asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 2 3 4 5 ... 27 28

Босый, На босу ногу

Зворот на босу ногу мало того, що зберіг українське закінчення прикметника босий:

Н. що? боса нога

Р. чого? босої ноги

Д. чому? босій нозі

З. на що? на босу ногу,

зберіг також і наголос українського слова босий, яке українці наголошують на корені слова: босий, тоді як росіяни наголошуєть на закінченні: босой.

Тому, вираз на босу ногу треба вважати українським виразом. Комбінація звуків та наголосів у виразі на босу ногу виявилася аж так мелодично притертою, що після того, як на землях Великоросії стала розвиватися нова східньослов’янська мова, зворот і далі вживано росіянами у первісній українській формі: на босу ногу.

Цей факт не дуже подобався деяким московським мовознавцям і вони стали дбати, щоб цей український наголос викорінити. Так у “Словарі русского языка” (видавництво Русский язык, 1981) [СРЯ-81] і, очевидно, у попередніх виданнях також, цю ідіому записано так:

на босу (босу) ногу,

тобто поширений серед росіян наголос поставлено в дужки на друге місце після менш уживаного, щоб не сказати, штучно притягнутого, неживого наголосу босу.

Автор цих рядків більше половини свого життя в СССР прожив поза Укра­їною і ніде не чув, щоб росіяни говорили на босу ногу, тільки на босу ногу. Я не виключаю, що вимова на босу ногу могла існувати серед деяких мовців, але її ні в якому разі не можна ставити на перше місце у словнику. На першому місці має стояти максимально поширений наголос. Цей наголос схвалено мовним центром мовців-росіян, бо його виправдано ритмо-мелодикою мови.

Тому, спроби змусити мовців говорити на босу ногу, всупереч вимогам рит­мо-мелодики, не матимуть успіху серед росіян, як це трапилося з українським сло­вом читання, яке всупереч мелодиці наголошують читання.

Зворот на босу ногу яскравий приклад до теми про походження мов.
Внучата

Словники російської мови реєструють слово внучата, як синонім множини до слів внук і внучка, тобто внуки і внучки. Але однини до цього слова в ро­сій­ській мові не зареєстровано. Однину до слова внучата знайти можна, але не в російській, а в українській мові. Це буде слово внуча, утворене за нормами укра­їнського словотвору від слова внук. Для наочности наведу схему такого слово­твору:

цар → царя → царята

птах → пташа → пташата

індик → індича → індичата

турок → турча → турчата

заєць → зайча → зайчата

внук → внуча → внучата

Ця модель чисто українська. Північна мова такої моделі не знає. Але факт існування у цій мові лише множини слова внучавнучата – засвідчує, що в мину­лому у північній мові мусіло існувати і слово внуча, але воно в наслідок низки причин забулася, лишивши на згадку про себе слово внучата.
Вражий

Ще одне застаріле слово в сучасній російський мові. Воно заразом і укра­їнське слово, тим-то й можна поставити знак рівности між застарілим та укра­їнсь­ким у підсовєтських російських словниках з дуже малим ступенем похибки. Ужи­вають його: А. Островський, Лермонтов і Гайдар.

Заміна вражого на вражеский підтверджує тенденцію ревнителів чистоти “великого и могучего языка” на вилущення народніх, здебільшого українських та білоруських форм на догоду книжній, бюрократичній лексиці.
Гроздь

Слово гроздьгроно, кетяг у російській мові можна віднести до числа без­батченків, тобто слів, які не мають коренів у своїй мові, як, наприклад, слово другой. Слово гроздь – слово без родичів, які б указували на його родовід. Слова гроздовник та гроздевидный – це нащадки гроздя. А де батьки?

Хоч як прикро декому, але батьки слова гроздь лишилися поза межами російської мови – у мові українській. Це слово брость. Воно має три значення: брунька, гілля /зелень/ дерева і гроно, кетяг:

На столах чекають нас давно страви, яблука і винограду брості(П. Дорошко).

Слово брость цікаве тим, що воно попередник не тільки рос. слова гроздь, але і ст.сл. слова грознъ, яке мають за матірнє для всіх слов’янських – чеських, болгарських тщ*гроздів, *грон, *грозен. Брость має цілу купу родичів у нашій мові, які показують його закоріненість у мовну стихію українців:

броститися, бростатися → викидати бруньки, брунькувати

бросток → паросток, п. нащадок

бростина → деревна брунька

бростязб. від брость

обрость → паростки, парость

обростень → пасмо волосся (не людське).

Слово брость має прямий родовід від слова рости:

рости → обрости → обрость → парость → рость → брость → *грость → гроздь → *гроздень → *гроздно → грозно → гроно.

Приклади до слова обростьпаростки, парость із [Гр.]:

Обрость на дереві”.

У нашого роду обрости мало, наш рід не плодовитий(Г. Барвінок).
Гортань

Попри наявність низки пояснень, не можна нехтувати того факту, що слово гортань своїм коренем належить до родини українського дієслова гортати.
Допытливый

Російське слово допытливый та українське слово допитливий не тільки фор­мою, але й змістом слід визнати не просто братами, а братами-близнюками.

Російські словники по-різному ставляться до цього слова. Згаданий вище [СРЯ-81] не наводить цього слова зовсім. Але В. Даль у свому “Толковому словарі живаго великорусскаго языка” [Даль] у гнізді ДОПЫТЫВАТЬ наводить слово допытливый без жодних ремарок. Деякі інші словники наділяють це слово ремар­кою застаріле. Ця ремарка, очевидно, доречна, хоч не настільки; щоб зовсім ігно­рувати це слово. Доречна вона тому, що в російській мові стали з’являтися ново­створені синоніми до цього слова: пытливый, любопытный, любознательный.

Перші два синоніми прямо походять від слова пытать, від якого походить і допытливый, а третій синонім виник на базі слова любопытный.

Точніше кажучи, слово допытливый походить від дієслова допытываться, розгляд якого може пролити світло на походження низки російських слів, з коренем пит-.
Допытываться

Зв’язок слова допытываться з українським словом допитуватися навряд чи може викликати заперечення. Обидва слова походять від староукраїнського слова пытати із значенням ставити питання. Цитую зразок вжитку цього слова зі “Словника староукраїнської мови ХІV–ХV ст.” [ССУМ]:

И мы пытали Сопги: свдомъ ли онъ того, коли тотъ листъ брали в небощика...” (ССУМ, том ІІ, стор. 280).

У староукраїнській мові слово пытати мало лише одне значення: питати. Російська форма цього слова пытать набула у мові росіян значення піддавати тортурам, яке розвинулось із слова пытати, бо оснавна мета тортур – випи­ту­вати або питати правду у тортурованого. Немає жодного сумніву, що російські слова пытка, пытать походять від слова питати.
Досуг д! Осягать (Блок 16).
Другой

Слово другой – синонім займенника иной – виглядає як 100% російське сло­во, однак розгляд походження цього слова породжує сумніви. Та й справді, яке його походження?

Ми знаємо, що в українській мові існує займенник другий – синонім за­ймен­ника інший, уживаний, наприклад, так:

В місті добре тільки калач купувати, а не що друге(Номис).

І ми знаємо, що, крім значення інший, займенник другий має ще й значення наступний після першого (латинською мовою second):

Уже й другого сина діждали собі” [Гр.].

Це наше знання дає нам розгадку, як з’явився в нашій мові займенник другий із значенням інший. Це сталося через те, що часте вживання виразів із словом другий [= second] надало слову другий іншого значення. Тут стався відомий у діялек тиці перехід кількости в якість. Наприклад, сказавши: “Другий раз цього не роби”, наш прапрапредок під словом другий мав на увазі second. Часте повторення виразу “Другий раз цього не роби” змінило значення слова другий із second на інший.

Два значення слова другий у нашій мові дають нам зрозуміння, як з одного значення розвинулося інше. Але в російській мові слово другой на має двох зна­чень. На означення латинського second росіяни кажуть второй. Виходить, що слово другой в роійській мові – безбатченко: воно не походить зримо від жодного російського кореня, а є запозиченням з мови перших заселювачів Великоросії.
Калики перехожие

Низка пояснень про походження цієї словесної одиниці, наділеної у російсь­ких словниках ремарками застаріла, фолклорно-поетична, свідчить, що сталінське мовознавство не було незалежним від політиканства. Наглядачі за московськими мовознавцями вимагали від них робити у своїх розвідках все можливе, щоб псевдо-науковими доводами заперечити факти, які підтверджують українсько-білоруське походження російської мови.

Вислів калики перехожие, безперечного українського походження, мос­ков­сь­кі науковці виводять з латинської мови, і то з відвертими підтасовками.

М. Фасмер дає таке пояснення слова калика:

Прочанин, старець-співець духовних пісень”. Звичайно вважають етимологічно тотожнім слову калека [старослов’янське калка – С.К.]... Інші пов’язують з калига...[латинське caliga С.К.]; в такому разі ця назва походить від назви взуття прочан...”.

Про те, що в російській мові перехід старослов’янського ‘‘ в українське ‘і’ не дивина, свідчать вираз зеленый змий, дореволюційне написяння слова он [чи­талось они], а також імена духовних осіб Сергий, Алексий. Ці факти під­твер­джують можливість такого переходу й у парі калки перехожие. Додам, що, як свідчать словники, слово калика звичайно виступає у парі із словом перехожий, а що це чисто українсьмке слово, то це зайвий доказ, що вся пара калики перехожие – це києво-руський вираз каліки перехожі, збережений у російській мові уламок мови предків сучасних росіян. Це цілком логічний висновок.

Не можна забувати, що читання церковних текстів з українською вимовою, а саме вимова літери ‘‘ як українське ‘і’, практикувала Києво-Могилянська Ака­демія – єдиний вищий духовний заклад у всіх східньо-европейських православіях до ХVІІІ ст. Випускники Академії діставали парафії не лише в Україні, а й у Вели­коросії. Отже, вимова пари калки перехожие, як калики перехожие була цілком правильною у землях Великоросії, на парафіях, де служили, або наглядали за служ­бою випускники Києво-Могилянки. Це все свідчить, що наведене М. Фасмером у його “Этимологическом Словаре Русского языка” перше пояснення про походжен-ня слова калика є найвірогідніше, найнауковіше і найочевидніше.

А що роблять укладачі [СРЯ-81]?

Вони, очевидно, під впливом директив згори пишуть у кінці гнізда КАЛИКА таку довідку:

[От лат. слова caliga – сапог].

У цьому поясненні аж два фальші. По-перше, припущення висловлене окре­мими мовознавцями не можна безапеляційно вважати істиною в останній інстанції. По-друге caliga, як пояснює Фасмер – це полуботок, тобто черевичок, ближче до сучасного слова туфля, уживаний аж ніяк не для довгих подорожей. Укладачі [СРЯ-81], пов’язуючи слово калика із взуттям прочан, розуміли, що написати переклад слова caliga як полуботок значить поставити своє пояснення під сумнів, бо прочани не красувалися у полуботках, а ходили у звичайному взутті. Тому укладачі замість полуботка поставили сапог [чобіт]. Найвірогідніше ж, що тодішні каліки перехожі ходили у постолах або личаках.

Це все ставить під великий сумнів штучну версію не так московських мово­знавців, як їхніх високих опікунів.
Квочка

Слово квочка, – курка з курчатами – поширене і зрозуміле на всіх теренах Великоросії, Кавказу, Сибіру у [СРЯ-81] сподобилось ремарки обласне, тобто дія­лектне. Очевидне утворення від українського /білоруського?/ слова квоктати, яке росіяни знають як клохтать, клоктать, квохтать. Останнє дієслово квохтать – теж українізм: притаманне російській мові ‘л’ заступило оце ненависне українське ‘в’. Але про це [СРЯ-81] – ні слова.
Конечно

Сучасне значення російського слова конечнобез сумніву, самозрозуміло, певна річ, авжеж різниться від значення, приділеного цьому слову, яких 150 років тому В. Далем.

В. Даль записує такі значення слова конечно: остаточно, цілком, зовсім (перше місце), вірно, точно, без сумніву (друге місце). Із цього запису можна зробити висновок, що значення слова конечно мінялося в такій послідовності: остаточнобез сумніву. І тут варто згадати, що значення остаточний та остаточно мають українські слова конечний та конечно, збігаючись із значенням рос. слова конечный, яке також значить остаточнийконечном итоге]. Додати треба, що той же Даль наводить і синонім слова конечно, слово конче, поширене у Ярославщині, Вологодщині, Новгородщині. Цей синонім цілком збігається з укра­їнським словом конче. Це все наводить на думку, що рос. слово конечно бере свій почаок з укр. слова конечно.

Гляньмо у глибину віків

Слово конечно у формах конєчно, конєчн, конєцн, старочеське konecne, старопольське koniecznie подибуємо в українських актах ХV століття із значенням обов’язково, невідклично, остаточно. Походить це слово від старо­сло­в’янського слова коньць, прабатька нашого кінця. Слова кінець і конечно мають усеслов’янське поширення. Але шлях цього поширення на просторі східніх слов’ян повторює шлях розселення східніх слов’ян. Цей шлях можна прослідкувати на цілій низці слів.

Наведу одне таке слово – кошт.
Кошт

Про те, що слово кошт з ремаркою застаріле занесно до реєстру словника [СРЯ-81] здивує, мабуть, не одного сучасника. А втім, це факт. Слово кошт мало поширення в російській мові:

Да он же их и похоронил и ограду поставил на свой кошт(І. Тургенєв).

Слово це походить від німецького слова kost, але на землі східніх слов’ян воно через Польщу у польській формі koszt потрапило спершу в Україну та Литву (живомовна назва Білорусії), а звідти вже у формі кошт далі на Підніч – до Вели­коросії. На цей шлях указує така довідка до гнізда КОШТ у СРЯ-81:

[Польск. koszt].

Ця примітка відповідає настанові наглядачів за укладанням [СРЯ-81]: жодної згадки про українців та білорусів! Річ у тім, що у староукраїнських актах слово кошт фігурує вже в ХV столітті і саме звідси – з України або з Білорусії – воно потрапило до Великоросії. Кириличне написання слова кошт в українських чи “литовських” актах було стимулом, який міг поширити це слово на Північ, бо саме київських вчених людей запрошували московські царі, почавши від Івана Грізного, а перед тим – московсько-суздальські князі. Тому, історична коректність вимагає, щоб походження тих чи тих слів та виразів сучасне мовознавство вказувало відповідно до історичних фактів, а не відповідно до вимог політики.


<< предыдущая страница   следующая страница >>