asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 ... 15 16
-- Рiдко? Повнi комiсiйнi крамницi!

-_ Та що ти, господь з тобою! Що ти хочеш, шоб я з гончаками у комiсiйнiй крамницi чорнобурку полював?! Добра буде й рудобурка!

- А песцi там єсть?

- Єсть!

- Білі чи голубi?

- Рябенькi! Вони тiльки на далекiй пiвночi білIшають та голубiшають. Так як i курiпки: у нас рябенькi, а на пiвночi -- бiлi-бiлi, слiпучо-бiлi! Так i песцi!

Взагалi збори для полювання на лисицю дуже й дуже, як бачите, складна справа...

 

В коротенькому кожушку, в повстяниках i в капелюсi на лисичачiм хутрi виходите ви з тепло-затiшної хати Йосипа Явдокимовича й простуєте до Срiблянського ярка, де:

- Їй-богу, аж дяа лисичачих виводки! Йосип Явдокимович - старий, досвiдчений мисливець i давнiй ваш приятель, що на своєму вiку:

- Тих вовкiв, тих лисиць, тих зайцiв, що вже поповбивав, так, вiрите, й лiчби їм нема!

Ранок. Морозець. Порипує снiжок. До Срiблянського ярка вiд хутора три кiлометри.

Визирнуло сонце. Застрибали на слiпучо-бiлiй, що й оком не охопиш, ковдрi мiльярди дiамантiв...

Докучай i Бандит - на смику.

Докучай iде спокiйно, вiн багато лiт прожив уже i багато ганяв і зайцiв, i лисиць, i вовкiв, - його вже нiчим не здивуєш, а Бандит тiльки друге поле починає, - вiн то рвоне вперед, то повернеться до вас i намагається, пiдстрибнувши, покласти переднi лапи вам на груди, то знову - вперед.

Нервується Бандит...

Рветься і так жалібно-жалібно скавучить.

— Пусти,—мовляв,—дай побігать, дай натішиться!

Дивись, як біло скрізь, як хороше, як сніг блищить! Дай покачаться!

Йосип Явдокимович, пихкаючи цигаркою, совітує:

— Пустимо з того боку, од груші, щоб проти вітру.

Ви проходьте трохи вперед од груші й ставайте в ліщині, а я на той бік перебреду та за терном сяду.

Пустите тоді, як я вже на місці буду! Я потихеньку свисну!

— Гаразд!

— Та зайця не стріляйте! Лисичок спочатку поколошкаємо. Хіба собаки за куцохвостим ув'яжуться, — ну, тоді битимемо, щоб собак звільнити!

— Добре!

У ліщині затишно-затишно...

Утоптується навкруги сніг., щоб зручно було на всі боки повертатися, бо лисиця може вискочити і зцюдова, і студова, і спереду, і ззаду...

Докучай ліг і лежить біля ніг, а Бандит нап'явся, мов струна, підніс голову і нюхає, нюхає, нюхає...

— Які ж запахи проскакують через рожеві твої ніздрі в чистопорідний твій мозок, Бандите? Які? Чи фіалковий од рипиці пишної «труби» хитрої лисиці, чи густий сморід зголоднілого сіроми-вовка, чи невиразне пахкотіння і уві сні тремтячого зайчика-побігайчика?

Які? Ляж, Бандите, заспокойся!

Ви обдивляєтесь навкруги...

Он од ялинки простягся вузенький ланцюжок-слідок і біля груші обірвався.

То — білочка.

Може, спить вона тепер солодким сном, листячком у грушевому дуплі прикрившись, і сняться їй соснові

шишки та солодкі горішки...

А он далі трохи покотилися в ярок одна за одною кругленькі ямочки, і де-не-де між ямочками ніжнолегесенький по снігу «чирк».

То лисичка з нічного полювання в ярок одпочивати пішла...

Значить, єсть!

Легенький свист.

То Йосип Явдокимович подає знак, що він уже на місці.

Відпускаються з смика Докучай і Бандит.

— Ну, хлопчики, вперед! Ні пера ні пуху!

Три хвилини напруженої тиші... П'ять хвилин... Ще тиша...

Раптом одчайдушне скавучання Бандита І нервово-густий Докучаїв бас:

— Гав!

Бандит однаково істерично скавучить, чи то зайця він підійме, чи то лисицю, а Докучай, почувши зайця, спочатку дає легесеньке «скаву-скаву», а потім — спокійний «гав», і далі рівномірне «гав», «гав», «гав»...

Погнав, значить...

На лисицю Докучай подає перший «гав» значно нервовіше і йде за нею, гавкаючи трохи частіше і вищим тембром, ніж за зайцем.

А Бандит і за зайцем, і за лисицею однаково істерично:

— Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Погнали лисицю...

Ну, тут уже у вас пульс із 72 ударів зразу на 90, очі рогом на лоба, «прострілюючи» ліщину, і ходором ходить у руках двадцятка.

— Спокійно! — сам до себе.— Спокійно!

Перша горжетка на вас іде!

Метрів за 50 од вас, з легеньким тріском, із ліщини на поляну вилітає вона...

Вона не біжить, а летить, червона-червона на сліпучо-білому фоні, випроставши трубу (хвіст) і витягши мордочку.

— Бах!—легкий стрибок і червоного нема,—самий тільки білий фон...

Вискакує Докучай, за ним Бандит.

Докучай зиркає у ваш бік, бачить, що нічого нема, рявкає суворим басом і мчить далі.

За ним Бандит.

— Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Покотила горжетка через яр, і ви бачите, як майнула біла китичка на її хвості у ліщині по той бік яру.

Докучай мало-мало не на хвості в неї сидить.

На Йосипа Явдокимовича пішла.

— Пильнуй, старий!

Аж ось:

— Бах!

Дим і снігова курява біля Йосипа Явдокимовича.

- Бий, - кричу, - старий, удруге, щоб певнiше було!

- Крiпко лежить! - кричить Йосип Явдокимович i додає таке, про що, хочи ви як мене просiть, написати не можу.

Я зриваюсь з мiсця, лечу крiзь кущi в ярок, засапавшись, видираючись на гору, й пiдбiгаю до Йосипа Явдокимовпча.

- Єсть?- питаю.

Вiн дивиться кудись убiк i не каже, а стогне:

- Єсть! Он! За терном!

Я стрибаю за терен...

Крутиться Докучай i смикає лiвою ногою.

Я падаю в снiг...

А десь далеко, аж у другiм кiнцi яру, Бандит аж плаче та заливається:

- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Горжетку ганяє...

Приїздите ви додому в старому Йосипа Явдокимовича кашкетi, бо лисичачу капелюху ви загубили, як через кущi бiгли...

Вам дома й кажуть:

- Горжетка? Чорнобурка?! Одна була лисичача капелюха, та й ту прополював. I хто тi рушницi вигадав?!

- Ладно, - ви собi думаєте, - ладно! Говори! Говори! Одужає Докучай - знову за горжетками їздитимемо.

1945

 

 

ЗАЄЦЬ

І

Золота осiнь...

Ах, як не хочеться листу з дерева падати, - вiн аж ніби кров'ю з печалi налився i закривавив лiси.

Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зiтхає клен, i тiльки берiзка, жовтаво-зелена й "раскудря-кудря-кудрява", - ген там на узлiссi бiлявим станом своїм кокетує, нiби на побачення з Левiтаном жде чи, може, Чайковського на симфонiю викликає.

Креслять тригонометричнi фiгури високо в небi запiзнiлi журавлi, запитуючи своїм "кру-кру":

- "Чуєш, брате мiй, товаришу мiй?" Вiдлiтаємо!

Золота осiнь...

От в цей саме час заєць уже збiгав до пIдборщика хутра, той йому вже на всi прорiшки попiдбирав густо-теплi шматочки, вичистив вуха й лапки i посалив на рiпицю бiлий помпон.

Набиваються набої крупнпм шротом, витягаються теплi штани й пiджак, мастяться грубiшi чоботи, деруться на онучi теплi пiдштаники, вiдкидається набiк веселенький картузик-кепочка, а натомiсть розтягається на кулаках сумовито-серйозна капелюха...

Коли в качачому полюваннi бiльшу вагу мали помiдори й огiрки, то тут їх замiняють сало й ковбаса.

Незмiнною залишається стопка.

При полюваннi на качки стопка, як ми знаємо, береться, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюваннi на зайця з неї, при певному досвiдi, дуже добре оглядати обрiй; коли дивитись крiзь дно, - мiсцевiсть рельєфнiшає.

Всi вищейменованi твердi, плиннi й газуватi речi розкладаються в певному порядку на канапi, ви ходите й усе кiлька разiв перераховуєте, перевiряючи, чи нiчого не забули:

- Штани, значить є! Чоботи є!.. Онучi, значите є!.. Набої є!.. Сало й ковбаса є!.. Гм-гм... є... Чи не мало буде?

- Досить, досить! - поспiшає посемсйство...

- А де ж стопка?

- Та ось, за рюкзаком!

- Поклади в рюкзака, а то закотиться. Ну, все, здається. Так я краще заранi виїду, щоб не спiзнитись на поїзд.

Ви швиденько одягаєтесь, вкладаєте все в рюкзак.

- Ну, бувайте, здоровi! Не сумуйте. Денькiв за два-три я буду!

- А рушницю ти взяв?

- Ай справдi, де ж це вона?

- Та я стола нею пiдперла, бо нiжка поламалась...

- Та хiба ж можна рушницею?!

- А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь iз неї... А то ж...

- Ну, годi, годi! Бувай здорова. Поспитай у Катерини Миколаївни, як зайця салом шпигувати, а то ж потiм зiпсуєш... Та купи сала не менш як на трьох зайцiв.

- На трьох?

- Ну, купуй на п'ять! Я бiльше як п'ять не стрiлятиму.

Поїхали...

 

II

Полюють зайцiв в основному трьома способами: з пiдйому, з-пiд собак-гончакiв i на засiдах.

З пiдйому можна полювати одному й колективом.

Iдеш собi один чи рiллею, чи озиминою, чи бур'янами i "витоптуєш" зайця, який, як вiдомо, вдень лежить I вiдпочиває... Ви пiдходите до його лiгвочка, заєць i вискакує...

Коли полюєте компанiєю, тобто колективом, краще йти так званим "котлом", такою нiби дугою, щоб фланги були спереду вiд центра. Заєць як вискочить, примiром, в центрi, то вже йому, iнакше як на сковорiдку, бiгти нема куди.

- Як же краще, - спитаєте, - полювати: одному чи колективом?

Майже однаково.

Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом.

Дуже цiкаво полювати зайцiв з собаками-гончаками.

Коли такi собаки є, їх пускають у лiсок чи в байрак, вони бiжать, пiдiймають зайця i "голосом" його гонять.

Ви стаєте на путi, де має бiгти заєць, і мажете по ньому на тiй путi.

Та краса заячих ловiв з гончаками не тiльки у вашому промаховi...

Ви уявляєте собi, коли цiла зграя гончакiв iде слiдом за зайцем, нiби якийсь оригiнальний, нi в якiй фiлармонiї не бачений i нечуваний, оркестр. Заливається флейта, трубить з переливами трубач, рявкає бас, гуде баритон...

"Скiльки жару, скiльки страстi в голосах..."

Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, - якi б були симфонiї!

Стоїш, слухаєш, рве серце тобi груди, поломенiє в тебе мозок, i ти мажеш, мажеш, мажеш...

 

На засiди ви виходите, коли вже добре стемнiє... Виходите в великому дубленому кожусi. Хазяїн вас питає:

- Може б, i свитку ще надягли?

- Нi, - кажете, - не треба. Не так уже воно й холодно. I вiтру нема. Та й первак у вас з комiром. Теплий первак, я його добре пiдпережу, воно не продме.

Засiдаєте бiля величезного колгоспного ожереду соломи...

Нiч темна, бадьора.

На небi, над ожередом, - зорi, на землi, пiд ожередом, - зайцi.

Сiли, закутались.

- Ну, налiтайте, которi тут зайцi є!

Тихо-тихо...

Аж ось десь аж iз сусiднього села:

- "Котила-а-а-ася..."

I тихо.

Ще щiльнiше закутуєтесь у кожуха...

Замислюєтесь...

Мимоволi iз грудей:

Ой, зiйди, зiйди, ясен мiсяцю,

Як млиновеє коло...

I знову тихо.

Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться... Пiд кожухом тепло-тепло...

I на серцi тепло-тепло...

 

* * *

Раптом над вухом:

- Доброго ранку! Заснули?!

- Драстуйте! Невже заснув?!

- А вже й снiданок на столi! Ходiмте!

- Ходiмо.

- А де ж ваша рушниця?

- Нема... Дивись. Сюди-туди - нема рушницi.

- Та то так! Тут у нас не зiвай! Пiдслiдили, значить, i хапнули. Ну, нiчого: може, десь випливе...

- Неприємно! Не кажiть хоч нiкому!

 

ІІІ

Додому ви все-таки зайпя привезли.

- А де ж рушниця? - питається посемейство.

- Курок трошки закапризив: занiс до майстра. Увечерi ви їсте нашпигованого салом зайця. За столом урочисто: перший в цьому сезонi заєць.

Трапезу дiлить з вами i ваш вiрний по полюванню товариш.

- Будьмо!

- Будьмо!

По вечерi ви благальне дивитесь на вiрного товариша, а вiн, прощаючись, заплiтається:

- Ти ж не забудь узавтра занести, що на зайця позичав.

1945

 

 

ВЕДМIДЬ

І

Ведмiдь у нас на Вкраїнi, крiм як у зоологiчних парках, нiде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лiсах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати.

Були б ведмедi, - довелося б багатьом мисливцям рушницi попродати, бо нашi охотники люди тихi, сумирнi й поетично нiжнi, а ведмiдь - звiр великий і реве: може перелякати.

Один мiй приятель, дуже пристрасний охотник, коли ми, пам'ятаю, колись дiстали таку телеграму аж iз Вологодської областi - "Назнали й обклали аж три ведмежих барлоги зггг приїздiть негайно..." - довго вдивлявся у ту телеграму й каже:

- Ти як знаєш, а я не поїду... Я - на бекасика люблю, бекасик - пташка сумирнепька, - вона не реве i скальпiв iз людини не здiймає. А ведмiдь - воно дуже велике й дуже буре, а снiгу там багато: не втечеш! Не поїду я!

Не поїхали ми вдвох.

Ведмедi бувають бурi, i сiрi, i бiлi...

Бурi - ревуть по лiсах, починаючи з Брянщини..;

Сiрi звуться - "грiзлi", вони, спасибi їм, водяться досi-, далеко.

А бiлi - тi у полярних морях та океанах, i далеко до них їхати, i холодно.

Ну, а проте для кожного мисливця забити ведмедя - то вже така для нього честь i така йому з того слава, що хоч теоретично, а хочеться.

Ви ж самi подумайте: по-перше - прекрасна ведмежа шинка i знамените ведмеже м'ясо, а по-друге - ведмежа шкура...

Лежить таке велике-велике та волохате ведмеже хутро у вас у кабiнетi перед канапою. . Ви сидите на канапi, а перед вами приятелi сидять.

Ви їм кажете:

- Оцього ведмедя сам убив!

Приятелi вашi, як i взагалi в таких випадках усі приятелi, подивляться один на одного i обов'язково котрийсь iз них кахикне.

Не звертайте на це "кахи" нiякої уваги й розкажiть їм, як ви спочатку, коли ведмiдь вискочив iз барлоги, вдарили його жаканiвською кулею, але тiльки поранили, а вiн, розлючений, як стрибоне до вас, а ви не розгубились, вхопили рогатину, добре вперлись у снiг i взяли лютого звiра на рогатину, i як у вас рогатина - трiсь! - а ви хапаєте другу рогатину i прямо ведмедевi в груди! Аж тут друга рогатина - трiсь! Ви тодi-за третю! Звiр уже дихає прямiсiнько вам в обличчя... Третя рогатина...

Але тут дружина:

- Жалуйте, товаришi, до столу! Чайку поп'ємо! А коли ви вийдете з кабiнету, ваш найближчий друг каже вашiй дружинi:

- Спасибi, хазяєчко, що покликали, а то б довелося вашому чоловiковi й за четверту рогатину хвататись! Чого тiльки не перетерпить людина за правду?!

 

II

Добрий мiй знайомий, тов. С., хоч сам вiн і не мисливець, розповiв менi дуже iнтересний спосiб полювати ведмедя.

Сам я нiколи до того про такий спосiб здобути ведмеже хутро й цiлу торбу ведмежого м'яса не чув, але спосiб цей, на мою думку, вартий всiлякої уваги, тим паче, що вiн зовсiм безпечний, i мисливець у всякiм разi тут своїм життям не ризикує.

Виявляється, що дорослi ведмедi дуже пристраснi математики.

Ви назнаєте мiсце, де ведмiдь полює, чи просто годується, берете великий аркуш дикту, пишете на тому диктовi великими лiтерами таку математичну формулу:

2Х2=5

Написавши цю формулу, берете молоток i цвяхом прибиваєте до ясенка чи до дуба на тiй стежцi, де ведмедь подорожує. Прибивати треба не дуже високо та й не дуже низько, а так, щоб ведмiдь ту математичну формулу побачив.

Прибивати краще опiвднi, коли ведмiдь одпочиває. А як вийде вiн увечерi полювати, щоб вiн її вже уздрiв.

Прибили.

Зразу ж бiжiть додому, запрягайте коня в гарбу й їдьте до того математичного мiсця. Тiльки ж не пiд'їздiть до нього близько, заховайте коня з пiдводою десь у ярку чи за скиртою соломи, а самi бiжiть у лiс, вилазьте поблизу прибитої формули на дуба й чекайте нишком.



<< предыдущая страница   следующая страница >>