asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3
n=Копія: Апеляційний суд Тернопільської області~sz=175303;pg=3;te=Нужді Ф. Т.(оскільки він є відповідачем у суді апеляційної інстанції), виключити докази, отримані незаконним шляхом, із матеріалів справи~cat=~t=~!~

Постановою Пленуму Верховного суду України №3 від 28.03.2008 р. «Про практику винесення судами окремих ухвал (постанов) у кримінальних справах» у пункті 7 зазначено, що «у разі, коли з урахуванням характеру виявлених фактів порушення закону, що перешкоджають розгляду справи, виникає необхідність вжиття невідкладних заходів для їх усунення, відповідно до ст. 273 КПК допускається винесення судами окремих ухвал (постанов) і під час судового розгляду».




^ Щодо можливості апеляційного оскарження окремих постанов винесених судом:

Постанови винесених судом, можуть бути оскаржені на підставі п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який встановлює одну з основних засад судочинства: «забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом

Отже відповідно до Конституції України не допускається касаційне оскарження рішень суду тільки у випадках прямо встановлених законом (згідно п. 14 ст. 32 КПК України, постанова є також рішенням суду).

Норми Конституції є нормами прямої дії і вищої юридичної сили, це також відноситься і до положень ст. 129 Конституції України.

Як зазначено в п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії

Отже оскільки законом прямо не передбачено, що окремі постанови винесені судом не можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, то вони можуть бути оскаржені до апеляційної інстанції.
При попередньому розгляді та розгляді справи по суті судом не надано оцінки фактам порушення закону досудовим слідством та прокурором, що слід розглядати як службову недбалість з умислом свідомого покривання осіб, які вчинили дії, що мають ознаки злочинів.


  1. При прийнятті рішення про призначення до судового розгляду суддею порушено вимоги п.2 ст. 237 КПК, «2) чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;», зокрема:

по-перше - суддя не бачить, або не хоче бачити, що у постанові про порушення кримінальної справи в обґрунтуваннях обвинувачення прокурор Люшненко М.О. зробив посилання на порушення вимог п.п.5.3.2 п.5.2. ст. 5, яких не існує в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

по-друге – у постанові про порушення кримінальної справи підставами для порушення кримінальної справи прокурор Люшненко М.О. вважає докази, незаконність отримання яких очевидна, які через 10 днів після порушення кримінальної справи визнані Постановою Тернопільського міськрайонного суду від 08 квітня 2008р. такими, що не можуть бути доказом у справі, а отже і підставою для порушення кримінальної справи;

1.1.Сам по собі цей факт свідчить про недодержання вимог КПК України при порушенні кримінальної справи, незаконність проведеного досудового слідства і судового розгляду судом першої інстанції. Справа підлягає закриттю через недодержання вимог КПК України при порушенні кримінальної справи. Недодержанням вимог КПК України при порушенні кримінальної справи робить неможливим ні розгляд у суді першої інстанції, ні повернення на досудове слідство, ні тим більше винесення вироку.

1.2.В зв’язку з незаконністю порушення кримінальної справи, в кримінальній справі взагалі відсутні докази отримані законним шляхом.

1.3.Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 р. N9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або неуповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.”

1.4.Як вказав Конституційний суд України: «Постанова про порушення кримінальної справи щодо певної особи, винесена з недодержанням вимог КПК України, зокрема передбачених ст. ст. 94-98, може породити наслідки, які виходять за межи кримінально-процесуальних відносин, і завдати такої шкоди конституційним правам і свободам внаслідок несвоєчасного судового контролю, що поновити їх буде нездійсненим” (Рішення від 30.01.2003 р. у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора).

1.5.Підставою для закриття кримінальної справи за п. 1 ст. 6 КПК України є судові рішення, які вступили в законну силу, про те що ніякого правопорушення не було, та п. 2 ст. 6 КПК, оскільки в справі не має і не може бути жодного допустимого доказу і таким чином не можна висунути ніякого звинувачення.

1.6.В частині обвинувачення мене за ч.3 ст.212 та ч.2.ст.366 КК України, справа повинна бути закрита на підставі п. 1 та 2 ст. 6 КПК України, оскільки:

а) зміст висунутих звинувачень сам по собі не містить в собі ні події злочину, ні складу злочину,

б) в зв’язку з порушенням норм процесуального права при порушенні кримінальної справи, в кримінальній справі взагалі відсутні докази отримані законним шляхом, отже ні наявність події злочину, ні наявність складу злочину не доведені і не можуть бути доведені.

  1. При прийнятті рішення про призначення до судового розгляду суддею порушено вимоги п.3 ст. 237 КПК, «^ 3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог цього Кодексу;, зокрема:

  • справа призначена до судового розгляду незважаючи на очевидні факти порушення вимог статей 223, 224 КПК, що виключать можливість здійснення обвинуваченим свого захисту, оскільки в обвинувальному висновку викладене обвинувачення є некоректним і абсурдним одночасно, через посилання на неіснуючу, та таку, яка не має жодного відношення до моєї діяльності норму закону, зокрема: «умисно ігноруючи вимогу п.п.5.2.4. п.п.5.2. ст..5…» … а тому відповідно до п.п.5.3.2 п.5.2 ст.5…не включається до складу валових витрат підприємства».

Пункт «5.2.4. Суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». - не має жодного відношення до моєї діяльності.

«п.п.5.3.2.» в «п.5.2.» у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» - не існує.



  • справа призначена до судового розгляду незважаючи на очевидні факти порушення вимог статей 223, 224 КПК, що виключають можливість прийняття судом законного рішення у справі з урахуванням такого обвинувального висновку, оскільки в обвинувальному висновку не зазначені докази, що зібрані у справі і доводи, висунуті обвинуваченим на свій захист, з результатами їх перевірки, незазначення яких в обвинувальному висновку призводить до невідповідності обвинувального висновку встановленим процесуальним вимогам, зокрема в обвинувальному висновку не зазначені:




    1. Постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2008р. по справі №2-а-6961/08, якою скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000862300\0 від 21 травня 2008р.;

    2. Ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2010р. по справі №2-а-6961/08, якою залишено без змін постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2008р.;

    3. Висновок науково-правової експертизи №126/97-е від 23 червня 2008 року Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, який підтверджує правомірність віднесення ТОВ «МЕЛВІС» згідно з п.п.5.4.2 п.5.4. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрат на створення Інтегрованого модуля, який призначений для проведення дослідно-експериментальних робіт, до валових витрат;

    4. Експертний висновок судово-економічної експертизи №12267 від 23 лютого 2009 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, який підтверджує правомірність віднесення ТОВ «МЕЛВІС» згідно з п.п.5.4.2 п.5.4. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрат на створення Інтегрованого модуля, який призначений для проведення дослідно-експериментальних робіт, до валових витрат;

    5. Свідоцтво № 27702 про реєстрацію авторського права на комп’ютерну програму Інтегратор (Інтегрований модуль), яке підтверджує, що Інтегрований модуль є окремою комп’ютерною програмою і що ТОВ «МЕЛВІС» не володіє правом власності на неї;

    6. Свідоцтво № 20231 про реєстрацію авторського права на комп’ютерну програму ІСУ «МЕЛВІС», яке підтверджує, що ІСУ «МЕЛВІС» є окремою комп’ютерною програмою і що ТОВ «МЕЛВІС» володіє правом власності на неї разом із Сороколітом В.І.;

    7. Настанова щодо використання комп’ютерної програми «Інтегратор», яка підтверджує, що комп’ютерна програма Інтегратор (Інтегрований модуль) призначена для проведення дослідно-експериментальних робіт;

    8. Акт проведення дослідно-експериментальних робіт від 06.07.2008р. (т.5 арк. 64), який підтверджує факт проведення дослідно-експериментальних робіт і факт їх завершення після одного дня використання;

    9. Договір №100 від 05.07.2007р. між ТОВ «МЕЛВІС» та ПП Сороколіт В.І., який підтверджує факт надання комп’ютерної програми «Інтегратор» (Інтегрований модуль) для одноразового використання і про те що ТОВ «МЕЛВІС» після одноразового використання не має права в подальшому використовувати його у власних виробничих потребах та у подальшому виробничому використанню;

    10. Лист Державного департаменту інтелектуальної власності №16-10/1813 від 06.04.2010р., яким підтверджується, що Інтегрований модуль є окремою комп’ютерною програмою і що ТОВ «МЕЛВІС» не володіє правом власності на неї;

    11. Акт отриманий від Державного департаменту інтелектуальної власності з листом №16-10/1813 від 06.04.2010р., який підтверджує факт проведення дослідно-експериментальних робіт із використанням Інтегрованого модуля, та факт їх завершення після одного дня використання;

    12. Лист №16-10/3312 від 10.06.2010 р. Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, яким надано роз’яснення ст.11 Закону України «Про авторське право та суміжні права», що первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор твору. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей;

    13. Покази від 24 липня 2010 р. надані обвинуваченим на свій захист по суті пред’явленого обвинувачення;


Суд не звернув увагу на відсутність вищезгаданих документів в обвинувальному висновку. Можна не помітити один або два документи, але не помітити такий перелік документів, яких немає в обвинувальному висновку та які є у матеріалах справи - це вже злочин.


  1. При прийнятті рішення про призначення справи до судового розгляду, суддею порушено вимоги п.5 ст. 237 КПК, «5) чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду», зокрема:

    1. порушення кримінальної справи ґрунтується на обвинувачені мене в порушеннях підпункту 5.3.2 пункту 5.2. ст. 5, якого не існує в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

    2. у всіх доказах зібраних досудовим слідством, на яких ґрунтується обвинувачення, включаючи покази всіх свідків, висновків експерта Федорів Л.І., висновку судово-економічної експертизи Харківського НДІСЕ, постанови слідчого про притягнення мене як обвинуваченого, є посилання на норми п.п.5.2.4. п.п.5.2. ст..5 та п.п.5.3.2 п.5.2 ст.5, яких не існує в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» та які не мають жодного відношення до моєї діяльності.

    3. відсутні протоколи огляду та постанови про приєднання до матеріалів справи доказів, використаних в обвинувальному висновку, а саме:

  • лист №64-50-101 від 23.03.2010р. Національного Університету «Львівська політехніка» (том 5 арк. 16-17);

  • лист № 15/16-617 від 23.06.2010р. Департаменту науково-технологічного розвитку Міністерства освіти та науки України (том 5 арк. 72-73);

  • висновок №2111 від 05.07.2010 р. судово-економічної експертизи Харківського НДІСЕ (том 5 арк. 126-145)




<< предыдущая страница   следующая страница >>