asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 4 ... 27 28




Тверська губернія

Трохи → трохи

Торба → мішок

Сподобать → полюбити

Толока → поміч

Досыть → досить

Горлка → горілка

Краше → краще

Хата → хата /рос. изба/

Горше → більше

Вжахнуться → злякатися

Полица → полиця

Дуж(е)а → дуже

Шкода → шкода

Знайти → знайти

Зробить → зробити

Ц(ы)убуля → цибуля

Уперше → вперше

Сопсовать → зіпсувати

Поратовать → врятувати




Олонецька губернія

Ледащій → ледачий

Робить→ працювати

Худоба → майно

Слухать → слухати

Сукманка → сукман

Голосить → плакати




Вологодська губернія

Бажи(а)ть → бажати

Що → що

Гоготать → базікати, говорити

Добродій → доброчинець

Год, годи → досить

Завсе → завжди, завсіди

Губы → гриби

Добре → добре

Долонь → долоня

Заразъ → зараз (таки)

Дядина → жінка вуйка

Осмокотать → обсмоктати

Робить → працювати

Притулиться → притулитися

Хлюпать → чалапати

Опинаться → баритися

Смаковать → смакувати




Архангельська губернія

Глызка → шматочок

Послухмяный → слухняний

Гукать → кричати

Ручник → утиральник

Едный → один-одним

Стрлить → стрілити

Женка → баба

Мхоноша → міхоноша

Запатрать → закаляти

Оча(и)покъ → підочіпок

Капость → капость

Звонъ → дзвін (у церкві)

Колышень → жмури на воді



Пермська губернія

Боклага → барильце

Клюка → кочерга

Верещать → верещати

Жменя → жменя

Досконально → справді

Моторный → моторний

Заплоть → пліт

Ночовки → лотоки

Каюкъ → човник

Сдивоваться → здивуватися



Під цими словесними прикладами Даль пише: “Незалежно від слів, подіб­ність вимови новгородців з українцями полягає ось у чому: 1) Говір низький на ‘о’. 2) Iзамість ‘’. 3) В закінченнях прикметників вимовляють ‘г’, а не ‘в’. 4) Букви ‘в’, ‘у’ взаємозамінні. 5) ‘Ф’, ‘х’ також. 6) Що замість что”. ([Даль], т. І, стор. LX).

Як бачимо, мова новгородців була українська. Трохи далі вчений пише таке: “До новгородського наріччя треба зачислити Новгород, Тверь, Псков, Пітер, Оло­нець, Архангельськ, Вологду, частково Кострому і навіть нижегородське заволжя, Вятку і Перм” ([Даль], т. І, стор. LX).

Цих фактів цілком досить, щоб спростувати теорію Погодина: Новгородщину заселено пересельцями з Півдня за кілька століть до монгольського нашестя на Русь-Україну. Отже, в Україні до монгольської навали було не великоруське, а українське населення. Великоруського населення тоді ще не було. Воно тільки по­чинало творитися.

Далі Даль розглядає зацитовані й не зацитовані губернії, де, крім лексики, також відмічено риси української мови. І ці риси були у всіх великоруських губерніях. Торкнувшись Московського наріччя Великоруської мови, дослідник говорить таке: “Московським наріччям говорить найменша частина народу, майже тільки у стінах Москви, але це мова писемна й урядова, мова вищої й подекуди середньої верстви, мова всіх освічених росіян, московського дворянства й ку­пецтва.”. ([Даль], т. І, стор. LVII).

З цього можна зробити висновок, що державність нації є необхідна умова для вироблення національної мови. Вироблення московської мови ішло шляхом руси­фікації усіх києво-галицьких та білоруських діялектів Великоросії. Москва мала величезний досвід здійснення русифікації, який вона після Полтавської битви стала застосувати і до України. Головними чинниками русифікації були:

1. Церква, підпорядкована державі,

2. Шкільництво усіх видів,

3. Державна адміністрація

4. Військова служба.

На цих чотирьох китах Московське наріччя Великоруської мови, обернув­шись на Російську мову, здобулося рівня одної з розвиненіших світових мов.

З цього можна також зробити висновок, що для затвердження державної мови потрібен центр, навколо якого мають об’єднуватися всі інші землі.

Події, останніх 20 років завдали тяжкого удару російським імперським амбі­ціям, але Російська мова постраждала менше, ніж російський імперіялізм, через свою виробленість, свою мовну якість. Цю якість, як буде показано далі, Московсь­ка мова дістала завдяки Українській та Білоруській мовам.

Усамостійнення України дають українській мові шанси покращити своє ста­новище серед европейських мов. Українська мова не має таких “китів”, які сприяли розвиткові Московської мови. Найгірше те, що за 20 років незалежности не сталося на державному рівні кроків, спрямованих на утвердження української мови не формально, а реально.

Що я маю на увазі?

Річ у тім, що за часи бездержавности, з боку окупантів зроблено ряд заходів для упослідження укр. мови, для створення таких умов, щоб розвиток укр. мови спрямувати у глухий кут, з якого вона не зможе ніколи видістатися. Спотворено укр. правопис, спотворено українську лексику виданням російсько-російських слов­ників, які ставили українську лексику в залежність від мови російської, що на ділі значило неможливість нашій мові стати на ноги. План окупантів спинити куль­турний і мовний розвикок української нації мав успіх. За 20 років незалежности не зроблено жодного державного кроку з тих, які зроблено у 20-х роках в УССР.

Жоден президент України не звернув належної уваги на потребу всебічно розвивати укр. мову в Українській державі. Згадавши часи українізації в УССР, ми бачимо на її початках такі заходи на державному рівні для утвердження укр. мови:

1. Створено ряд інституцій для розвитку української мови, зокрема Інститут Української наукової мови.

2. Створено Державне Видавництво України для забезпечення населення дер­жави потрібною літературою з усіх галузів знань українською мовою, зокрема ряд потрібних словників.

3. Робилися заходи до українізації військових частин, розташованих в УССР: Школа червоних старшин у Харкові.

4. Держава не перешкоджала, українському автокефальному рухові в цер­ков­ному житті.

Це були ті “кити”, на яких передбачався стрибок української мови з “кухен­но-пісенної” до державної.

Жоден із цих пунктів не тільки не відродився, а навіть і не обговорювався на державному рівні або бодай в українській пресі за 20 років української неза­лежности. Іншими словами, ворогам України вдалося за 70 років большевицького Голодомору зробити все, щоб Україна й українська мова не відродилися.

Щоб та мова, яка лягла в основу успішної Московської мови не змогла заявитиг про себе на світовому рівні.

Щоб києво-галицьке плем’я, яке створило наймогутнішу в Европі державу у Х–ХV ст. зникло з лиця землі назавжди.

У цих обставинах завдання того, хто бачить усі негаразди українські у невід­радному становищі, в якому опинилася українська мова в українській державі, дбати про поширення знань про історичну роль української мови на Сході Европи та про її неперевершені можливості для майбутнього розвитку держави Україна.

Це й спричинило появу цієї розвідки.
2. Українські мовні форми в сучасній російській мові

Затим що українські мовні одиниці в московській мові подибуємо у низці лексичних та граматичних фактів, ці форми слід відповідно розкласифікувати, щоб читач міг у цьому мовному океані орієнтуватися.

Вивчаючи ці форми, ми розбили їх на такі категорії (номер категорії відпо­відає розділові розвідки):

3. Українські мовні форми, засвоєні росіянами у чистому вигляді або з не­знач­ними змінами

4. Застарілі форми російської мови

5. Російська лексика з віялом ремарок

6. Російська лексика з українських коренів

7. Українські наголоси в російській мові

8. Походження деяких російських слів та виразів

9. Мовні безбатченки в російській мові

10. У похідних формах виявляється українське походження

11. Українські закінчення російських іменників та прикметників

12. Українська модель російського словотвору

13. Звукові перетворення українських звуків на російські

14. Російські форми з українських діялектів

15. Російські вирази-запозичення з української мови

16. Українізми в російських діялектах

17. Біблійні українізми

18. Російський сленг

19. В останню хвилину

20. Загадка літери
3. Українські мовні форми засвоєні росіянами у чистому вигляді або з незначними змінами

Рыльце в пушку

Між російським зворотм рыльце в пушку та українським зворотом рильце в пушку різниця лише у транскрипції. Ці звороти цілком однозвучні.

Сучасні росіяни, уживаючи вираз рыльце в пушку, не мають і гадки, що вони пересипають свою мову українськими зворотами. Російською мовою вираз рыльце в пушку мав би звучати рыльце в пушке, відповідно до норм московської мови:

волосок: на волоске

дымок: в дымке

клубок: в клубке

кусок: в куске

песок: в песке

пушок: в пушке

Форма в пушку властива саме українській мові:

колосок: на колоску

димок: в димку

клубок: у клубку

шматок: у шматку

пісок: у піску

пушок: в пушку

Поява української форми в російському виразі рыльце в пушку не могла не цікавити дослідників мов. Московський мовознавець А. Залізняк у “Граммати­чес­ком словаре русского языка” [ГС] пояснює цей факт тим, що слово пушок ужито у виразі в переносному значенні. Це пояснення невдале, бо його легко спростовують інші мовні факти, хоч би й вираз от смерти на волоске. У цьому виразі на волоске так само вжито переносно. Але це не змінило закінчення слова на український лад. Те саме й у виразі строить на песке, де на песке треба розуміти не буквально, а знову таки переносно. Жоден великорос не скаже на волоску чи на песку, а в пушку говорять усі.

Послухаймо наше пояснення.

Мовні звороти дуже живучі і не терплять ніяких виправлянь, бо їх утво­рено не тільки у згоді з логікою, але й у згоді з легкістю вимови, яка полягає в тому, що звуки й наголоси мовного звороту притираються до такої міри, що подібно до того, як з пісні слова не викинеш, не можна викинути звук чи наголос у ритмо­мелодично притерому звороті. Отже, вираз рыльце в пушку від того дня, коли він набув своєї, скажу так, досконалої форми, не піддавався жодним спробам його пере­робити.

Але чому в російському мовному середовищі виник абсолютно укра­їнський зворот?

Відповісти на це питання поможе попередній розділ, де описано, як заселю­вано Великоросію. Зворот рыльце в пушку принесли зі собою пересельці з Київсь­кої або Білої Руси. Минали століття, на нових землях мало-помалу стала викову­ва­тися нова мова на базі принесених пересельцями на Північ та Схід києво-руської та білоруської мов з елементами місцевих мов. Нова мова розвинулась до такої міри, що давні мовні форми зникли, заступлені новими чисто великоруськими формами. Але цей процес не торкнувся ритмомелодично утворених зворотів, до яких належав і зворот рыльце в пушку, жить припеваючи, на босу ногу тщ. І в новій північній [московській?, суздальській?] мові ці форми у своїй українській одежі й далі існу­вали. Століття минали, а форми, створені предками не зникали.

Висловивши наше пояснення, ми жодною мірою не претендуємо на абсолютну його вірогідність. Можливі й інші пояснення, але ні в якому разі не висловлене А. Залізняком про переносне значення слова пушок.


<< предыдущая страница   следующая страница >>