asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 40 41 42 43 44 ... 72 73

недавнього і далекого


л. о. плющ

ВИДАТНИЙ МОВОЗНАВЕЦЬ І ПЕДАГОГ (До 65-річчя з дня народження Г. А. Левченка)


31 грудня 1966 р. минуло 70 років з дня народження доктопа філологічних наук професора Київського державного університети їм Т. Г. Шевченка Павла Павловича Плюща.

Щиро вітаючи ювіляра, редакція пропонує увазі читачів його спогади про видатного українського мовознавця Г. А. Левченка

Він передчасно пішов з життя, виснажений тяжкою хворобою і муками пережитими протягом понад дворічного страждання в рідному Києві’ тимчасово окупованому гітлерівськими загарбниками. Він помер, не
досягти навіть свого 43-річчя.

Григорій Андріанович Левченко народився ЗО листопада 1901 р. вс. Новоселиці (тепер Попільнянського р-ну Житомирської області) в селянській родині. У 1926 р. закінчив Київський інститут народної освіти. Навчаючись в інституті, брав активну участь у громадській роботі, багато і плідно працював у лінгвістичній секції літературно-лінгвістичного семінару вищого типу, готуючись тут до самостійної наукової роботи.

Закінчивши ІНО, викладав українську мову та загальне мовознавство в Херсонському інституті народної освіти, пізніше в Харківському і потім у Київському університетах. Викладаючи в Київському університеті, водночас працював інспектором-методистом Управління шкіл Нарком- освіти УРСР аж до 1939 р. (тяжко хворий на туберкульоз, він змушений був лишити цю посаду).

Прикутий до ліжка невиліковною хворобою, він не міг евакуюватися з Києва і вистраждав тут страхітливі роки окупації рідного міста німецько-фашистськими варварами. 19 лютого 1944 р. він помер у звільненому вже від гітлерівських загарбників Києві.

Таким є короткий життєпис Г. А. Левченка —талановитого вченого- мовознавця. філолога-педагога і діяча народної освіти.

Як мовознавець-дослідник Г. А. Левченко найбільше уславився працями «Місце Шевченка в історії української літературної мови» («Наукові записки Київського університету. Збірник філологічного факультету», 1» 1939) і «Нариси з історії української літературної мови першої половини

  1. ст.» (К., 1946). Обидві праці стали настільними книгами вчених-укра- їністів, дослідників української мови і літератури. У першій з них автор обгрунтовує зв’язок Шевченкової мови з творчим шляхом його попередників [ переконливо доводить, що саме Шевченко був основоположником нової української літературної мови — літературної мови на народній національній мовній основі — і мовного реалізму в українській літературі- «Нариси» Г. А. Левченка не становлять цільного, монографічного дослі-


26





дження історії становлення і розвитку української літературної мови першої половини XIX ст. Це серія окремих статей, з яких тільки декілька лають безпосереднє відношення до історії української літературної мови (в них подається перша спроба висвітлення зв'язку між новою і старою українською літературною мовою і почасти зв'язку нової української літературної мови в період її становлення з тогочасною російською літературною мовою, робиться критичний аналіз поглядів на літературні властивості української народної мови Ол. Павловського, П. Гулака-Арте- цовського, Г. Квітки-Основ’яненка та ін.). Значне ж місце у книзі посідають розділи, присвячені аналізові мови і стилю творів І. Котляревського, Г- Квітки-Основ’яненка, поетів-романтиків і Т. Шевченка. Це блискучі розділи, написані талановитим знавцем української мови, тонким стилістом і цінителем мовної української класики.


Як викладач багатьох мовознавчих курсів, зокрема історичної граматики української мови та історії української літературної мови, Г. А. Левченко відзначався широкою науковою ерудицією і методичною майстерністю. Він був улюбленцем слухачів-студентів і користувався глибокою повагою товаришів по спільній педагогічній роботі. Викладацький колектив філологічного факультету Київського університету, де він працював останні роки свого життя, завжди шанував і шанує його світлу пам'ять. Кафедра української мови урочисто відзначила 65-річчя Г. А. Левченка.

Надзвичайно великі заслуги Г. А. Левченка в галузі шкільної освіти. Працюючи в Наркомосі УРСР інспектором-методистом Управління шкіл, він здійснював методичне керівництво навчальним процесом у трудовій політехнічній школі. Але ще глибший слід лишив Г. А. Левченко в створенні навчальних посібників з української мови для загальноосвітньої школи. На початку 30-х років школа була дуже бідною на такі посібники. Тільки завдяки невтомній наполегливості Г. А. Левченка до написання посібників були залучені такі вчені, як Л. А. Булаховський, С. X. Чав- даров, П. С. Лисенко та інші, і в другій половині 30-х років наша школа в основному була забезпечена доброякісними підручниками з граматики української мови, збірниками вправ з орфографії, синтаксису і пунктуації, шкільними орфографічними та різноманітними термінологічними словничками і т. ін.

Г. А. Левченкові належить також заслуга удосконалення українського правопису: він був співавтором українського правопису 1933 р. і членом Державної правописної комісії в 30-і роки.

Г. А. Левченко як учений, педагог, як людина щедрої душі і серця, як невтомний трудівник є для нас високим взірцем ученого-громадянина, і його світлий образ назавжди збережеться в нашій пам'яті.



Г. П. ІЖАКЕВИЧ П. Г. ЖИТЕЦЬКИЙ - ІСТОРИК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ (До 130-річчя з дня народження)


^ Визначний український вчений-філолог П. Г. Жнтецький, наукова діяльність якого припадає на другу половину XIX — початок XX ст., з повним правом займає одне, найпочесніших місць у славній когорті українських мовознавців дожовтневого часу Його наукові праці з українського мовознавства, літератури та фольклору становлять цінний внесок у вітчизняну філологічну науку.

П. Г. Житецький народився 23 грудня 1836 р. (4 січня 1837 р. за новим стилем) в м. Кременчуці; закінчив семінарію у м. Переяславі і вступив до Київської духовної академії. Проте рамки богословської науки виявилися занадто вузькими для допитливого і здібного юнака. П. Г. Житецький залишає Академію і вступає до Київського університету на історико-філологічний відділ. Скінчивши у 1864 р. університет, П. Г. Житецький працює вчителем російської мови та літератури у Кам’янці-Подідь! ському та Києві. Деякий час він живе і працює у Петербурзі. У 1898 р. Російська Академія наук обрала його своїм членом-кореспондентом. У 1908 р. йому було присуджено ступінь доктора наук. Однак за царського ладу П. Г. Житецький так і не був допущений до викладання в Київському університеті. Помер учений 18.1II. 1911 р.

П. Г. Житецький в своїх наукових працях досліджував різні етапи історії української літературної мови в її багатоманітних стильових і жанрових різновидах, східнослов’янську діалектологію, лексикографію, український правопис, усну народну творчість та інші питання української та російської філологічної науки. Оскільки детальне висвітлення всіх аспектів наукової творчості П. Г. Житецького в одній невеликій за обсягом статті неможливе, ми обмежимося аналізом його досліджень з історії української літературної мови, зупиняючись на окремих працях іншого наукового аспекту лише принагідно, в міру потреби.

П. Г. Житецький перший з українських дожовтневих мовознавців створив праці

з історії української літературної мови, що висвітлюють тривалий і важливий період у її розвитку. Історико-літературні розвідки П. Г. Житецького поклали початок дальшій розробці цієї галузі мовознавчої науки.

Характерною рисою П. Г. Житецького як історика української літературної мови є постійне прагнення розглядати мовно-літературні процеси та явища у нерозривному зв’язку з історією українського народу. Свої думки про історичний розвиток українського народу, його літератури і мови та стосунки з іншими народами і їх мовами П. Г. Житецький висловив у написаній ще на початку наукової діяльності статті1, яка, за характеристикою В. Перетца, «була наче маніфестом його суспільних поглядів і програмою дальшої діяльності суспільної і наукової»2. У цьому «Маніфесті» молодий вчений підтримує погляди прогресивного табору тодішнього суспільства на українську мову, як на самостійну мову з своєю самостійною літературою. Він категорично заперечує спроби звести українську літературу до рівня літератури провінціальної, літератури «для домашнього вжитку». «Що ж це за місцева словесність, як не окрема література?»3, — запитує П. Г. Житецький своїх опонентів. «Якщо є дві руські народності, то єй дві руські мови, і повинні бути дві окремі і самостійні літератури» приходить до цілком логічного висновку вчений.

Обстоюючи права української мови на самостійне існування як мови літературної

і и дальший безперешкодний розвиток, П. Г. Житецький разом з тим підкреслював велику близькість і тісну спорідненість української й російської мов, відзначав походження їх з єдиного джерела. «Нема нічого дивного, — пише він, — що до XIV ст. мова, наприклад. Київського князівства мало відрізнялася від мови Новгородського


1 П. Г. Ж и т е ц к и й, Русский патриотизм, «Основа», 1862, березень.


2 В. П е р е т ц, Павло Житецький, Записки Українського наукового товари- стьа в Києві, кн. II, К-, 1908, стор. 10.


  • П. Г. Житецкий, Русский патриотизм, стор. 5.

  • Т а м же, стор. 10.


28



П. Г. ЖитецькийІсторик української літературної мови


т

і володимирського; а раніше, коли життя Русі було зосереджене в Києві і великий водний шлях по Дніпру був головним руслом нашої Історії, теперішні великоруська і малоруська мови існували як цілком злиті, наче в зерні» ®. Відмінності, які виникли в наступні століття між російською та українською мовами, вчений пояснює певними

історичними причинами.

П. Г. Житецький категорично заперечує твердження М. І. Костомарова 8 про більш тісну близькість українців з поляками, ніж з росіянами. «Ми аж ніяк не згодні

з п. Костомаровим, — твердить П. ^ Г. Житецький, — у тому, що в духовному організмі малоруського народу більше спільних співчутливих сторін з польською нацією, ніж д великоруською» ».

Сформувавшись як дві близькі, але самостійні, російська та українська мови й літератури, як відзначає П. Г. Житецький, «мають потребу одна в одній і взаємно себе

поповнюють» 8.

Слід підкреслити, що П. Г. Житецький вже тоді не лише відзначав вплив росій* ської літератури й мови як більш багатої на той час на мову українську, а й ставив питання про зворотний вплив української літератури й мови, про її право «в свою чергу впливати і на російську літературу»

У період, коли українська література і літературна мова були представлені в основному лише художньо-белетристичним стилем, П. Г. Житецький передрікав в майбутньому необмежений розвиток також і інших структурно-функціональних стилів української літературної мови і, в тому числі стилю наукового. «Мова науки,— пише він, — не відразу створюється, так само, як і мова літератури; але остання упереджує своєю появою першу. Спочатку життя, а потім усвідомлення прожитого... російська література лише тепер виробила наукову мову, що є досяжне і для малоруської літератури» ю.

Це твердження молодого вченого про українську мову як мову нації набувало особливої ваги в умовах жорстокого переслідування, якого зазнавала з боку царського уряду українська художня література, не говорячи вже про інші стилі й жанри української літературної мови, що на той час лише зароджувалися.

У другій половині XIX і на початку XX ст. питання про період, територію, основні шляхи і процеси утворення української мови не знайшло ще свого остаточного розв’язання і викликало багато суперечок11. П. Г. Житецький цілком слушно вважав, що досліджувати історію української мови неможливо, не розв’язавши цього основного питання.

Усвідомлюючи всю важливість правильного висвітлення початкового періоду в історії української мови та її стосунків з іншими, спорідненими мовами, вчений насамперед дає критичну оцінку існуючих у тодішній історичній та мовознавчій науці поглядів на питання походження української мови. Особливо велике значення для дальшого наукового вивчення історії мови мала критика П. Г. Житецьким антинаукової великодержавницької теорії історика М. П. Погодіна, підтриманої мовознавцем

О. І. Соболевським, які твердили, що аборигенами міста Києва і середньої Наддніпрянщини були великороси, а українці прийшли сюди значно пізніше (у XIV — XV ст.) з-під Карпат.

^ Заперечуючи ці твердження, П. Г. Житецький виступає з рефератом на тему «По поводу вопроса о том, как говорили в Киеве в XIV — XV веках», в якому на основі аналізу староруських пам’яток приходить до висновку, щодо половини XII ст. в Києві і в Галичі існував звуковий тип однієї і тієї ж мови.

Важливою творчою настановою праць П. Г. Житецького з історії української літературної мови було накреслення основних ліній зв’язку минулого української літературної мови з її сучасним станом, визначення, з одного боку, питомої ваги церковнослов’янської, старокнижної стихії в загальній системі літературної мови на Україні, а з другого — встановлення ролі живої народної української мови як у еволюції книжних стилів, так і у формуванні й дальшому розвитку нової української літературної мови, що виникла на грунті народної. Як історик літератури і літературної мови, П. Г. Житецький прагнув «зв’язаты оба полы сего времени», минуле

з теперішнім, знайти закони, за якими виробилося сучасне з давнього спадку далекої старовини, нарешті, вияснити дороги й причини, що їм українська література завдячує своє існування через XVIII вік» 12.


6 П. Г. Ж и т е ц к и й, Русский патриотизм, стор. 115.

І Див.: М. И. Костомаров, Две русские народности, «Основа», 1861, березень.


? П. Г. Ж и т е ц к и й, Русский патриотизм, стор. 15.


8 Т а м же, стор. 20.


9 Т а м же, стор. 21.


10 Т а м же, стор. 6 і 16.


11 Див.: В. Розов, Исследование языка южнорусских грамот XIV и первой половины XV в., «Киевские университетские известия», № 10—12, 1913.


12 В. П е р е т ц, зазнач, праця, стор. 27.


29



Талановита розвідка П. Г. Житецького «Очерк литературной истории малопол ского наречия в XVII веке» (1889) дістала високу оцінку О. Кочубинського13. Л. А. лаховський підкреслював, що ця праця «і досі є одним із цінніших нарисів важливою


«Очерк...» складається з трьох частин. У першій досліджується т. зв. «сло
в» вороська». тобто церковнослов'янська мова — як вона виглядала в творах украій ських письменників XVII ст., у другій частині подається докладна характеристика української книжної мови того часу, третя — присвячена питанню про схоластичні науку на Україні у другій половині XVII ст. У додатку до книги міститься словщ/ книжної української мови, взятий з рукопису початку XVII ст.

Характеризуючи церковнослов'янську мову XVI — XVII ст., вчений підкр* слює, що протягом віків ця стара мова змінювалась під впливом різних слов’янських наріч, через неруську домішку була малозрозумілою народові і становила певні труд, ноші також і для сприймання освіченими людьми.

Вказавши на факти руйнування чистоти старої церковнослов’янської мови П. Г. Житецький разом з тим розуміє винятково важливу на той час роль високоорга! нізованої і загальновизнаної старослов’янської мови як могутнього фактора боротьби проти унії і католицизму. І саме цьому, як справедливо вважає П. Г. Житецький діячі української культури, письменники і взагалі освічені люди «поспішали органі! зувати літературну мову на готовому грунті книжних переказів, поспішали знайти в них об’єднуючий фокус, щоб не розгубитися в масі діалектних подробиць. Таким лі- тер ату р ним фокусом була для них церковнослов'янська мова. Це була свого роду уніформа для всіх народних наріч, що звільняла як письменника, так і читача від безпосереднього знайомства з цими наріччями, — мало того — розрахована не на одну Русь, але й на інших слов'ян грецького віросповідання» 16.

П. Г. Житецький детально аналізує граматику слов’янської мови, видану Мелетієм Смотрицьким у 1619 р. Він відзначає, що, «помимо свідомості самого Смотрнцького, церковнослов’янська мова, представлена в його граматиці, зближена була з спільними властивостями руських наріч. Письменники малоруські, що старалися засвоїти цю мову, охоче брали з богослужбових книг церковнослов’янські букви, що не відповідали руським звукам, не менш охоче брали церковнослов’янські форми, чужі руським наріччям, але не відмовлялись і від деяких особливостей живої мови, якщо тільки вона збігалася з книжною мовою, хоча б ці особливості становили виняткову приналежність того чи іншого руського наріччя»18. Вчений приходить до висновку, що мову, зафіксовану в граматиці М. Ємотрицького, можна назвати не стільки церковнослов’янською, скільки слов’яноруською. «Після появи граматики М. Ємотрицького, — на думку П. Житецького, — стала можливою міцна взаємодія між мовою книжною — слов’яноруською і народною. Результатом цієї взаємодії була книжна малоруська мова, що повинна була задовольняти як людей більш книжних своєю граматичною правильністю, так і людей менш книжних своєю загальноприступністю» 17.

Констатуючи глибокий і в цілому вірний аналіз викладеної М. Смотрицьким граматичної системи т. зв. слов’яноруської мови, ми не можемо не відзначити певного перебільшення П. Г. Житецьким ролі «Граматики» М. Смотрнцького в дальшому процесі розвитку української літературної мови, бо «звичайно, не граматика М. Смот-


В

ицького зробила можливою взаємодію між слов’яноруською і народною мовами.
,я взаємодія являла собою природний історичний процес розвитку української літе-

ратурної мови в сторону II демократизації. Граматика М. Смотрнцького дала певні
норми цього процесу, які відіграли, безперечно, велику роль в удосконаленні літе-
ратурної мови» .

Розділ про книжну українську мову в XVII ст. присвячений критичному оглядові «Лексикона словенороського» Памви Беринди, класифікації українського матеріалу в книжній мові XVII ст., визначенню спільноруських звуків і форм, характеристиці особливостей «малоруського наріччя», відсутніх у «наріччях церковнослов’янському і великоруському», спостереженням над граматичними формами книжної української мови того часу і над стилістичними рисами історичної і ораторської прози.


Зберегло до нашого часу наукову цінність твердження П. Г. Житецького про те, що звукова система і граматична структура живої української народної мови майже


и А. Кочубипский, Заметки о малорусском наречии в памятниках нашей литературной старины, «Отчет о присуждении 32 премии гр. Уварова», 1892. стор. 96—97.

  1. Л. А. Булаховський, Вступна стаття до праці П. Г. Житецького «Нарве літературної історії української мови в 17 віці», Львів, 1941, стор. 4—5.

  1. П. Г. Житецкий. Очерк литературной истории малорусского наречия в

  1. веке. К., 1889, стор. 3.

•♦Там же, стор. 26—27.

•’ Т а и же, стор. 40.

«Курс історії української літературної мови», т. І, К., 1958, стор. 85.




<< предыдущая страница   следующая страница >>