asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 2 3 4 5 6 ... 27 28

Лобогрейка

При слові лобогрійка Грінченко зазначає у свому словнику [Гр.], що слово походить з Херсонщини. Там, очевидно, у господарствах німецьких колоністів ці машини вперше з’явилися в Російській імперії.

Там же з’явилося і слово лобогрійка:

Нехитра машина лобогрійка: запряжи в неї троє коней, посади двох людей – скидати й поганяти – викосиш... до п’яти гектарів(Ю. Яновський).

Від слова лобогрійка пішло і слово лобогрійник:

Знатний лобогрійник Іван Гринюк косить по 12 гектарів за день” [СУМ].

У словнику Уманця та Спілки [СРУ] (1893 р.) у російській частині слова лобогрейка нема. А вже після революції у московських словниках слово з’явилося без жодної згадки на походження: Чий би бичок не скакав, а теля наше.

Надменный

Слово походить від дієслова надиматися /= надуватися/, яке на землі Вели­коросії могли принести пересельці з України або Білорусії, де це слово, відоме ще у спільний праслав’янський період, існувало споконвіків та існує й сьогодні.

Модель утворення слова надмений така:

казитися → сказитися → скажений

надиматися → *надмутися → надмений → рос. надменный.

Штучно-уявна форма *надмутися показує, як з уявного же слова *надмутий постало слово надутий, яке легкістю своєї вимови витиснуло слово надмений з мови наших предків. Але у росіян слово надменный набрало значення бундючний пихатий, загордий, зарозумілий, гонористий. І завдяки цьому слово збереглося в мові росіян.
Непочатый край

Цей зворот око-в-око повторює український зворот непочатий край, так ніби його створено з українського дієслова починати, у доконаній формі – почати.

У вже згаданому [СРЯ-81] зворот непочатий край наділено ремаркою за­старілий. Ця ремарка свідчить, що цей зворот, як і дієслово почать, уживано в минулому, тобто підпирає наш висновок, що елементи первісних для земель Вели­коросії української та білоруської мови поступово зникали з новотвореної тут тутешніми мовцями нової (московської) мови, відмінної від згаданих вище мов, і процес цього зникнення дотягнувся до наших часів. Слова почать, початый, не­початый і навіть початок широко вживалися попередніми поколіннями сучасних росіян, тобто були матірніми мовними одиницями новотвореної московської мови. Усю родину слова починать замінили однокорінні слова начинать, начать, на­чатый, неначатый, начало тощо.

Цей приклад штовхає нас на дослідження усіх застарілих слів та виразів російської мови для з’ясування єдиного питання: чи ці форми належать до укра­їнської або білоруської мовної стихії? Цій темі присвячено наступний розділ.
Обедня

Той факт, що обедня – це обедняя служба - наводить на думку, що іменник обедня утворився з прикметника обедний скороченням пари обедняя служба до самого лише прикметника обедня. Такі скорочення відомі в усіх слов’янських мовах. Наприклад: спальна кімнатаспальня. Так само виникли слова віталь­ня, чекальня, роздягальня та ін.

Скорочення прикметника обедняя до форми обедня найвірогідніше могло статися в Україні, бо тут ця Божа служба звалася обідня відправа, і слово обідня вже не мало другого “я” на кінці і скорочення не потребувало. Про таку можливість саме в українській мові свідчить іменник передня, що утворився з пари передня кімната. Такі перетворення відбуваються поступово – похідні форми від прикметників не одразу стають іменниками. Спочатку відпадає іменник, і мовці просто називають передню кімнату словом передня, маючи це слово за при­кмет­ника. Але коли слово передня вживано без пари, його легко розуміти, як іменника, і тому, замість сказати “візьми в передній”, кажуть “візьми в передні”. Коли це стається, прикметник передня (кімната) обертається на іменника передня.

Про те, що в російській церковній мові мали місце українські впливи, свід­чить той факт, що п’ять століть після хрещення Руси релігійним центром східнього православ’я і осідком Патріярха Руської Православної Церкви був Київ, де в цер­ковних відправах і в мові цих відправ були дуже сильні українські впливи, зокрема вимова букви ‘’ як ‘і’. Тоді й слово обдня вимовлялося, як обідня. Ці риси почав русифікувати на початку ХVІІІ ст. цар Петро Перший. Цей факт підкріплює думку про українське походження російського слова обедня.
Олух

Є кілька версій походження цього слова. Найпоширеніші – дві. Одна – бачить походження слова олух від мало відомого (вигаданого?) слова волух, яке нібито значить у неозначеній мові пастух волів. Друга – виводить слово олух від укра­їнського слова оглух.

Версія з волухом тріщить по всіх швах. По-перше, з якої мови узято це слово?

Етимолог М. Фасмер, який наводить цю версію, не вказує. Відоме слово на пастуха волів – волопас (записує В. Даль).

Версія з оглухом виглядає найімовірнішою. Уже масове знайомство з цим словом широкого загалу свідчить про значно більшу кількісну можливість утво­рення відмінної форми від оглуха, ніж від волуха., якого ніхто не знає і чи вживав хто і де – невідомо.

Тому, ми спиняємось на версії з оглухом, яка, поза всім іншим, відповідає історичному шляху утворення московської мови на базі мови пересельців з України та Білорусії.
Опричь

Слово це – точна копія українського слова опріч, відоме й у двійникових формах опріче, опроче. Воно зайшло до російської урядової мови за тих часів, коли серед державних кіл Москви ще не зайшло гоніння на народню мову і коли московські грамотії не могли вжити канонізованого пізніше прийменника кром. Цей прийменник натоді мав значення не крім, а зовні, поза. Коли пізніше слово кром набуло значення крім, опріч, воно заступило цілком наше слово опричь. Але його відверто українська форма змусила укладачів [СРЯ-81] дати йому аж дві ремарки: застаріле й обласне, рекомендуючи цими ремарками мовцям і писцям прийменника опричь не вживати.

Але заки сталася заміна опричь на кром, слово опріч наробило великого шелесту у московських землях. По-перше воно утворило цілу низку похідних слів:

опрочно, опрочь, опричный, опрышній, опрочный, опричность,

які стали у великій пригоді Івану Грозному, котрий задумав створити за тих часів “особые отделы”, випередивши на добрих п’ять століть московських большевиків. Тим-то тодішній ОМОН – “опрічне” /”особе”/ військо карателів і тілохранителів царя Івана – дістало назву

опричина, опричнина, опришнина, оприч(ш)ня,

а бійці цього предка ОМОНу – опричники.

Частина держави, наділена винятковими правами – сталінські “закриті зони” – дістала також назву опричина, опричнина, опришнина, опич(ш)ня.

Зайшовши в історію Росії, наш прийменник не загордів, як Янукович, а й далі служить не царям а україномовним українцям. Біда тільки в тому, що, наслідуючи сусідів, та під сталінською “дружбою народів” стали більше вживати прислівників крім, окрім, а опріч забувати.

Нам же не дає спокою одне настирливе питання:

“Чи мають наші опришки бодай якийсь стосунок до московської оприш­нини?”.

Не маючи жодних фактів не важимось город городити.
Повстанец

Українське слово повстанець Грінченко у свому словнику [Гр.] перекладає на російську мову як инсургентъ. Це був російський термін для поняття той, хто повстав (рос. восставший). Слова повстанец не фіксує ні [Даль], ні [СРУ], але обидва реєструють слово инсургентъ. Тільки на початку ХХ ст. це слово вперше випливло на російський мовний простір у “Аеліті” О. М. Толстого (1922). О. М. Толстой прожив життя у постійних переїздах, отже, спілкувався з “різно­шерстою” публікою, звідки міг запозичити українське слово, яке своєю слов’янсь­кою формою імпонувало росіянам більше ніж инсургент. Слово повстанец 1927 року реєструє вже [А.К.]. Іншими словами, “Гроші Ваші стали наші”.
Радуга

Навколо слова радуга схрещуються мечі багатьох мовознавців. Більшість дослідників схиляється до погляду, що радуга – скорочення від українського райдуга. Дехто має таке пояснення за “народню етимологію” і висуває інші версії. Нам, одначе це пояснення здається вірогідним, на що ми маємо свій додатковий погляд.

Наш погляд базовано на моделі творення українських складних слів. Не маючи усіх версій етимологів під руками, ми не виключаємо, що “винаходимо велосипед”, але це не може нас зупинити, коли йдеться про встановлення істини. Ця модель виглядала в далекому минулолму так: наказовий спосіб дієслова злу­чувано з іменником:

!!! ім. Складне слово Його значення Московська модель

Гуляй! + поле = гуляйполе → поле, що гуляє → гуляюче поле

Підопри! + гора = підопригора → що /хто/ підпира гору → підппираючий гору

Коли! + вушко = коливушко → що /хто/ коле вушко → колючий вушко

Пали! + копа = паликопа → що /хто/ палить копи → палячий копи

Крути! + вус = крутивус → що /хто/ крутить вуса → крутячий вуса.

На сьогодні ця модель творення активних дієприкметників збереглася у людських прізвищах та подекуди в живій мові: роздайбіда, нерозлийвода та ще деякі.

Знаючи цю модель, можна воскресити, як наші прапредки окреслили дугу, яка грала всіма барвами веселки. Очевидно, сказати *грайдуга цілком відповідало манері творення складних слів за тих покритих мрякою давнини часів.

На цю думку мене напутило прізвище галичанки-вчительки Райбіда. Як могло виникнути таке прізвище з двох цілком протилежних понять рай та біда?

Тут мусіло бути більше звуків, які загубилися”, майнуло в голові. Найвіро­гідніше, що самоліквідувався звук Г на початку і все прізвище звучало колись *Грайбіда. Така комбінація виглядає цілком вірогідно, взявши до уваги тенденцію українців творити із словом біда складні слова, збережені на сьогодні у прізвищах Загнибіда, Нагнибіда, Знайдибіда. Прізвище *Грайбіда аж ніяк не відходить від такої моделі прізвищетвору. Біда супроводила наших предків так само, як і сучасників.

Отже, маємо! Райбіда походить від *Грайбіди, а райдуга – від *грайдуги, і це жодною мірою не народня етимологія, а дуже вірогідний здогад.

Переселившись разом із давніми пересельцями на Північ, українсько-біло­руська *грайдуга стала радугою, створивши там цілу сім’ю слів-нащадків:

радужина, радужка, радужница, радужный, радужно, радужность,

які стараннями недружніх сил не признаються до своєї прародительки *грайдуги.
Хлюпик

[СРЯ-81] так пояснює слово хлюпик: слабка, невольовита людина, але не дає жодних указівок щодо його походження. Навіть для непідкутих у словесних родоводах людей ясно, що це слово важко прив’язати до слів хлюп, хлюпать, хлюпнуть тощо. Правда, словник наводить слово хлюпкий, якому надає ряд значень з підтвердженням із літературних джерел і додає одне значення слабкий, невольовитий, непідтверджене жодними джерелами. Нам здається, що словникарі тут, взоруючись на пояснення до слова хлюпик зробили самі собі висновок, що такі якості може віддавати і слово хлюпкий, не маючи, проте, конкретних фактів. Можливо, що ми тут помиляємося, тому що маємо свою версію походження слова хлюпик. Але можливо, що й ні. Це важко нам – як особам зацікавленим вирішувати.

Але, коли ми вже згадали про свою версію, то мусимо її таки викласти. А остаточне слово, в такому разі, пролунає не сьогодні й не завтра, а за якийсь час, коли мовознавча наука матиме більше фактів та методів відшукувати істину.

Наша версія така:

Українське слово хнюпик, що походить від дієслова хнюпитися із значен­ням схильний хнюпитися найвірогідніше, на мою думку, причинилося до появи ро­сійського слова хлюпик.

Це й усе. Інших доказів, крім здогадів, опертих на звуковій подобі слів хлю­пик та хнюпик і на значенні слова хнюпитисяхилити голову не маю. Але більшість відомих нам версій про походження слів саме на таких “китах” і дер­житься. То нехай буде ще одна “китова” версія або мій глек на капусту щодо по­ходження слова хлюпик.
Чопорный

Найудаліше і найвірогідніше з усіх наявних версій про походження слова чопорный занадто вимогливий, манірний, бундючний, прискіплиий, є версія, яка пов’язує це походження із словами чепурний → гарно вбраний та чепуритися → гарно вбиратися, словами відомими багатьом слов’янам – білорусам та укра­їнцям зокрема. До Великоросії ці слова могли потрапити тільки з України та Білорусії, найближчими її сусідами. Очевидно, що дуже чепурилися особи, наділені владою або багатством, які й чепурилися з метою бундючитися, тому слово чепур­ний дуже легко “чіплялося” саме до бундючливих осіб і у трохи зміненій формі чопорный стало на Півночі синонімом слів бундючний, пихатий, церемонний, занадто вимогливий.

Якщо ж дивитися глибше – і це підкреслив В. Даль, помістивши слово чопор­ный та чепуритися до одного гнізда із словом чапать (родич нашого чіпати), яке на його думку є предком слів чапля й чапура, від яких походить слово чепури­тися. Щодо чаплі й чапури, то пізніші дослідники згодні, але зв’язок із чіпати не всі підтримують. Але для нашої теми досить походження слова чопорный від нашого й білоруського чепурний.

Щодо [СРЯ-81], то, даючи вибірково при деяких словах їхній родовід, це видання багато виграло б, якби при гнізді ЧОПОРНЫЙ дало б таку довідку:

[Украинск. чепурний].

На жаль, північна ментальність (чопорність?) наглядачів за укладанням слов­ників не дозволила їм цього зробити.

4. Застарілі форми російської мови.

Застарілі форми рос. мови, як ми вже знаємо, – це блр. та укр. лексика, засво-

єна росіянами. Затим що таких форм є більше, ми виділяємо їм окремий розділ.
Всё одно

Існування в російській мові поруч із зворотом всё равно його українсько-білоруського відповідника всё одно засвідчує живомовна ідіома:

Всё одно, что дерево, что бревно.” [Ж.М.].

Що керувало російськими урядовими та освіченими колами, які формували сучасну російську мову, відходити від народніх джерел мови росіян, вишукуючи відмінні, здебільшого книжні форми для твореної ними нової мови? Очевидно, тут велику роль грало бажання відрізнятися від “черні”. А вже за сталінських часів можна простежити керовану згори тенденцію, всіляко відхрещуватися від свого українсько-білоруського походження. Проте смак освіченої верстви росіян за до-сталінських часів був досить, скажу так, мово-сприятливий. Добрана згаданою верствою мова зайшла до десятки найрозвиненіших світових мов.

Свій успіх російська мова має розділити з укр. та блр. мовами, від чого її сталінсько-путінські опікуни відхрещуються всіма правдами й неправдами.


<< предыдущая страница   следующая страница >>