asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 4
n=Вітчизняна практика засвідчує, що учасники ринку капіталів, суб’єкти господарювання досить часто приймають неефективні фінансово-інвестиційні рішення~sz=361610;pg=4;te=Про актуальність цього напряму економічної думки свідчить уже те, що найбільш видатним його представникам ─ Дж. Акерлоф, У. Вікрі, Р. Коуз, Д. Канеман, К. Ерроу, Д. МакФадден, Дж. Мирліс, М. Спенс, Дж. Стігліц, М. Ауман, К. Шеллінг ─ було присуджено Нобелівську премію в галузі економіки~cat=~t=~!~
Основний зміст
^ У першому розділі „Діагностика фінансового стану підприємства та контролінг у прийнятті управлінських рішень досліджено сутність діагностики фінансового стану та визначено її місце в системі контролінгу на підприємстві, здійснено критичну оцінку існуючих теоретичних та методичних підходів до діагностики фінансового стану підприємства, а також проведено аналіз вітчизняної практики фінансової діагностики.

Контролінг як система підтримки управлінських рішень був уперше запроваджений на підприємствах США наприкінці XIX – на початку XX–го ст. У вітчизняній практиці контролінг як цілісна система починає впроваджуватися лише в кінці XX-го ст. В теорії і практиці існує досить велика кількість думок щодо трактування сутності контролінгу та його функцій. У систематизованому вигляді можна виділити три основні концепції контролінгу: орієнтована на інформаційну функцію (Т. Райхманн, Ч. Хорнгрен, К. Серфінг, А. Коененберг, О. Терещенко); орієнтована на функцію координації (Й. Вебер, Г. Кюппер, П. Хорват, Ананькіна Е.А, Данілочкіна Н.Г.) та на функцію контролю (Е. Ет-кінсон, Р. Каплан, Р. Хілтон, Р. Ентоні).

Для вітчизняних підприємств виправданим є використання першої з названих концепцій, яка базується на пріоритетності функції інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень. Така позиція обґрунтовується проблематикою інформаційної асиметрії та конфлікту інтересів між окремими сторонами фінансових відносин, з якою стикаються багато вітчизняних підприємств. Особливо чітко проявляються конфлікти між власниками та менеджментом підприємства, між підприємством та його кредиторами, між менеджментом різних рівнів. Світова економічна думка виробила ряд інструментів, спрямованих на зменшення інформаційної асиметрії та уникнення причин виникнення конфліктів інтересів. Одним із таких інструментів є фінансова діагностика.

Роль фінансової діагностики у зменшенні інформаційної асиметрії, а також визначальне місце інформаційного забезпечення в системі функцій контролінгу дозволяють віднести фінансову діагностику до числа ключових функціональних інструментів контролінгу. Результати діагностики слугують інформаційною підтримкою прийняття управлінських рішень в галузі фінансового та комерційного кредитування, інвестування, аквізицій, реорганізації, диверсифікації діяльності. Враховуючи пріоритетність функції інформаційного забезпечення, а також місце фінансової діагностики у системі завдань контролінгу, в дисертації обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення визначення контролінгу. Під контролінгом слід розуміти систему інформаційної підтримки управлінських рішень на основі використання сукупності методів та процедур з фінансової діагностики, методичного та консультаційного забезпечення, а також щодо координації планування, обліку, контролю та ризик-менеджменту.

Враховуючи те, що контролер є постачальником інформації для прийняття фінансових рішень, для цілей удосконалення методів фінансової діагностики можуть використовуватися такі функціональні інструменти контролінгу як планування, прогнозування, управлінський облік. У дисертації доведено, що економічна природа та цілі аналізу фінансового стану, діагностики банкрутства та оцінки кредитоспроможності підприємства в цілому є ідентичними. Виходячи з єдності методичних прийомів, основних функцій та завдань згаданих видів процедур їх доцільно об’єднати під узагальнюючою назвою „фінансова діагностика”. Фінансова діагностика – це процес ідентифікації якості фінансового стану підприємства та визначення чинників, які впливають на його фінансові параметри. Метою діагностики є інформаційне забезпечення управлінських рішень на основі оцінки майбутньої спроможності підприємства генерувати грошові потоки, отримувати прибуток та створювати додану вартість, а також виявлення слабких сторін чи додаткових можливостей. Для реалізації цієї мети фінансова діагностика виконує такі основні функції: зменшення інформаційної асиметрії між особами, відповідальними за прийняття фінансових рішень та об’єктом управління; прогнозування фінансового стану; ідентифікація чинників, що впливають (чи вплинули) на покращення чи погіршення фінансових параметрів суб’єкта господарювання.

Особливості методик та моделей фінансової діагностики у значній мірі визначаються інформаційними потребами користувачів результатів діагностики. Залежно від інститутів, що здійснюють аналітичні процедури доцільно виокремити внутрішню (забезпечується контролінгом чи іншими аналітичними службами підприємства) та зовнішню (здійснюється рейтинговими агенціями, незалежними аудиторами, фінансовими аналітиками та посередниками, банками) діагностику фінансового стану. В дисертації виокремлено три методичні підходи до фінансової діагностики:

- традиційний, що ґрунтується на застосуванні стандартних аналітичних прийомів (горизонтальний та вертикальний аналіз, трендовий аналіз, аналіз відносних показників, порівняльний аналіз, факторний аналіз) і передбачає вивчення простих формалізованих залежностей між окремими позиціями фінансової звітності на основі обчислення декількох груп показників та порівняння їх значень з нормативними, середньогалузевими та в динаміці;

- бальна система оцінювання, яка передбачає використання стандартного набору аналітичних процедур та розрахунок декількох груп показників. Залежно від значень фінансових показників вони оцінюються певною кількістю балів на підставі спеціально розробленої шкали. Інтегральний показник розраховується як сума отриманих балів за визначеними показниками. Залежно від набраних балів та відповідно до рейтингової шкали позичальнику присвоюється певний рейтинг чи клас;

- математично-статистичне моделювання, яке передбачає широке використання економетричних методів обробки фінансової інформації, таких як дискримінантний аналіз, логістична регресія тощо. Підхід репрезентує передову практику фінансової діагностики і знайшов своє використання в практичній діяльності провідних фінансових інститутів, рейтингових агентств та великих компаній.

Аналіз вітчизняної теорії і практики фінансової діагностики підприємств засвідчив, що у переважній більшості випадків для цілей діагностики використовується традиційний підхід. Саме тому вади практики фінансової діагностики в Україні випливають із недоліків традиційного підходу: відсутність достатнього наукового обґрунтування критичних значень фінансових показників, їх комбінацій, що включаються в окремі методики; нехтування можливостями економетричних методів обробки інформації, майже повне ігнорування показників, що характеризують вартість підприємства та його чисті грошові потоки. Ці недоліки зумовлюють однобічність та суб’єктивність результатів фінансової діагностики. Суттєвою вадою практики фінансової діагностики в Україні є фактично повна відсутність оцінки ефективності відповідних методик. Це дає підстави припустити, що діагностика фінансового стану підприємств в Україні здебільшого не виконує притаманні їй функції. Для підвищення ефективності фінансової діагностики слід більш активно використовувати системи діагностики, що ґрунтуються на економетричних методах обробки фінансової інформації. Одним із варіантів вирішення завдання удосконалення фінансової діагностики є використання рейтингової системи оцінювання підприємств.

^ У розділі 2 „Рейтингова оцінка фінансового стану підприємств” визначено методичні особливості діагностики підприємства на основі рейтингової оцінки, обґрунтовано авторський підхід до обробки економічної інформації для розробки рейтингу та запропонована модель рейтингового оцінювання підприємств.

Необхідність дослідження фінансової діагностики під кутом зору рейтингової оцінки підприємств зумовлено надзвичайною актуальністю рейтингів як інформаційного джерела прийняття фінансових рішень. Суттєвим поштовхом до запровадження рейтингової системи оцінювання підприємств та окремих фінансових інструментів стало прийняття в 2003р. Базельським комітетом з банківського нагляду рекомендацій „Базель ІІ”, які впроваджуються в банках провідних країн світу з 2006р. Згідно із цими рекомендаціями, банки, оцінюючи кредитні ризики, мають використовувати внутрішні або зовнішні системи рейтингів. Таким чином, рейтинг стає важливим інструментом управління кредитними ризиками.

Рейтинг є інформаційно-аналітичним продуктом, який формується у результаті діагностики усіх аспектів фінансово-господарської діяльності підприємств. Він характеризує здатність позичальника чи об’єкта інвестування виконувати свої зобов’язання. Поняття „рейтингова система” охоплює сукупність методів, процесів, процедур зі збору та обробки економічної інформації, які спрямовані на оцінювання кредитних та інвестиційних ризиків і присвоєння агрегованого показника, що характеризує ймовірність дефолту об’єкта оцінки. Стрімке поширення рейтингування як інструменту оцінки інвестиційної привабливості та кредитоспроможності стало реакцією на підвищення рівня фінансових ризиків та зростання кількості фінансово-неспроможних підприємств.

Світовими лідерами з надання рейтингових послуг є такі рейтингові агентства як ^ FitchRating, Moody’s Rating, Standard & Poor’s. Починаючи з 2004р. на українському ринку активно починають працювати вітчизняні рейтингові агентства. Рейтинги за національною шкалою присвоюють вітчизняні та міжнародні рейтингові агентства: Кредит-рейтинг, FitchRating, Moody’s Rating, Standard & Poor’s. До адресатів рейтингових оцінок можна віднести інвесторів, кредиторів, фінансових посередників, виробничих партнерів, працівників підприємства, фінансових аналітиків, державні органи. Для отримання доступу до міжнародних ринків капіталів, вітчизняні підприємства мають отримати рейтинги, присвоєні саме міжнародними рейтинговими компаніями.

Поряд зі спеціалізованими рейтинговими агенціями (зовнішнє рейтингування), присвоєнням рейтингів займаються великі банки, інвестиційні компанії, а також великі підприємства чи концерни (внутрішні рейтинги та саморейтингування). Крупні компанії досить часто використовують рейтинг як критерій оцінки ризиків на власному підприємстві. Рейтинг також служить інструментом оцінки ризиків контрагентів (постачальників, споживачів готової продукції тощо) та підвищує ефективність управління дебіторською заборгованістю.

Питання покращення рейтингів на великих підприємствах знаходиться у компетенції фінансового контролера. Зв’язок контролінгу з рейтинговою системою оцінки можна описати таким алгоритмом: рейтинг є оцінкою життєздатності та платоспроможності підприємства, а контролінг має забезпечити підвищення рівня фінансово-економічних показників. З цією метою контролінг має організувати планування, аналіз, звітність та цілеспрямовану координацію усіх функціональних підрозділів (центрів відповідальності) компанії. Завдання контролінгу у сфері рейтингування має концентруватися на трьох основних напрямках:

- ефективна комунікація з рейтинговими агенціями, фінансовими аналітиками, банками, іншими установами, які здійснюють присвоєння рейтингів або безпосередньо впливають на рівень рейтингових оцінок;

- управління рейтингом компанії на основі оптимізації кількісних та якісних характеристик, що враховуються в процесі присвоєння рейтингів, зокрема, забезпечення подання якісної звітності, сприятливої структури балансу, достатності показників інших форм звітності;

- рейтингування чи аналіз рейтингів підприємств, з якими компанія планує вступити у відносини комерційного кредитування чи інвестування.

Можна стверджувати, що ефективний контролінг є гарантом високого рейтингу підприємства. Рейтинг безпосередньо впливає як на ціну залучення капіталу, так і на ринкову капіталізацію підприємства. Отже, витрати, пов’язані з рейтингуванням окуплюють себе в результаті зниження середньозваженої вартості капіталу та підвищення ринкової ціни компанії.

Аналіз методик та систем рейтингової оцінки показує, що рейтингування це процес постійного удосконалення джерел, каналів та інструментів збору аналітичної інформації з одного боку, та удосконалення методів обробки інформації – з іншого. У дисертації запропоновано новий підхід до побудови рейтингової моделі діагностики фінансового стану, який базується на комбінації дискримінантного аналізу та логістичної регресії. Як доводять у своїх працях німецькі економісти Х. Майєр та Г. Георг, на користь використання логіт-моделі для цілей рейтингування слугує та обставина, що логістична регресія не вимагає нормального розподілу незалежних змінних та рівності дисперсійно-коваріаційних матриць. До того ж, оперуючи не надто обмежувальними припущеннями логіт-модель забезпечує достатньо чітке розмежування фінансово стійких від фінансово неспроможних підприємств. Саме тому, для цілей побудови системи рейтингування доцільним є поєднання дискримінантного аналізу, який дозволяє розрахувати інтегральний показник із залученням великої кількості показників та їх селекцію, а також методу логістичної регресії, який дозволяє уникнути проблеми зони невизначеності та рестриктивних обмежень, притаманних дискримінантному аналізу.

Запропонована за результатами дослідження схема розробки рейтингів включає в себе такі етапи:

1. Збір та систематизація матеріалів фінансової звітності підприємств, які включені до вибіркової сукупності.

2. Розрахунок інтегрального показника фінансового стану (Z). Для цього використовується дискримінантна модель Терещенка для відповідної групи підприємств добувної промисловості.

3. Розрахунок параметрів регресії. Незалежною змінною при цьому є значення інтегральних показників по вибірковій сукупності підприємств, розраховані з використанням дискримінантної моделі.

4. Побудова моделі логістичної регресії з використанням знайдених параметрів (P = f (Z)), для якої залежна змінна дискримінатної функції слугує незалежною змінною в логістичній регресії.

5. Побудова шкали рейтингів з використанням визнаних у міжнародній практиці позначень.

6. Визначення рейтингу підприємства, яке не належить до вибіркової сукупності.

За будь-яких значень параметрів регресії, незалежних змінних та інтегрального показника верхня та нижня межа розрахункових значень у логіт-моделі складає відповідно 1 та 0. Чим більше значення Р наближається до одиниці, тим вища ймовірність неплатоспроможності підприємства, а отже, тим нижчий його рейтинг і навпаки. Для розробки моделі рейтингування були використані результати обробки фінансової звітності вибіркової сукупності підприємств добувної промисловості України. Величина вибірки складає 56 підприємств, з них 31 підприємство зі стійким фінансовим станом та 25 підприємств знаходяться у стані фінансової кризи, чи яким загрожує дефолт. Обґрунтована з використанням знайдених параметрів логістичної регресії модель рейтингової оцінки підприємств добувної промисловості має такий вигляд:
P = , ( 1)
де: P = „Prob (event)” приймається як оцінка того, що настане певна подія (наприклад, дефолт, коли Р наближається до одиниці і навпаки).

Ймовірність настання дефолту підприємства, яке не належить до вибіркової сукупності, можна визначити на основі розрахунку інтегрального показника фінансового стану та підстановки отриманого значення у логіт-модель. Результатом рейтингування підприємства є присвоєння йому певного рейтингу згідно зі шкалою класифікації. Рейтинг слід інтерпретувати таким чином: якщо значення показника є меншим, ніж його критичне значення, то підприємство вважається фінансово нестійким; якщо ж навпаки - то підприємству в найближчій перспективі фінансова криза не загрожує. Чим далі знаходиться значення оціночного показника від так званої точки поділу, тим нижче чи вище знаходиться підприємство у заздалегідь побудованій рейтинговій шкалі.

Розроблена в дисертації шкала рейтингів прив’язана до значень показника ймовірності настання дефолту (PD), який виражено у відсотках. Чим більше наближається значення ймовірності до нуля, тим вищим буде рейтинг підприємства і навпаки. Розбивка загальної шкали на рейтингові класи залежить від інтенсивності приросту ймовірності дефолту залежно від значень незалежної змінної. Враховуючи результати проведеного групування та з використанням визнаних у міжнародній практиці позначень щодо рейтингів (від А до D) в роботі розроблена авторська система рейтингування підприємств добувної промисловості України (табл. 1). Аналогічним чином можна побудувати системи рейтингів для підприємств та організацій інших видів діяльності.
Таблиця 1



<< предыдущая страница   следующая страница >>