asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3
експлуатацію.

Колектив штербудівців, трудящі навколишніх шахт відзначили цей

день як велике свято. На електростанції відбувся урочистий мітинг, присвячений пуску ДРЕС, що знаменувало початок електрифікації Донецького басейну.

Електроенергія потрібна була кожній шахті, кожному промисловому підприємству. Введення до експлуатації лише однієї турбіни не могло задовольнити і десятої частини потреби в електроенергії. Тому будівельники прагнули якнайшвидше нарощувати потужність ДРЕС. 11 лютого 1927 року почав давати струм другий турбогенератор потужністю 10 тис. кВт. Спорудження першої черги електростанції було завершено. Вироблювана нею електроенергія коштувала порівняно недорого, оскільки станція працювала на антрацитовому штибі, що вважався бросовим відходом. Саме на Штерівській ДРЕС вперше в нашій країні було вирішено складне технічне завдання — застосування штибу як основного енергетичного палива.

У 1930 році стала до ладу друга черга електростанції потужністю 49 тис. квт, а через рік — і третя черга на 88 тис. квт. Отже, замість передбачених планом ГОЕЛРО 100 тис. квт потужність Штірівської ДРЕС на 1932 рік була доведена до 157 тис. кіловат.

c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0168.jpg

У наступні роки зусилля енергетиків були спрямовані на підвищення економічності роботи устаткування. З цією метою партійна організація і комітет профспілки організували технічне навчання робітників. Вчорашні будівельники і монтажники на курсах техмінімуму оволодівали новими спеціальностями. Передусім було організовано підготовку кочегарів котлів і машиністів парових турбін, тобто тих, хто працював на вирішальних ділянках виробництва. Кращі, досвідчені спеціалісти електростанції викладали робітникам основи теплотехніки, математику, фізику, ділилися своїм трудовим досвідом. Для підготовки майстрів, техніків та інженерів-електриків у 1930 році при ДРЕС було відкрито Штерівський втуз. Через 3 роки його реорганізовано в енергетичний технікум. В ньому спеціальність енергетиків здобули десятки робітників.c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0171.jpg


Партійна організація очолила боротьбу колективу Штерівської ДРЕС за технічний прогрес, за виявлення і використання внутрішніх резервів виробництва. З ініціативи комуністів спеціалісти провели розрахунки і довели можливість збільшити тиск пари на 2 атмосфери, внаслідок чого потужність кожної турбіни мала значно зрости. Здійснення подібних технічних заходів дало можливість в 1936 році довести потужність електростанції до 162 тис. квт і водночас знизити витрати палива. Якщо в 1932 році на виробництво 1 квт-год. витрачалося 750 г палива, то у 1937 році — 629 г, а в 1940 році 594 грами.

Удосконалення виробництва, ріст продуктивності праці дали змогу також значно скоротити обслуговуючий персонал електростанції. У 1932 році, відразу після введення до ладу третьої черги ДРЕС, тут працювало близько 2 тис. чоловік, а на початку 1941 року — тільки 1250 чоловік.

Держава, місцеві партійні і радянські органи проявляли велике піклування не лише про будівництво і дальший розвиток електростанції, а й про тих, хто її споруджував і хто лишався тут працювати. З кожним роком поліпшувався добробут енергетиків, підвищувалися їх заробітки. Перед війною вони становили в середньому 800—1000 крб. на місяць. Перші будівельники жили в сусідньому селі Новопавлівці у досить важких умовах. Відповідно до плану ГОЕЛРО, що передбачав спорудження впорядкованих житлових будинків для робітників і спеціалістів ДРЕС, у 1924 році розпочалося проектування селища енергетиків. Генеральний план був складений архітектором Б. М. Иофаном.

c:\documents and settings\марина\рабочий стол\миусинск фото\dscf0175.jpg

Восени 1926 року будівельники здали перший двоповерховий будинок. Наступного року в селищі енергетиків виросли ще 7 домів, приміщення амбулаторії і лазні, а в 1941 році вже налічувалось 59 дво- і триповерхових будинків. У селищі в цей час проживало понад 3 тис. чоловік.

Енергетики і будівельники дбали про те, щоб у новому селищі було чисто, красиво, затишно. На загальних зборах жителі ухвалили, що кожен має працювати на суботниках по благоустрою і озелененню селища. З особливим запалом трудилися комсомольці. Душею, організатором молоді був її бойовий ватажок Марат Гінце, секретар комсомольської організації ДРЕС. Незабаром на колишньому пустирі зазеленів чудовий парк.

Багато уваги приділялося поліпшенню медичного обслуговування енергетиків. У 1927 році в селищі було відкрито амбулаторію. її працівники часто відвідували гуртожитки робітників, стежили за їх санітарним станом, проводили бесіди, дбали про оздоровлення побуту населення. У 1931 році в селищі побудовано новий корпус поліклініки і лікарню на 50 ліжок.

Чимало було зроблено і в галузі народної освіти. У березні 1930 року закінчено будівництво нового приміщення школи-семирічки. У вересні 1932 року її перетворено на середню. Перший випуск 30 вихованців цієї школи відбувся у 1936 році, а до 1941 року середню освіту тут здобули понад 320 дітей енергетиків і будівельників.

Коли в червні 1941 року гітлерівські полчища напали на нашу країну, трудящі Штергреса одностайно піднялися на захист свободи і незалежності Радянської Батьківщини, на захист своєї мирної праці. У перші ж дні війни близько 700 жителів селища, в тому числі понад 70 комуністів і 120 комсомольців, пішли на фронт. Юні патріоти Володимир Володін, Іван В'ялов та Іван Ткаченко домоглися зарахування їх до складу військової частини і стали розвідниками.

У тривожні дні осені 1941 року, коли ворожі війська підійшли до Донбасу, всі жителі селища взяли активну участь у створенні оборонних споруд. На електростанції і в селищі було встановлено цілодобове чергування загонів і груп цивільної оборони. Коли в жовтні 1941 року ворог наблизився до Штергреса, Наркомат електростанцій СРСР ухвалив евакуювати обладнання підприємства. 13 жовтня перший ешелон з устаткуванням, робітниками і спеціалістами рушив на схід, а на початку листопада евакуацію було завершено. Штерівські енергетики вивезли до Караганди 4 турбогенератори, устаткування машинного залу, силові трансформатори, великі електродвигуни та ін. До Карагандинської області евакуювалися близько 300 працівників електростанції з своїми сім'ями. Останніми покинули ДРЕС директор В. М. Шепелев, головний інженер О. П. Немов і заступник Народного комісара електростанцій СРСР Д. Г. Жимерін, який керував евакуацією.

У середині жовтня 1941 року Червона Армія спинила наступ німецько-фашистських військ на Південному фронті. Передній край оборони 383-ї і 395-ї шахтарських дивізій під командуванням Героїв Радянського Союзу К. І. Провалова і А. Й. Петраковського проходив біля Штергреса. Незважаючи на відчайдушні зусилля, загарбникам протягом майже 9 місяців не вдавалося зламати стійкість радянських воїнів1. Тільки влітку 1942 року, підтягнувши великі сили, гітлерівці розпочали новий наступ на Південному фронті. 20 липня вони захопили Штергрес. Жителів у селищі майже не лишилося. Частина з них евакуювалася на схід, інші переселилися до Красного Луча і Новопавлівки. Багато енергетиків самовіддано боролися з німецько-фашистськими загарбниками в рядах Червоної Армії. Так, льотчик-розвідник В. П. Погорєлов воював на Північно-Західному фронті. За мужність і відвагу він був нагороджений орденом Леніна, а у липні 1942 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 10 березня 1943 року під час свого 241 бойового вильоту герой-льотчик загинув.

Відзначилися у боях з ворогом і інші воїни-штерівці. Майстер служби телемеханіки і зв'язку ДРЕС П. П. Фоменко брав участь у боях на Курській дузі і штурмі Берліна, інженер виробничо-технічного відділу Д. М. Акименко — учасник штурму Кенігсберга. Вони мають високі урядові нагороди. Всього бойовими орденами і медалями СРСР нагороджено понад 150 штерівських енергетиків.

Чималий вклад у справу розгрому ворога внесли і трудівники Штергреса, що евакуювалися у східні райони країни./Завдяки їх самовідданій праці раніше встановленого строку було завершено монтаж котла і турбіни новозбудованої Карагандинської ДРЕС, яка вже 10 жовтня 1942 року стала до ладу і дала промисловий струм. Штерівські енергетики трудилися також на Уфімській, Красногорській та Березниківській теплоелектроцентралях. У Березниках, наприклад, з допомогою працівників Штерівської ДРЕС було налагоджене безперебійне постачання електроенергії промисловим підприємствам і колгоспам. Штерівці з неослабною увагою стежили за подіями на фронтах війни. Коли наші доблесні війська розгромили ворога на Курській дузі, вони почали готуватися до реевакуації.

Першого вересня 1943 року війська Південного фронту визволили місто Красний Луч і селище Штергрес від німецько-фашистських окупантів. А вже 3 вересня почався прийом робітників усіх спеціальностей для відбудови електростанції і селища. З Красного Луча і Новопавлівки, а потім і Карагандинської області поверталися досвідчені енергетики. Прибували вагони з устаткуванням, вивезеним у 1941 році. Відроджувати ДРЕС приїхали випускники ремісничих училищ Горьковської області, багато з них залишилося тут назавжди.

Наприкінці грудня у відбудовних роботах взяла участь військова частина, яка налічувала близько 1,5 тис. бійців і командирів. На кінець 1943 року на Штербуді працювало понад 3 тис. чоловік. їм доводилося долати величезні труднощі. Не вистачало матеріалів, машин, палива. Люди погано харчувалися, жили в землянках, бо в селищі уціліло всього 4 будинки. Переборюючи труднощі воєнного часу, люди самовіддано трудилися над тим, щоб скоріше повернути до життя електростанцію. Перед вели комуністи і комсомольці. Вони трудилися з піднесенням, не шкодуючи ні сил, ні часу. Особливо сумлінно працювали комсомольсько-молодіжна бригада мулярів Ф. М. Ільїної, бригада електриків Ф. К. Колесникова, бригада слюсарів-ремонтників В. Ф. Ткача та інші. Вони ніколи не залишали роботи, не виконавши двох-трьох змінних норм. Відроджуючи електростанцію, штерівські енергетики і будівельники водночас подавали допомогу фронтові. У лютому 1944 року вони внесли до фонду оборони 111 тис. крб., за що одержали подяку Державного Комітету Оборони.

Героїчні зусилля робітників незабаром увінчалися успіхом. 2 травня 1944 року став до ладу перший турбогенератор потужністю 22 тис. квт. У липні 1944 року дав струм другий турбогенератор на 10 тис. квт, а наприкінці 1944 року — третій потужністю 22 тис. кіловат.

Радянський уряд високо оцінив трудовий героїзм колективу Штерівської ДРЕС. 12 кращих робітників та інженерно-технічних працівників були нагороджені орденами і медалями. Орден Леніна одержав газозварювальник І. М. Добров, орден Трудового Червоного Прапора — директор ДРЕС В. М. Шепелев і головний інженер Є. М. Лімін.

Одночасно швидкими темпами відбудовувалось і селище, яке було майже цілком зруйноване. Як і енергетики, будівельники трудились самовіддано, норми виробітку перевиконували вдвоє, а то й більше. Роботи не припинялись і вночі. Велику допомогу будівельникам подавали колектив електростанції, домогосподарки, школярі. У вільний від основної роботи час на відбудові селища щодня працювало понад 200 чоловік, і воно швидко відроджувалось. Уже в грудні 1943 року, тобто через 3 місяці після визволення від гітлерівських загарбників, було відбудовано 2 гуртожитки, їдальні, водопровід, лазню тощо. 1 вересня 1944 року штерівські школярі почали новий учбовий рік у відбудованому приміщенні. Люди швидко заліковували тяжкі рани, заподіяні селищу війною.

В міру відродження промисловості Донбасу зростав попит на електроенергію. Шляхом ефективного використання устаткування штерівські енергетики добилися вростання потужності електростанції до 64 тис. квт. Але цього було недосить. Перед колективом ДРЕС уряд поставив завдання збільшити її потужність у кілька разів. 16 травня 1946 року Міністерство електростанцій СРСР затвердило проект модерйізації і розширення Штерівської ДРЕС, який передбачав збільшення потужності станції до 200 тис. квт. Технічне переозброєння електростанції проводилось на основі впровадження найновішої техніки. З 1951 року тут почався монтаж устаткування високого тиску. Для підготовки кадрів енергетиків, які мали працювати на нових складних агрегатах, при Штерівському енергетичному технікумі з ініціативи партійної організації відкрилося вечірнє відділення. Серед перших 24 слухачів відділення були секретар парторганізації ДРЕС СП. Галахтін, голова місцевкому профспілки М. Т. Кулібов та інші1.

У 1953 році технічне переозброєння Штерівської ДРЕС було завершено, її потужність досягла 200 тис. квт. У наступні роки енергетики селища провели велику роботу по автоматизації виробничих процесів і механізації трудомістких робіт. Щороку 140—150 чоловік подавали раціоналізаторські пропозиції, спрямовані на вдосконалення виробництва і поліпшення техніко-економічних показників роботи електростанції. Так, група новаторів у складі заступника головного інженера ДРЕС О. О. Шевельова, начальника зміни турбінного цеху Б. Л. Єрмакова та ін. запропонувала технічне вдосконалення, яке дало можливість виключити з технологічної лінії малоекономічні котли і щороку заощаджувати палива та електроенергії більш як на 46 тис. крб. Всього за роки семирічки енергетики Штерівської ДРЕС подали понад 2 тис. цінних раціоналізаторських пропозицій. Річна економія від їх впровадження становила 379 тис. крб. Поліпшились техніко-економічні показники роботи станції, значно знизилась собівартість електроенергії. У 1959 році 1 квт-год. коштувала 0,8 кгп., а в 1965 році — 0,6 копійки.

Колектив електростанції достроково виконав державні завдання, поставлені перед ним на 1959—1965 pp. Понад семирічний план ДРЕС виробила 143 млн. квт-год. електроенергії. При цьому було заощаджено 63 тис. тонн умовного палива і знижено витрати електроенергії на власні потреби на 25 млн. квт-год. План першого року нової п'ятирічки колектив електростанції виконав на 101,6 процента.

Велику роль у боротьбі колективу Штерівської ДРЕС за успішне виконання державних завдань відіграє змагання за комуністичне ставлення до праці. Першими почесне звання колективу комуністичної праці завоювали в 1959 році вахта турбінного цеху, керована начальником зміни М. І. Кильменіновим, і вахта електроцеху В. А. Богданової. Протягом семирічки це почесне звання було присвоєно 3 цехам, 14 змінним вахтам і 12 ремонтним бригадам.

Чималих трудових успіхів добився також колектив іншого промислового підприємства — заводу металевих виробів. Завод цей молодий, він виник у 1960 році на базі колишніх майстерень, що обслуговували будівництво і реконструкцію Штерівської ДРЕС. Підприємство спеціалізується на випуску кріплень для шахтних конвейєрів, холодильників, автомобільних і тракторних вузлів, лужних акумуляторів тощо. Його продукція надходить до Луганська, Донецька, Красного Луча та інших міст Донбасу. Протягом семирічки завод у 12 разів збільшив випуск продукції без додаткових затрат, розширення виробничих площ і з тією ж кількістю робітників. Добре працював заводський колектив і в 1966 році. План цього року він виконав на 121,6 проц., виробивши додаткової продукції на 79 тис. карбованців.

Міусинськ — місто потомствених енергетиків. Візьмемо робітничу династію Сбітнєвих. Її глава — Дмитро Федорович працював на будівництві ДРЕС каменярем. Потім здобув спеціальність машиніста парової турбіни. За бездоганну і багаторічну роботу його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. На електростанції трудяться і 2 сини Д. Ф. Сбітнєва — Іван та Михайло. І. Д. Сбітнєв спочатку працював слюсарем електроцеху, а після закінчення вечірнього відділення Штерівського енерготехнікуму — майстром того ж цеху. Його брат пройшов шлях від водія автомашини до начальника паливно-транспортного цеху. Він теж закінчив технікум без відриву від виробництва.

З 1926 року працює на Штерівській ДРЕС Г. В. Корольов — спочатку грабарем, вантажником, а потім начальником зміни паливно-транспортного цеху. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Його син Віктор — начальник зміни турбінного цеху електростанції. І таких родин у Міусинську багато.

З кожним роком підвищується добробут трудівників міста, зростають їх заробітки. Так, середньомісячна зарплата енергетиків Штерівської ДРЕС становила у 1966 році 95 крб. проти 87 крб. у 1958 році. Працівники заводу металевих виробів заробляють в середньому по 110 крб. Життя міусинців стає чимдалі заможнішим. У 1966 році вони мали 18 власних легкових автомашин, понад 50 мотоциклів і моторолерів, 1100 телевізорів та радіоприймачів, 165 холодильників, 430 пральних машин та інші цінні речі. Дедалі поліпшуються житлові умови трудівників міста. Щороку в Міусинську вводиться в експлуатацію до 3 тис. кв. м житлової площі. Якщо в 1959 році на кожного мешканця припадало в середньому 7,3 кв. м площі, то в 1966 році — 9,2 кв. м. Багатоквартирні будинки виросли на вулицях Комсомольській, ім. Кірова, ім. Дзержинського, Шкільній, на Студентському проспекті. За 1959—1966 роки в Міусинську з'явилися нові вулиці: ім. Лєрмонтова, ім. Чайковського, Зелена, ім. 40-річчя Жовтня та інші.

Молоде місто з кожним роком стає красивішим і впорядкованішим. У ньому немає жодної вулиці, яка б не була заасфальтована або забрукована. Лише в 1962— 1966 pp. тут побудовано близько 22 тис. кв. м доріг і тротуарів з твердим покриттям. Все пишнішим стає зелене вбрання Міусинська. Влітку 1965 року на честь 50-річчя Радянської влади закладено сквер Молодіжний. Багато дерев, чагарників, квітів щороку висаджується у дворах, біля будинків, вздовж вулиць і доріг.




<< предыдущая страница   следующая страница >>