asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3
З відкриттям ринків Китаю та Індії, республік колишнього СРСР та арабських країн пропозиція на ринку робочої сили зросла на 3 млрд. осіб, тобто практично подвоїлася, а це – безпрецедентне зростання. Ці країни стали органічною частиною світової економіки. Однак основою модернізації цих країн залишається індустріалізація. У 2001–2005 рр. темпи зростання промислового виробництва випереджали збільшення обсягу вироблених послуг у Китаї, Індії, Малайзії, Монголії, В’єтнамі, Лаосі, Камбоджі, Таїланді, Туреччині, Ірані, Пакистані, Бангладеш, Узбекистані і Туркменістані. В Сінгапурі, на Філіппінах, в Індонезії та Республіці Корея промислове зростання за темпами незначно поступалося динаміці третинної сфери.
На відміну від нових індустріальних країн і країн, що розвиваються, таких, як Бразилія, Росія, Індія і, особливо, Китай, Україна поки що не змогла пробитися на широкий світовий ринок і зайняти на ньому власні надійні ніші з постачання готової, а не сировинної промислової і сільськогосподарської продукції.

Пропорційність та диспропорції в економіці України
В сучасному світі спостерігається нове явище, яке свідчить про нерівномірність, диспропорційність економічного розвитку і зумовлює кризові потрясіння незалежно від об’єктивних циклів ділової активності. Ця диспропорційність не зводиться до відомої різниці у душовому виробництві ВВП між багатими та бідними країнами. Вона викликана глобалізацією міжнародних фінансових потоків, їх спекулятивним обігом й призводить час від часу до фінансових криз в різних регіонах світу.
Фінансові дисбаланси визначаються зростанням зовнішніх зобов’язань, експансією міжнародної ліквідності на тлі хронічного підвищення зовнішнього дефіциту США і профіциту платіжних балансів Росії, Китаю та деяких інших азійських країн. Що стосується України, то тут домінують заспокійливі погляди на стан державного боргу при цілковитому ігноруванні характеру валових боргових зобов’язань, які погіршують і без того викривлену структуру економіки.
Характерною рисою зовнішнього боргу України у 2006 р. було рекордне зростання заборгованості банківського (на 8 млрд. дол. США) та інших секторів економіки (на 6,6 млрд. дол. США). На 1 січня 2007 р. обсяг валового зовнішнього боргу становив 54,5 млрд. дол.. (51,2% ВВП), збільшившись упродовж року на 14,9 млрд. дол. (37,3%) проти 9 млрд. дол. США (29,3%) у 2005 р. В структурі валового зовнішнього боргу 72% становлять довгострокові зобов’язання. Фінансові дисбаланси породжують нестабільність американського долара, його девальвацію, посилюють дефіцит зовнішньої торгівлі, імпортне засилля іноземних товарів і ведуть до некерованої деструкції української економіки. Підспудні в недавньому минулому процеси подальшого погіршання пропорційності вже відбуваються в наявній формі. Так, зосередження в оптовій торгівлі та посередництві в торгівлі паливом та продовольчими товарами близько третини від загальної кількості підприємств, що впроваджують практику трансфертного ціноутворення, впливає на скорочення частки у виробництві валової доданої вартості сільського господарства та харчової промисловості і перетік її в торгівлю.
Свідченням негативного впливу фінансових дисбалансів на українську економіку було підвищення цін на сировину та матеріали. У 1994–2005 рр. ціни на природний газ зросли в Росії з 83,25 дол. за 1000 куб. м до 212 дол., у США – з 68,94 до 319,03 дол., значне зростання цін спостерігалося на вугілля, алюміній, вовну і сотні інших продуктів. Під впливом цих та деяких інших обставин збільшуються видатки підприємств на енергоносії, хімічні матеріали та послуги торгівлі.
Відповідно до цих обставин стратегічним завданням України є глибоке реформування фінансів підприємств та організацій. Попри ринкові перетворення досі доринковою залишається побудова капіталу – найважливішої ланки фінансової системи сектора нефінансових корпорацій. На 1 січня 2007 р. внутрішня поточна дебіторська заборгованість становила 357,5 млрд. грн., кредиторська – 416,8 млрд. грн. В економічній політиці важливо зробити акцент на розвиткові національних ринків і національного капіталу, передусім в переробних галузях, розширення спектру та обсягів фінансових ресурсів за рахунок капіталізації підприємств, мобілізації "довгих грошей" – коштів страхових компаній, пенсійних фондів, виведення корпоративних фінансів з глухого кута неплатоспроможності.
В Україні, на відміну від західних держав, де помітна тенденція до зниження рівня національних заощаджень, валові заощадження становлять не менше 25% ВВП, чисті – 14–15% ВВП, що є великим, але ще немобілізованим ресурсом розвитку. Структурна політика в державі повинна виконувати активну функцію щодо перебудови відтворювальних пропорцій в національній економіці, оптимізації співвідношення різних її секторів – споживчого, інноваційного, енергосировинного та інфраструктурного. У світовому господарстві сталими тенденціями є збільшення часток споживчого сектора, інвестиційно-інноваційного, а також відносне скорочення енергосировинного та інфраструктурного секторів.
У ХХ ст. обсяги світового промислового виробництва збільшилися у 26,5 рази, а машинобудування – у 94,5 рази з коефіцієнтом випередження – 3,6. Ця тенденція продовжує діяти і в останні роки. Це сприяє зростанню частки машинобудування в структурі промислового виробництва, яка у 1950–2000 рр. підвищилася у розвинених країнах з 22,4 до 45,3%, або у 2 рази. В Україні, навпаки, частка машинобудування скоротилася за роки ринкової трансформації з 30 до 13%, або у 2,3 рази.
В Україні у структурі реальної економіки на споживчий сектор припадає 19,7%, інвестиційно-інноваційний – 18,2%, енергосировинний – 23,8%, інфраструктурний – 19,7%.
Наведені пропорції відображають внутрішні міжгалузеві зв’язки без врахування сфери послуг. Що стосується світової економіки, зокрема розвинених країн, то в них на споживчий сектор припадає до 50% ВВП, інвестиційно-інноваційний сектор – до 20% (передусім за рахунок удвічі більшої частки машинобудування), енергосировинний сектор – до 7%, сектор інфраструктури – до 30%. Відставання України обумовлено надто низькими частками споживчого сектора та сектора інфраструктури, надто великою часткою енергосировинного сектора. Проте найбільші проблеми - в інвестиційно-інноваційному секторі. В Україні відсутній ефективний механізм конвертації заощаджень в інвестиції. Тому актуальним залишається перехід від факторної до інвестиційної моделі з наступним розширенням інноваційних факторів розвитку. Велике значення має відіграти виробничо-технологічна модернізація обробної промисловості, електроенергетики, транспорту і сільського господарства.
Проте в системі державного управління відсутні необхідні інструменти оцінки і прогнозування міжгалузевих перетоків доданої вартості та інвестиційних коштів, що призначені для прийняття стратегічних рішень та запровадження економічної мотивації структурних зрушень. Прогнозування соціально-економічного розвитку має трансформуватися із загальних макромоделей балансово-економетричного ґатунку до моделей, побудованих на основі міжгалузевого балансу, системи національних рахунків і моделей окремих секторів економіки.
Це має узгодити численні галузеві прогнози та програми в єдину систему, розв’язати актуальні народногосподарські проблеми, які накопичувалися роками. Так, у провідній галузі української економіки – чорній металургії – частка мартенівської сталі становить близько 45 проти 20% - в Росії, 7% - в КНР. У розвинених країнах мартенівські печі взагалі не використовуються. Вказані факти стали наслідком порушення пропорцій розвитку між металургією та машинобудуванням. Якщо перша в цілому зберегла свої виробничі позиції, хоча і без необхідної технологічної модернізації, то друга занепадала, скоротивши випуск продукції більш ніж у два рази. З цих же причин деградували сільське господарство, легка промисловість та деякі інші види економічної діяльності.
В національній економіці спостерігаються великі, навіть надмірні внутрішні коливання дохідності – від мінусової у видобуванні вугілля та торфу до завищеної у торгівлі, вантажному транспорті. Внаслідок різних причин пільгові умови мають такі види економічної діяльності, як видобування вуглеводів, нафтоперероблення, пошта і зв’язок, фінансове посередництво тощо. Найскладніші умови – в реальному секторі економіки, який власне й формує ключові передумови ефективності та пропорційного розвитку економіки. У невигідному становищі, про що свідчить нестача відтворювальних ресурсів та передових технологій, знаходяться більшість видів обробної промисловості, передусім машинобудування.
Розподіл валового прибутку складається на користь фінансового посередництва, операцій з нерухомістю, торгівлі. Так, машинобудування, яке виробляє 4,7% ВВП, привласнює тільки 3,2% валового прибутку, металургія - 2,7%, або в 1,85 рази менше, ніж операції з нерухомістю та у 3,72 рази менше, ніж торгівля. Обробна промисловість сплачує 53,4% податків на виробництво та імпорт, а торгівля і операції з нерухомістю – тільки 10,8%.
Цінові та податкові перекоси відтворюють енергосировинну структуру економіки за рахунок стримування обробної промисловості, як двигуна технологічного прогресу.
Низькоприбутковими залишаються діяльність у сфері інформатизації, наукові дослідження та розробки, освіта, охорона здоров’я, тобто ті види діяльності, які формують визначальні засади національної конкурентоспроможності, провідну роль особистісного фактору. Все це свідчить про спотворення макроекономічної відтворювальної структури, необхідність реформи усієї системи державного регулювання економікою.

Фондоозброєність праці та завдання технологічної модернізації
Критичним фактором реалізації економічної стратегії, що ґрунтується на моделі випереджаючого розвитку, є стан основних фондів, ступінь зношеності яких становить 50%, у тому числі в промисловості - 58%. Середній вік фондів матеріального виробництва дорівнює 21,7 року. Потреби у реновації їх задовольняються лише на 37,3%.
Виходячи із ступеню зношеності фондів та потреб у їх реновації тільки для виходу в режим простого відтворення основного капіталу, обсяг виробничих інвестицій потрібно збільшити в найближчі роки принаймні у чотири рази, а у сфері НДДКР – у 5 разів.
В розвинених країнах фондоозброєність праці безперервно зростає, досягаючи понад 100 тис. дол. у США. В промисловості України фондоозброєність праці за паритетами купівельної спроможності 2002 року становила у 2005 р. 45,5 тис. дол., а з врахуванням зношеності - 27,3 тис. дол. Тому економічна стратегія має виходити із випереджаючих темпів науково-технологічного оновлення виробничого апарату, бо це є ключовим завданням розв’язання головних завдань соціально-економічного піднесення України.
На дуже низькому рівні в Україні знаходиться обсяг амортизації, кошти якої призначені для формування до 70% інвестиційних ресурсів. Частка амортизації в структурі операційних витрат (2006 р.) дорівнювала 2,5%, у тому числі в промисловості – 3,6%, тоді як провідні країни світу в структурі витрат на модернізацію закладають до 50% амортизаційних відрахувань. Слід зазначити при цьому, що облік амортизаційних відрахувань, який ведеться традиційними методами, не враховує такого важливого елемента, як переоцінка фондів за відновною вартістю. Є підстави вважати, що амортизація недооцінена, а ресурси капіталовкладень не ідентифіковані належним чином. Згідно з методологією національних розрахунків порядок обчислення амортизації (споживання основного капіталу) передбачає перерахунок їх в цінах базового року, інфлятування цих значень у поточні ціни з використанням індексів цін.
Все це також впливає на визначення коефіцієнтів введення та вибуття основних фондів. Співвідношення між ними становить орієнтовно 5,3 : 1,1, тобто на заміну зношених фондів спрямовується 21% нововведених. В більш розвинених країнах норма оновлення досягає 8–9%, а заміни 3,5–3,8%. Для України норма простого відтворення має бути підвищена мінімум до 5% по відношенню до відновної вартості виробничого капіталу.
Попередити ризики розвалу країни під тиском екстремальних обставин і проблем, з якими стикаються соціум та політикум, може і повинна модернізаційна модель.

Бар’єрність у вітчизняній економіці
Нині в Україні понад 55% усіх товарів і послуг виробляється суб’єктами господарювання, що діють за умов конкуренції. Конкурентне середовище сформовано, зокрема, у торгівлі, на багатьох ринках агропромислового комплексу, легкої, харчової промисловості, машинобудування, будівництва, автомобільного транспорту, у фінансовій діяльності тощо. 88,7% керівників підприємств, опитаних в 2005 р., повідомили, що відчувають конкуренцію з боку інших українських підприємств. Водночас 5,7% респондентів взагалі не відчували конкуренції. Отже, більше 1/11 частини всіх товарів і послуг, вироблених в Україні, реалізується за умов відсутності або практичної відсутності конкуренції, 1/3 – за умов помірної конкуренції. Таке співвідношення конкурентних та монопольних секторів було характерним для економік індустріальних країн середини ХХ ст. Нині в економіці найбільш розвинених країн світу за умов значної конкуренції створюється понад 80% загального обсягу товарів і послуг, а при її відсутності – не більше 2%.
Надмірною в Україні залишається вага в загальному обсязі виробництва сфери природних монополій, недосконалими – механізми державного регулювання цієї сфери. Негативно впливають на конкурентне середовище також надмірна ускладненість дозвільних процедур, високий рівень плати за адміністративні послуги. В Україні продовжує руйнуватися технологічний потенціал, а технологічне відставання від передових країн за останні роки набуло загального характеру. Це відставання досягло критичної межі, за якою наступає втрата самої здатності створювати конкурентоспроможну наукомістку продукцію. В результаті світовому рівню в Україні сьогодні відповідають, у кращому випадку, не більше чверті технологій, багато з яких не перетворюються на конкурентні переваги на стадії промислового виробництва. Але й ці технологічні крихти зосереджені лише на великих підприємствах.



<< предыдущая страница   следующая страница >>