asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 4
^ ТЕМА 8. ТЕОРІЇ ТА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА НЕОЛІБЕРАЛІЗМУ
Неолібералізм - один з основних напрямів сучасної економічної тео­рії та економічної політики, що грунтується на визнанні необхідності поєд­нання принципів економічної свободи з обмеженим державним регулюван­ням економіки. У результаті перегляду ортодоксальних ліберальних позицій у 1930-ті роки виникають різні теоретичні школи економічного неолібераліз­му - „лондонська" (Ф.Хайєк, Л.Роббінс. Е.Кеннан), „фрайбурзька" (В. Ойкен, В. Репке, Л.Ерхард), „паризька" (Ж.-Л.Рюеф, М.Алле, Е.Малінво, Л.Столерю) та „чиказька" (Л.Мізес, М.Фрідмен, А.Шварц, Ф. Найт).

Лондонська школа неолібералізму у найбільшій мірі грунтується на його класичних засадах. Найдокладніше англійський варіант неолібералізму представлений у працях Ф. Хайєка*

Фрідріх Хайєк (1899-1992) - англійський економіст австрійського по­ходження, лауреат Нобелівської премії. Основні праці -ІЦіни і виробницт­во" (1929), „Грошова теорія та економічний цикл" (1933), „Дорога до раб­ства" ІША), „Індивідуалізм і суспільний Лад" (1948), „Прибуток, процент та інвестиції" {\949)^,,Конституція свободи" (1963), „Право, законо­давство і свобода" (1973-79), „Роздержавлення грошей" (1976), „Фаталь­на концепція: помилки соціалізму" (1989). Хайєк вважається найвпливовішим теоретиком неолібералізму XX ст. Він переконано відстоював принципи неокласичної теорії навіть в період її непопулярності, рішуче виступав проти державного втручання в ринкову економіку.

В основу доктрини Хайека покладеноі|концепцію „спонтанного порядку", що грунтується на індивідуальній свободи Оскільки інформацію, на основі-якої господарюючі суб'єкти приймають рішення, надає ринок, то будь-яка координація з боку держави призведе до спотворення природної ін­формації, тим самим провокуючи ірраціональні економічні рішення. Він за­перечує бюджетні методи державного втручання, що призводять до дефіциту, експансіоністську грошову політику як засіб фінансування урядових видат­ків. Він наполягає на обмеженні впливу держави на грошову сферу і пропо­нує скасувати монополію держави на випуск грошей. Головне завдання держави - охорона „спонтанного порядку", створення сильної конкурентної еко­номіки. Хайєк визнає й обґрунтовує необхідність втручання держави лише у сфери, які створюють внутрішнє середовише розвитку економіки (освіту, право, ідеологію, мораль тощо), і покладає на неї функцію захисту від впливу зовнішнього середовища (міжнародна сфера).

У 1930-х роках він вступив у жорстку полеміку з Дж.М. Кейнсом. Теорія торговельного циклу Хайєка виходила з того, що у період економічногодод-несення (як це було наприкінці 20-х рр.) відбувається примусове заощаджен-няробумовлене кредитною експансією (навіть за умови незмінності рівня цін), шо призводить до збільшення запасів капіталу понад бажані розміри.

Рано чи пізно пере нагромадження капіталу спричиняє кризу. Концепція Хайска випередила монетаристське пояснення Великої депресії. Хайєк також стверджував, що депресія стала наслідком помилкової економічної політики. Значні ліасштаби безробіття були викликані не недостатністю сукупного по­питу, як стверджував Кейнс, а перекосами у відносних цінах. Ці перекоси утворилися через непередбачені зміни у грошовому пропонуванні і призвели до дисбалансу між попитом на робочу силу та її пропонуванням у масштабах всієї' економіки. Тільки ринковий механізм, вважав Хайєк. може повернути систему в стан рівноваги; експансіоністська ж і інтервенціоністська політика уряду не була необхідною і продуктивною.

Теорії Хайєка зіграли роль маяка для того розвитку макроекономіки. який відбувся майже сорок років потому. Так. він вважав, що експансіоністська фіскальна і монетарна політика можуть привести до розширення виробницт­ва у короткостроковому ^періоді, але у довгостроковій перспективі через їх вплив на відносні ціни відбудеться зростання і безробіття, і інфляції. Цей ви­сновок випередив концепцію ..природного рівня безробіття" М.Фрилмена і являв точний опис ..етагфл я ції" 70-х рр. Твердження Хайєка про те. що теорія макроекономіки має потребу в мікроекономічному фундаменті, і концентра­ція його уваги на труднощах встановлення розбіжностей між змінами у від­носних і абсолютних цінах, викликаних змінами у грошовому пропонуванні, утворили серцевину майбутньої революції „раціональних очікувань".

Книга „Дорога до рабства", в якій Хайєк здійснив критичний аналіз пла­нової економічної системи соціалізму, зробила його знаменитим, стала класи­кою XX ст. У ній він стверджує, що будь-яке відхилення від фундаментального принципу індивідуальної свободи, з якою б благородною метою воно не здійс­нювалося, в перспективі призводить до диктатури. Демократичні уряди, які сприймали такі соціалістичні цілі, як рівний розподіл доходу, і таку соціалісти-чну тактику втручання в ринкові відносини, як встановлення контролю над ці­нами, неминуче перетворювалися на автократичні режими. Навіть помірне одержавлення економіки веде до встановлення тоталітарного ладу. Критиці со­ціалізму присвячена й остання праця Хайєка „Фатальна концепція: помилки соціалізму11, в якій він засуджує цю згубну самовпевненість реформаторів-соціалістів у здатності людини „творити44 навколишній світ відповідно до влас­них бажань. „Сперечання про ринковий порядок і соціалізм, - відзначав він, - с сперечаннями про виживання... Наслідування соціалістичній моралі привело б до знищення більшої частини сучасного людства і зубожіння основної маси су­спільства". Досвід розвитку країн Заходу 70-80-х рр. реально довів, що наро-щшування державного втручання в економіку має границі, за якими воно перетворюється на реальну загрозу функціонуванню ринкової системи.

Фрайбурзька школа (ордолібералізм) - утворилася у Фрайбурзькому університеті й запропонувала дещо інші параметри неоліберальної моделі: на державу покладається не лише формування умов успішного розви­тку економіки на конкурентних засадах - раціональної правової бази та ідео­логії соціального партнерства, а й створення розвиненої інфраструктури соці­альних гарантій. Теоретичні засади німецького неолібералізму були сформо­вані В.Репке та А.Рюстовим, які зосередилися на проблемах теорії ладу і політики ладу.

Вільгельм Репке (1899-1966) - швейцарський економіст, один із за­сновників неолібералізму і теорії „соціального ринкового господарства'4. У 1929 р. у статті ,Державний інтервенціоиізм" Репке торкається проблем, породжених системою природного порядку і державним втручанням в еко­номіку. Особлива увага приділяється питанням теорії економічного ладу. Економічний лад суспільства, за Репке, покликаний розв'язати дві головні проблеми: по-перше, забезпечити надійно функціонуючий господарський по­рядок, у межах якого правильно визначалося б, що, коли, як і для кого вироб­ляти; по-друге, забезпечити економічні умови і стимули, які спонукали б лю­дей до продуктивної праці. Найадекватніше цим вимогам відповідає конку­рентний лад ринкового господарства і властива йому економічна політика. Прерогатива держави - охорона основ ринкового господарства, забезпечення підтримки вільної конкуренції. „Соціальне ринкове господарство", за визна­ченням Репке, - це шлях до „економічного гуманізму".

Александр Рюстов (1885-1963) — німецький економіст і соціолог, один із засновників неолібералізму і теорії „соціального ринкового господарст­ва'4, У 1932 р. запровадив поняття ліберального інтервенціонізмуи на проти­вагу „абсолютній безсистемності" тодішньої сошальнс-економічної практики, розуміючи під „ліберальним інтервенціонізмом" державке „втручання... не всупереч дії законів ринку, не задля досягнення якогось нового стану, не для уповільнення, а для прискорення природного пронесу розвитку''.

Вальтер Ойкен (1891-1950) - видатний німецький економіст, професор Фрайбурзького університету, засновник і глава фрайбурзької школи. Основні праці - „Основні принципи національної економії"„Основні принципи економічної політики99 (1950). У {948 р. Ойкен став редактором неоліберального щорічника під назвою „Ордо99 („лад змагання;\ „природний устрій вільного ринкового господарства"), який зіграв роль теоретичної трибуни не^лібералів. Відтоді німецький неолібералізм часто називають ордолібералізмом.

Ойкен вважав, що відомі господарські системи є комбінацією різноманіт­них господарських форм. Об'єктом дослідження можуть бути лише „ідеальні типи" господарства: центрально-кероване господарство та вільне ринкове господарство. Попри всі переваги ринкової економіки, вона не реалізує принци­пу соціальної справедливості, який може забезпечити лише центрально-керована система, побудована на суспільній власності. Проте центрально-кероване господарство виключає ринковий обмін, управляється центральним керуючим органом і відзначається таким рівнем планування, за якого всі еко­номічні зв'язки замішено адміністративними вертикальними зв'язками центру з фірмами. Ойкен вважав, що централізація суперечить самій природі економі­ки і руйнує її. Реальні типи господарств можуть залежати від політики держа­ви, котра визначатиме, в яких пропорціях змішуватимуться „ідеальні типи". Теоретична модель Ойкена визначила фундаментальні принципи теорії ладу , принцип індивідуальної свободи; принцип системної економічної політики (а не ..політики експериментів,,); принцип сильної держави. У концепції Ойкена ці принципи утворюють структурний каркас ладу ринкового господарства, у межах якого економічна політика має враховувати доповнюючі, конституційні, регулюючі і гуманітарні принципи (принципи політики ладу). Ці ідеї були по­кладені наступниками в основу теорії „соціального ринкового господарства".

Арнольд Мюллер-Армак (1895-1977) - німецький економіст, учень і послідовник В.Ойкена. Основні праці - „Управління економікою і ринкове господарство" (1947), „Господарський порядок і господарська політика** (1956). Мюллер-Армак вперше концептуально виклав ідею поєднання прин­ципу' „свободи ринку" з принципом „соціального вирівнювання" і запровадив у науковий оборот термін „соціальне ринкове господарство** - поєднання конкурентного ринкового господарства, заснованого на приватній власності, і соціальної ролі сильної держави. Держава за допомогою економічних важе­лів - головним чином через податкову політику - забезпечує вирівнювання доходів. У цьому розумінні соціальне ринкове господарство не ідентичне з вільною ринковою економікою, якій не властива така функція вирівнювання і згладжування гострих соціальних протиріч і конфліктів. Державне регулю­вання повинне бути спрямоване на досягнення синтезу між гарантованою за­коном свободою в економічній сфері та зобов'язаннями держави у забезпе­ченні соціальної справедливості та захищеності. Тому соціальне ринкове гос­подарство не е виключно теорією конкуренції, а являє собою інтегральну фо­рмулу координації між сферами дії ринку, держави і суспільних груп.

ідеологія ордолібералізму вперше була успішно реалізована під час еко­номічних реформ у повоєнній Німеччині.

Людвіг Ерхард (1897—1977) - видатний німецький економіст і держав­ний діяч, реформатор, якого вважають ..батьком німецького економічного дива. Ерхард був одним з теоретиків „соціально-ринкового господарства", -доктрини, яку втілив у життя, піднявши економіку Німеччини з руїн до вер­шин економічного доброб}ту. У книзі „Добробут для всіх" (1956) він підби­ває підсумки економічної реформи, спрямованої на свідоме створення нового економічного ладу. На початку реформи він вимагав скасування всіх регла­ментуючих економічну діяльність функцій держави, зміст господарської ре­форми вбачав у лібералізації економічного життя. Державне втручання об­межувалося правовим регулюванням та непрямим впливом, що не завдавав школи ринковому механізмові й не виходив за межі соціальної сфери. Вже у 1957 році він констатував створення „сформованого суспільства", яке дося-гло високого рівня добробуту та економічної стабільності. Доктрина „сфор­мованого суспільства" - це пошук кращого „природного економічного порядку якого можна досягти створенням „соціального ринкового господарства". Наступний етап розвитку Ерхард пов'язував з удосконаленням соціальної функції держави, зростанням урядових видатків на соціальну сферу і розвит­ком соціальної інфраструктури.

Роль держави, згідно з міркуваннями Ерхарда та інших неолібералів, по­дібна до ролі арбітра на футбольному полі, який суворо спостерігає за діями футбольних команд відповідно до встановлених правил, але не має права безпосередньої участі у грі. Держава для підтримки умов існування „соціаль­ного ринкового господарства" має стежити за виконанням „правил" вільної конкуренції, контролювати умови ціноутворення і запобігати спробам вста­новлення монопольних цін, гарантувати охорону і пріоритетне значення при­ватної власності.



<< предыдущая страница   следующая страница >>