asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 4

10

9 травня 1787 р. за участю у дійстві Катерини II, яка в цей час мандрувала з численною свитою для огляду новоприеднаних земель напівдні держави. У 1791 р. Самарсышй Пустельно-Миколаівський монастир за клопотанням архієпископа Амвросія був приписаний до Катеринославського архієрейського дому.

До цього часу відноситься початок фіксації церковними служи-телями історичних пам'яток краю. У квітні 1792 р. архієпископ Амвросій отримав листа обер-прокурора Синоду О.І. Мусіна-Пушкіна з розпорядженням надіслати відомості, чи є в церквах і монастирях єпархії якісь пам'ятні написи, що торкаються царської або інших знатних фамілій. Ініціатива ж належала Катерині II. У листі гово-рилося: "Я, виконуючи цю Високомонаршу волю, покірно прошу Ваше Високопреосвященство наказати по своему відомству про такі написи навести ретельні довідки і де вони знайдуться, доставити про них до мене списки"12. Серед інших у повідомленні архієпископа в Синод наведено тексти написів на могилах недавно померлих генерал-аншефа П. Текелі і генерал-аншефа Ф. Воєйкова.

Кінець ХѴІП ст. в історії нашого краю і, зокрема, церковного життя позначений важливими подіями. Восени 1791 р. помер Г.О. Потьомкін, що негативно вплинуло на будівництво Катеринослава та становлення в ньому науки і освіти. Через рік помер архієпископ Амвросій (похований в Хресто-Воздвиженському монастирі в Пол-таві). 28 серпня 1794 р. видано царський указ Сенату про те, "щоб селян, які числяться за монастирями в Катеринославському намісни-цтві, не тільки відібрати, зарахувавши їх до числа поселян, що поповнюють Катеринославську кінноту, але й обкласти їх з першої половини 1795 р. податками на підставі раніше виданих законів"13. Сокольський, Нехворощанський і жіночий Пушкарівський монастирі були ліквідовані. Полтавський Хресто-Воздвиженський і Самарський Пустельно-Миколаівський монастирі збереглися, хоча їх землі були секуляризовані, а приписні селяни відібрані.

Наступного року від Катеринославської губернії була відпочко-вана окрема Вознесенська губернія. Другий план створення в Катеринославі університету, намічений при поділі губернй, а також

11

ідея створення у Миколаеві кадетського корпусу не були здійснені через смерть Катерини II восени 1796 р. Більше того, Катеринослав було перейменовано на Новоросійськ, Вознесенська губернія ліквідована, а Новоросійська - втратила значні території , бо цар Павло I повернув колишні землі Полтавського і Миргородського полків відновленій Малоросії , а слобідські землі - Слобідсько-Українській губернії.

У 1802 р., вже за царя Олександра I, була проведена едина в XIX ст. радикальна адміністративно-територіальна реформа, наслідком якої було утворення з Новоросії трьох губерній - Катеринославської, Миколаівської і Таврійської. Через кілька років (1806) стабілізувався і внутріпшій адмінісгратавно-територіальний поділ Катеринославщини на повіти: Катеринославський, Олександрівський, Бахмутський, Верхньодніпровський, Новомосковський, Павлоградський, Слов'яно-сербський, Таганрозький14.

Адміністративно-територіальні зміни не могли не вплинути на церковне життя краю. За Павла I від єпархгі були відокремлені деякі місцевості і передані Київській та Чернігівській єпархіям. Згідно з указом царя від 21 грудня 1797 р. єпархія стала називатися Новоросійською і Дніпровською. На початку наступного року єпар-хіальна кафедра, консисторія і семінарія перенесені в Новомиргород, а вже звідти у 1804 р. - в губернське місто Катеринослав. Єпархія згідно з указом від 4 грудня 1803 р. іменувалася Катеринославською, Херсонською і Таврійською. Але незабаром кордони цієї єпархіі були значно звужені, бо виникли нові єпархії : Полтавська і Переяс-лавська, Кишинівська і Хотинська. За оглянутий час кінця XVIII-початку XIX ст. єпархіальну кафедру займали три архієпископи -Гавриіл Бодоні (1793-1799), який став Київським митрополитом, Афанасій Іванов (1799-1805 рр.; помер і похований в Самарському Пустельно-Миколаївському монастирі), Платон Любарський (1805-18.11; також помер і похований поруч з його попередником). Наступні майже два десятиліття як в цивільному, так і в церковному житті нашого краю були часом затишшя і відсутності радикальних змін (кафедру займали архіепископи Іов Потьомкін, Феофіл Та-тарський, Онисифор Боровик).

12

Ще у 1825 р. архієпископ Феофіл порушив питання про будівниіггво в Катеринославі Спасо-Преображенського кафедраль-ного собору. На той час у місті було лише дві церкви - дерев'яні Успенська (перенесена сюди з ліквідованого Нехворощанського монастиря) і Троїцька (перенесена з Катеринослава-І). Але справа була вирішена лише тоді, коли 10 серпня 1829 р. цар Микола I на доповіді Синодального обер-прокурора написав резолюцію: "Я вважаю кращим місцем те, на якому була його закладка покійною імператрицею... тимчасове віддалення (собору Г.Ш. ) від населеної частини міста не є перешкода. За планом навколо собору передба-чаються службові будинки, отже, немае і затруднення»13. Та ця надзвичайно важлива подія в історії міста і єпархії відбувалася вже за архієпископа Гавриїла Розанова (1828-1837). Сучасний дослід-ник життя і діяльності Гавриїла Розанова у зв'язку з повторною закладкою собору у 1830 р. та оцінкою ролі архієпископа у споруд-женні храму, який і сьогодні є архітектурною окрасою нашого міста, пише: «Розгорнувши єнергійну господарську діяльність, мобілізу-вавши свої зв'язки серед вищих церковних кіл (тодішній московський митрополит Філарет був його однокашником і приятелем ще з семінарської лави), підключивши до будівництва широку громадсь-кість Катеринослава, архіє пископ зумів так поставити справу, що вже у 1834 р. собор був повністю відбудований і ним освячений... Близько половини коштів, потрібних на його спорудження, було зібрано мешканцями Катеринослава...»16.

У фондах Інституту Рукопису Національноі' Бібліотеки Украї ни ім. В.І. Вернадського НАН Украї ни збереглася копія цікавого документу, що торкаеться спорудження кафедрального Преображенсь-кого собору і одночасно характеризуе діяльнісь архієпископа Гавриї ла. 3 огляду на суттеві подробиці, які містяться в цьому документі, наведемо його зміст повністю і мовою оригіналу: «Свидетельство. 1835 года июня 19 дня. Я, нижеподписавшийся, в присутствии гг. Єкатеринославского уездного предводителя дво-рянства Неверовского и Советника Екатеринославского губернского правления Сторчикова при двух депутатах с духовной стороны

13

священниках Петре Засимовиче и Иосифе Деркачеве дал сіе Свидетельство Его Высокопреосвященству Гавриилу Архиепископу Екатеринославскому, Херсонскому и Таврическому и Кавалеру в том, что произведено мною по предписанию управляющего округом путей сообщения от 15 мая за №74 освидетельствование построен-ного в г. Екатеринославе кафедрального собора, и найдено, что здание сие под руководством самого Его Преосвященства строенное ни от плана, высочайше одобренного в 1827 году, ни от изчисленных по смете сумм отступлении не зделано. Материалы, качество коих хотя по смете и не показано, употреблены отличнейшей доброты и прочности; устройство и живопись иконостасов без отступлений от сметы, по работе и виду соответствующими важности здания, превосходят всякие ожидания, по сумме в смете изчисленной. Шпиц колокольне предположен деревянный, обшитый жестью, а на месте оного по предусмотрительности Его Высокопреосвященства постав-лен весь железный - предвидя непрочность первого по причине открытого и возвышенного места, на коем находится упомянутое здание. Построение храма сего хотя и производилось частью хозяйственным образом, частью по контрактам, в делах при Комиссии в построении того храма находящимся, но все работы, как по предположенной смете, так и не вошедшие в оную и при всем том не превышающие Высочайше ассигнованной суммы произведены с отличнейшим искусством и должною прочностью. Описи произ-водства работ при сем не прилагаются по невозможности составить оной со сметы, составленной еще в 1825 году, где вся работа показана оптовою; в чем я с упомянутыми свидетелями, назначенными Его Высокопреосвященством и Его Превосходительством Гражданским губернатором, собственноручным подписом свидетельствую»17.

Преосвященний Гавриїл Розанов людина діяльна, високоосвічена (знав чотири іноземні мови). За 9 років заняття кафедри Катерино-славського, Херсонського і Таврійського епископа він зробив стільки, що без нього неможливо уявити собі ні культурно-освітне і церковне життя першої половини XIX ст., ні становлення краєзнавства в нашому краї. Тому варто детальніше розглянути його життєвий і

14

творчий шлях. Василь Федорович Розанов (в чернецтві Гавриїл) народився в с. Рождественне Костромської губернії . Навчався в семінарії Троїцько-Сергіївого монастиря. У 1811 р. в Олександро-Невській лаврі був пострижений у ченці. До призначення на посаду архієпископа в Катеринослав працював ректором Вологодської семінарії, архімандритом Спасо-Прилуцького монастиря, законо-вчителем першого кадетського корпусу в Петербурзі, архімандритом монастиря і ректором духовної семінарії в Ярославлі, майже 7 років займав єпископську кафедру Орловської" і Севської єпархії .

Архієпископ Гавриїл був людиною талановитою у всьому - в організації церковного життя величезної єпархії, в умінні спілкуватися з людьми, знаходити цікавих співбесідників, в історико-краєзнавчих заняттях, в захопленні церковною музикою. В організації церковного життя, крім вже згаданого спорудження Спасо-Преображенського собору, лише в Катеринославі ним було закладено кам'яні Успенську та Свято-Троїцьку церкви. Завдяки йому було значно покращено становище церковних навчальних закладів єпархії Ще раз зішлемося на дослідження сучасного історика: «За ініціативою Гавриїла старі і тісні дерев'яні споруди катеринославсыкої семінаріі були добудовані новим кам'яним флігелем, а пізніше для семінарії придбали просторий кам'яний будинок. Крім того, архієпископ часто відвідував семінарію, турбуючись станом учбового процесу, умовами навчання і побуту семінаристів. Для підтримки малозабезпечених учнів Гавриїл на власні кошти виділяв щорічно для двадцяти з них учбові посібники, одяг, взуття... Преосвященний Гавриїл поклав початок у краї так званих паламарських шкіл, в яких учні під наглядом досвідчених псаломщиків навчалися читанню та церковному співу»18. Є свідчення також про його активну участь у житті світсыких навчальних закладів Катеринослава.

Хоча тут згадуються факти, пов'язані з Катеринославом, преосвя-щенний Гавриїл приділяв увагу будівництву церков, підбору свяще-ників для них, розвитку освіти у всій єпархії. Це було величезне відомство, що вимагало від архіпастиря великого організаційного вміння, багато часу і уваги. На початок 1837 р. за офіційними

15

даними в єпархії нараховувалося: а) жителів християнського віро-сповідання душ. чол. ст. 706 075, жін. ст. 692 441; б) розкольни-ків - чол. ст. 604, жін. ст. - 620, духоборців, молокан, суботників -чол. ст. 3525, жін. ст. - 3627 душ; в) духовенства білого, протоіереів, священиків, дияконів, дячків і пономарів - 2720; монашествуючих 54; монастирів - 4, церков - 706, з яких дерев'яних - 414, кам'яних - 292; духовних навчальних закладів - 9, у них вчителів - 29, учнів - 86619.

Збереглися цікаві спогади вдови регента церковного хору О.М. Молчанової, опубліковані в період святкування 100-літнього ювілею Катеринослава. У них вона говорить про музичні здібності преосвя-щенного Гавриїла, який цінував ії чоловіка за швидкість, з якою він • із хором освоював написану архієпископом музику: «Часто в сумерки Гавриил бывало ходит по комнатам и все напевает вполголоса, а затем велит позвать моего мужа, который уж знает в чем дело и берет с собой пачку нотной бумаги... А на следующее утро хор разучивает, а вечером в архиерейском зале уже й исполняют новую пьесу. По словам моего мужа эти пьесы, написанные на слова молитвы или какогонибудь текста из Священного Писания, были очень хороши й трогательны; при их исполнении хором сам преосвященный всегда был растроган до слез>>20.

Для краєзнавців неординарна постать архієпископа Гавриїла Розанова цікава перш за все тим, що він належить до числа перших, хто цілеспрямовано, усвідомлено, методично з першого дня перебу-вання в нашому краї збирав старожитності, документи, записував перекази старих людей про минуле краю, писав і публікував власні історичні розвідки. Звичайно, найвідомішим є той факт, що саме преосвященний Гавриїл, прибувши до Катеринослава і незабаром дізнавшись, що в селі Михайлівці проживає столітній колишній запо-рожець Микита Леонтійович Корж, став запрошувати його до себе на бесіди. Микита Корж - особа вельми цікава вже хоча б тим, що переваливши через 100-літній рубіж, зберіг ясність пам'яті, здоровий глузд, багато знав і вмів розповідати логічно і образно. Між іншим, він брав участь у двох урочистих закладках Спасо-Преображенського собору 1787 і 1830 рр. Архіепископ Гавриїл та ректор Катери-

16

нославської духовної семінарії архімандрит Яків Вечерков, слухаючи розповіді старого запорожця, робили записи, наслідком чого стала публікація «Усних розповідей колишнього запорожця, жителя Катеринославськоі губернії та повіту, села Михайлівки Микити Леон-тійовича Коржа21. Вже згадана вище О.М. Молчанова про ці зустрічі і бесіди свідчить: «Корж у нього частенько бував; я не пригадую тепер того чоловіка, але пам'ятаю, що моя прислуга звідкись дізна-валася про приізд його і бувало доповідае мені: «а до преосвященного Корж приіхав». Цей приіїзд тоді означав, що архієрейський хор буде відпочивати»22. Аби читач міг оцінити значення ціеї публікації свідчень Коржа зауважимо, що на сьогодні це едине історичне дже-рело, з якого можна довідатися про судовий устрій Запорозької Січі-кваліфікацію злочинів і покарань, порядок судового процесу тощо. Адже на Запорожжі протоколи судових засідань не велися, документи (від започаткування процесу до вироку) не складалися, судовий процес здійснювався швидко, без тяганини і ефективно. Так що преосвященний Гавриїл зробив неоціненну послугу не лише краезнавцям, але й дослідникам історії Запорозькоі" Січі, історії українського права і судового устрою. Тому важливість свідчень М.Л. Коржа була підкреслена як в час їх опублікування (напр., П.О. Кулішем), так і значно пізніше23. Цікаво, що видатний украінський історик церкви В.О. Біднов (його перу належить багато праць з історіі' Катеринославської єпархії) назвав архієпископа Гавриїла «видатним істориком колонізації Степової України»24.

В Інституті Рукописів НБУ ім. В.І. Вернадського НАН Украіни зберігаеться багато документальних матеріалів до історії нашого краю, зібраних архієпископом Гавриїлом, а також його історичні праці з історіі Степової України. Частина з них опублікована автором окремими виданнями чи в «Записках Одеського товариства історії і старожитностей». Цікаві матеріали (оригінали і копії документів і матеріалів) за кінець ХУШ ст.-1837 р. зібрані в окремий том під архівною назвою "Збірник архієпископа Катеринославського, Херсонського і Таврійського Гавриїла Розанова, з власноручними його примітками». Серед них знаходимо підписаний архієпископом

17

Амвросієм «Реестр Катеринославського намісництва місцям вздовж ріки Дніпра від Кременчуга до Катеринослава, через які мае мандрувати ії імператорська величність» (1787). У цьому ж збірнику є відомбсті про церкви, складені священиками та надіслані архієпис-копу Гавриїлу на його прохання в 30-х рр. XIX ст. Наведемо деякі витяги з них. Так, у повітовому місті Новомосковську: «Соборная Троицкая церковь, построена на место оной деревянная. В утвари трехпрестольная, средний во имя Святыя Троицы, с правой стороны во имя Святых Апостолов Петра и Павла, а с левой стороны во имя Трех Святителей. Построена с пожертвования Войска Запорожского, старанием фундаторей протоиерея Григория Порохни, диакона Иоакима Журавлева, капитана Легкоступова и поселянина Набокова. 1778 года. Починена 1830 года»25. У списку церков Новомосковсь-кого повіту 1-і' частини благочинія показано: «1. Казенного селения Подгороднего Иоанн Богословской. Деревянная. Заложена в 1785 году. Достроена в 1787 г. Первоначальна до освящения сей церкви. Тогда же устроен был молитвенный дом без Антиминса и 1788 года продан. Селение поселилось прежде и принадлежало к приходу Богородрщкому, к Покровской церкви. Досгопамятных событий ника-ких не было.

2. Казенного селения Пещанки Архангело-Михайловской. Зало-
жена и построена деревянная в 1787 г. Первоначальна по заселении
жителей слободы перенесена из Самарского Пустынно-Николаевского
монастыря старанием прихожан. А на удобнейшее место перенесена
и обновлена 1830 года. Достопамятных действий никаких не было.

3. Казенного селения Орловщины Покровская деревянная.
Построена в 1784 году. Первоначальна по заселении жителей слободы
заложена 1783 г. бывшим в Самарской пустыне иеромонахом Фео-
филом иждивением прихожан. Антиминс выдан 1784 г. Достопа-
мятных событий никаких не было»26. Подібні відомості е про церкви
всіх трьох частин благочинія Новомосковського повіту.

Цікаві відомості знаходимо в іншому документі збірника - статис-тичній довідці про церкви Катеринославського повіту «по частині благочинія Мусія Порохова». Так, в м. Нікополі позначена «третия



<< предыдущая страница   следующая страница >>