних у їх скоєнні, обмін відповідною інформацією, надання максимальної правової підтримки один одному. Беззаперечно, найбільше значення мають конвенційні положення, що забезпечують неухильне покарання злочинців на основі принципу aut dedere aut judicare. Згідно з ним, держава, на території якої перебуває злочинець, має або застосувати до нього покарання, або видати особу для цієї мети іншій державі.

Антитерористичні конвенції містять положення, що визначають загальні правові рамки, необхідні для організації активного опору. Наприклад, Міжнародна конвенція про бортьбу із захопленням заручників 1979 року, зобов’язує держав-учасниць:

а) вжити всіх заходів для звільнення заручників, якщо вони знаходяться на території даної держави;

б) вжити всіх заходів щодо попередження підготовки до здійснення таких злочинів, включно із забороною незаконної діяльності осіб, що заохочують, підбурюють, організовують чи беруть участь у захопленні заручників;

в) встановити свою кримінальну юрисдикцію щодо таких злочинів, якщо вони були скоєні

- на території держави-учасниці або морського судна, зареєстрованого в цій державі;

  • будь-яким з громадян держави або, якщо держава вважає таке рішення доцільним, то і апатридами, що постійно проживають на її території;

  • для того, щоб змусити державу прийняти певний акт або утриматися від його прийняття;

  • щодо зарручника, який є громадянином даної держави, якщо держава вважає таке рішення доцільним.

Щодо тактики в конкретних ситуаціях, то міжнародним правом вона не регламентується, оскільки це могло б виявитися контрпродуктивним. Як показує досвід багатьох країн, переговори щодо врегулювання ситуації ведуться на різних рівнях. Бажано було б, якби в них брали участь спеціально підготовлені до цього люди. Зрозуміло, що предметом переговорів не можуть бути імперативні вимоги, встановлені міжнародним правом – безкарність терористів, загроза життю людей тощо.2

Заборона актів терористичного характеру під час збройних конфліктів передбачається нормами міжнародного гуманітарного права, зокрема положеннями Додаткових протоколів 1977 року до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року.

На жаль, міжнародне право не завжди встигає за новими викликами, які кидає тероризм людству. Поза сферою універсального договірного регулювання залишаються питання щодо навмисного застосування зброї проти мирного населення. Інший невирішений аспект пов’язаний з відсутністю міжнародно-правових норм, спрямованих на протидію тероризиу із застосуванням засобі масового знищення. Дуже послаблює ефективність глобальної системи антитерористичної взаємодії і той момент, що конвенції підписали далеко не всі держави. Нарешті, механізми контролю за їх виконанням дуже неефективні.

Безперечна заслуга світового співтовариства – в утвердженні основного принципу: загального осуду тероризму. Перший крок у становленні цього принципу було зроблено 9 грудня 1985 року, коли Генеральна Асамблея ООН прийняла без голосування резолюцію 40/61, в якій вона “визнає злочинними всі акти, методи та практику тероризму, де б і ким би вони не були скоєні”.2 Це положення пізніше було закріплено у преамбулі Римської конвенції 1988 року.

За останні 10 років принцип протиправності тероризму був розвинутий та конкретизований у ряді документів ООН, наприклад, в Декларації про заходи із ліквідації міжнародного тероризму, прийнятій на 49-й сесії Генасамблеї в 1994 році. Надзвичайно важливими, особливо на тлі чеченських подій були положення декларації про те, що “злочинні акти, спрямовані чи розраховані на створення обстановки терору серед широкого загалу не можуть бути виправдані, якими б не були мотиви (політичного, расового, ідеологічного, етнічного, релігійного характеру)”2.

Декларація зобов’язує держави утриматися від організації терористичної діяльності, а також підбурювання та сприяння їй; забезпечує затримання, судове переслідування та видачу осіб, що вчинили терористичні акти. Державам пропонується також стати учасниками всіх універсальних міжнародних антитерористичних договорів. Хоча не всі із вказаних положень стали загальновизнаними нормами міжнародного права, їх морально-політичні зобов’язання для держав членів ООН очевидне.

На жаль, серйозний негативний вплив на ефективність взаємодії держав і, насамперед, під егідою ООН має нашарування тривалої політики протистояння. В свій час це проявилося в роботі Спеціального комітету Генасамблеї по міжнародному тероризму . заснований у 1973 році, даний орган встиг провести лише три сесії, остання з яких мала місце у 1979 р. Причина- в тому, що Спецкомітет став заручником політики. Для одних його членів виявилися неприйнятними теорії, що прирівнювали діяльність національно-визвольних груп до тероризму, а для інших – концепція державного тероризму, тобто дій на державному рівні з метою підриву суверенітету та незалежності інших держав.

Що ж до визнання держав спонсорами тероризму, то необхідно пам’ятати, що для цього немає відповідних міжнародно-правових критеріїв. На мою думку, в нашому світі, заповненому політичними, ідеологічними, релігійними упередженнямм, бажано було б забезпечити обєктивний міжнародний, в ідеалі, судовий розгляд таких справ. Найбільш адекватно цю функцію міг би виконувати Міжнародний кримінальний суд, що створюється зараз в рамках ООН.

В сфері, пов’язаній із зміцненням юридичних основ антитерористичної взаємодії держав, доцільно особливо відзначити ідею створення міжнародно-правових інструментів, спрямованих на попередження і ліквідацію наслідків терактів з використанням ядерної зброї або ядерного матеріалу, а також міжнародного документу,який би врегулював заходи з фізичного захисту хімічного та біологічного матеріалу. З цією метою в рамках Четвертого Комітету ГА ООН можна створити відповідну робочу групу.

Останнім часом боротьба ведеться в основному на регіональному рівні. Як і слід було чекати, найбільший політико-правовий потенціал накопичений на Європейському континенті. Під егідою Ради Європи діє Європейська конвенція із попередження терактів. З 1977 р. функціонує механізм спільних дій в сфері антитероризму країн Євросоюзу (зокрема в рамках так званої “Групи Треві”). Обговорюється питання про переведення питання боротьби з тероризмом в компетенцію європейського піліційного агенства “Європол”, що зараз створюється. Проблеми, які були описані вище, регламентуються відповідними положеннями підсумкових документів зустрічей ОБСЄ в Хельсинки, Мадриді, Відні.

Щодо інших регіонів, то конвенційне закріплення співробітництва иало місце в рамках Південноазіатської асоціації регіонального співробітництва (СААРК) та Організації американських держав (ОАД).

Спрівробітництво розвивається і на двосторонньому рівні. Росія має міжурядовий Меморандум про взаємопорозуміння з США щодо співробітництва в галузі цивільної авіації.двосоронні угоди укладені між Італією та Туреччиною, Францією та Іспанією, Францією та Венесуелою, США та Італією.2


<< предыдущая страница   следующая страница >>