asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 4

^ Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації висновки, теоретичні положення та практичні рекомендації узагальнюють певний етап наукової праці, є вагомим внеском у криміналістику, кримінальний процес та судову експертизу, оскільки вони розширюють і поглиблюють уявлення про сутність, зміст, принципи, особливості, форми і напрями взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України в процесі досудового провадження.

Результати дослідження використовуються у практичній діяльності слідчих підрозділів та НДЕКЦ при УМВС України в Донецькій області (акт впровадження від 17.04.2007 №2546). Теоретичні та практичні висновки, рекомендації та пропозиції впроваджено у навчальний процес у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О.Дідоренка, у Київському національному університеті внутрішніх справ, на юридичному факультеті Донецького національного університету, де результати дослідження використано під час розробки навчальних програм, навчально-методичних матеріалів із „Криміналістики”, „Кримінального процесу”, „Основи розкриття та розслідування злочинів” (акти впровадження від 27.04.2007; 25.05.2007; 8.06.2007).

Особистий внесок здобувача. Дослідження проведено автором самостійно. В наукових статтях „Взаємодія слідчого та експерта-криміналіста у боротьбі зі злочинністю” та „Взаємодія слідчого і спеціаліста як принцип організації розслідування” здобувачем сформульовано авторське визначення взаємодії та принципи, на яких засновується така діяльність. В статті „Организационно-тактические особенности взаимодействия сотрудников экспертных подразделений МВД Украины со следователями при проведении следственных действий” дисертантом сформульовано форми та напрями такої взаємодії. Ідеї та розробки, які належать співавторам, у дисертації не використовувалися.

^ Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики Київського національного університету внутрішніх справ. Окремі положення дисертації доповідалися на конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 28-29 травня 2004 р.); „Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідування злочинів” (м. Київ, 2005 р.); науково-теоретичній конференції, присвяченій створенню Академії управління МВС „Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності” (м. Київ, квітень 2006 р.).

Публікації. Основні положення дослідження викладено в 11 наукових публікаціях, 4 з яких у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

^ Структура роботи зумовлюється метою, завданнями і предметом дослідження, логікою викладення матеріалу. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (334 найменування) і 3 додатки. Повний обсяг дисертації складає 227 сторінок, з яких 185 сторінок безпосередньо текст дисертації.

^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність і значення в підвищенні ефективності діяльності правоохоронних органів України. Наведено загальну характеристику дисертації – викладено мету і завдання, методологічні основи, предмет і об’єкт дослідження, визначено наукову новизну дослідження, особистий внесок здобувача, практичне значення одержаних результатів та апробацію дослідження.

^ Перший розділ „Поняття, сутність та завдання взаємодії” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі „Поняття та зміст взаємодії слідчого з працівниками експертної служби” аналізуються напрацювання попередніх дослідників проблеми взаємодії слідчого з працівниками інших служб і доводиться недоцільність застосування в науковому обігу об’єднуючого поняття „фахівець”, під яким пропонувалося розуміти спеціаліста і експерта (Волобуєва О.). Чинний КПК України визначає три процесуальні фігури, які можуть брати участь у кримінально-процесуальному провадженні як особи, що володіють спеціальними знаннями, а саме: спеціаліст (ст. 128-1 КПК), експерт (ст.ст. 75, 77 КПК), фахівець (п. 13 ч. 2 ст. 48 КПК). Отже, називати особу, яка володіє спеціальними знаннями і залучається до процесу розслідування фахівцем є недоцільним. Це може справити непорозуміння у визначенні її правового статусу. До моменту залучення такої особи в кримінальне судочинство краще називати її особою обізнаною у певній галузі знань.

Визнаючи увагу науковців до проблеми взаємодії правоохоронних органів у протидії злочинності, зазначається, що нормативні і організаційні проблеми взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України не набули належного відображення. Низка питань правового і організаційного характеру залишається не вирішеною, що стримує більш повне використання можливостей сумісної діяльності цих суб’єктів розкриття злочинів та підвищення її результативності в умовах змін, що відбуваються в структурі і характері злочинності та стрімкого науково-технічного прогресу.

Визначено об’єктивні передумови залучення працівників експертної служби МВС України до участі у досудовому провадженні, зокрема для виявлення і збирання інформації про злочин. Отже, процес взаємодії в правоохоронній діяльності є закономірним і необхідним. Однак аналіз нормативних документів та наукової літератури свідчить, що на сьогодні поняття „взаємодія” не набуло закріплення в КПК України, а серед науковців не вироблено єдиного підходу до його визначення. У підрозділі проаналізовано філософське, соціологічне, психологічне, управлінське, лексичне і юридичне тлумачення поняття „взаємодія”.

Правовий підхід дозволив дослідити взаємодію в плані її законодавчого врегулювання, виокремити законодавчу базу, що регулює відносини між слідчим і працівниками експертної служби в процесі сумісної діяльності, а також визначити існуючі прогалини у цій сфері та пріоритетні напрями її удосконалення (законів і підзаконних нормативних актів).

Виділено основні риси досліджуваної діяльності та запропоновано власне визначення взаємодії слідчого з працівниками експертної служби: це заснована на нормах закону та підзаконних нормативних актів сумісна діяльність не підпорядкованих організаційно суб’єктів з відмінною компетенцією та спеціалізацією, узгоджена за часом місцем, засобами і методами реалізації, для вирішення конкретних завдань, що обумовлюються характером слідчої ситуації, для розв’язання якої вона здійснюється, з метою розкриття та розслідування злочинів, встановлення об’єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону.

Доводиться, що за своїм змістом взаємодія слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів, це цілісна та комплексна система, яка характеризується внутрішньою підпорядкованою діяльністю кожного, виконавця (слідчого та експерта криміналіста). Зазначається, що організаційному врегулюванню підлягає і психологічний аспект взаємодії (за допомогою відповідного добору взаємодіючих суб’єктів), оскільки психологічна сумісність є супутнім чинником зацікавленості суб’єктів у якісному виконанні своїх процесуальних обов’язків.

Аналізується співвідношення взаємодії та координації. Зазначається, що наявність у відносинах між суб’єктами спільної узгодженої діяльності владних, підпорядкованих повноважень є визначальною відмінною їх ознакою. Координація – це владне узгодження зусиль різних підрозділів (працівників), які мають загальну (або тісні зв’язки) мету функціонування. Суттєвою ознакою взаємодії є відсутність відносин влади – підпорядкування, тобто суб’єкти спільної діяльності рівні між собою. На цій основі доводиться недоцільність спроби розмежування координації і взаємодії за іншими підставами (В.П. Корж).

Звертається увага на незадовільний стан нормативного регулювання процесу взаємодії слідчого з співробітниками експертно-криміналістичної служби. Так, в процесі опитування практиків щодо достатності наявної законодавчої і відомчої нормативної бази для здійснення ефективної і результативної взаємодії підрозділів у розкритті злочинів 67% слідчих і 56% працівників експертно-криміналістичних підрозділів відповіли запереченням.

^ У другому підрозділі „Принципи взаємодії” розглянуто загальні питання, які стосуються поняття принципів та безпосередньо система принципів взаємодії слідчого з працівниками експертної служби МВС України, у контексті виявлення та дослідження джерел інформації. Зазначається, що взаємодія слідчого з працівниками експертної служби, як і будь з ким іншим може бути ефективною лише у випадку, коли вона ґрунтується на загальних вимогах цього виду практичної діяльності.

Мова йде про такі засновані на законі основоположні начала, які найбільшою мірою виражають ідею узгодженого використання наявних у вказаних підрозділів засобів та методів роботи з слідами злочинів: неухильне дотримання законності, розмежування компетенції слідчого та експертних підрозділів, організуюча роль слідчого та його процесуальна самостійність, невідкладність взаємного обміну інформацією.

У подальшому розкривається зміст кожного принципу щодо взаємодії слідчого з експертними підрозділами та зазначається, що їх дотримання суб’єктами взаємодії сприяє підвищенню результативності спільної, сумісної роботи по розкриттю та розслідуванню злочинів.

^ У третьому підрозділі „Мета, завдання та основні напрями взаємодії” зазначається, що взаємодія слідчого з експертними службами має свою мету та завдання. Аналізуються праці науковців, які присвячені дослідженню загального поняття мети. Зазначається, що вона представляє собою результат діяльності мислення, для досягнення якого здійснюються ті або інші дії. Вона направляє і регулює діяльність, пронизує практику як внутрішній закон, якому людина підпорядковує свою волю. Вона виражає активну сторону людської свідомості і повинна знаходитись у відповідності з об’єктивними законами, реальними можливостями оточуючого світу і самого суб’єкта.

Доводиться, що взаємодія слідчого з експертно-криміналістичними підрозділами може бути спрямована на переривання злочинної діяльності, розслідування і запобігання злочинів, а також на розшук злочинців, які переховуються від слідства та суду і для відшкодування матеріальних збитків заподіяних злочином. Невиправдано обмежувати мету взаємодії слідчого і співробітників експертно-криміналістичних підрозділів України лише проміжними завданнями слідства та окремими ситуаціями.

В контексті нашого дослідження припустимо виділити загальну мету сумісної діяльності слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів – установлення істини у справі, яка має відповідати приписам, що встановлені КПК України (статті 2, 104, 114, 128-1). Безпосередньою метою взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичної служби в одних випадках може бути успішне проведення окремої слідчої дії, розв’язання конкретної слідчої ситуації, що виникла, в других – застосування спеціальних знань для дослідження слідів і об’єктів на місці події і одержання інформації, необхідної для організації розшуку злочинця, в третіх – одержання консультації від працівника експертно-криміналістичної служби для планування та визначення тактичної комбінації.

Розуміючи взаємодію слідчих з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів як один з найважливіших чинників активізації розслідування злочинів, в підрозділі зазначається, що спеціальним завданням взаємодії є підвищення ефективності роботи працівників вказаних підрозділів, яке полягає у: найбільш доцільному використанні сил вказаних підрозділів; заощадженні робочого часу; максимально ефективному використанні наявних засобів; постійному обміні інформацією; підвищенні якості слідства, неухильному додержанні вимог чинного законодавства.

^ Другий розділ „Суб’єкти взаємодії та їх характеристика” складається з трьох підрозділів, у яких сформульовано авторське бачення суб’єктів досліджуваної взаємодії. Процесуальні і криміналістичні аспекти діяльності суб’єктів взаємодії розглядаються в контексті роботи з джерелами інформації про злочин.

^ У першому підрозділі „Слідчий як ініціатор та організатор взаємодії” Зазначається, що одним із головних суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності з розслідування кримінальних справ є слідчий. Він представляє та охороняє інтереси держави, права та свободи громадян. Його обов’язком є провадження досудового слідства в кримінальних справах. Він наділений правом вчиняти офіційні дії, які породжують, змінюють або припиняють конкретні правовідносини. На стадії досудового слідства на нього покладається виконання завдань кримінального судочинства: швидке та повне розкриття злочину, викриття винних, та забезпечення правильного застосування закону з метою справедливого покарання кожного винного у вчиненні злочину і щоб жодний невинний не був покараний.

Досліджується проблема співвідношення процесуальної самостійності слідчого і його адміністративного підпорядкування керівнику органу дізнання. Висловлюються сумніви щодо можливості за сучасних умов реальної реалізації прояву незалежності і самостійності слідчого. Пропонується передбачити в законі не декларативні, а реальні гарантії забезпечення незалежності і самостійності слідчого, якими можуть бути визначення місця слідчого апарату в системі правоохоронних органів держави та прийняття Закон України „Про статус слідчих”.

Зазначається, що при провадженні досудового слідства слідчий вступає у взаємодію з іншими суб’єктами. Залежно від ролі, яку вони відіграють у взаємодії пропонується класифікація їх у дві групи. Роль учасників першої групи обумовлюється їх спеціальним призначенням (орган дізнання, експерт, спеціаліст, перекладач). До другої групи суб’єктів взаємодії відносяться особи, які мають у справі самостійний процесуальний інтерес (потерпілий, обвинувачений, цивільний позивач, цивільний відповідач).

Підкреслюється, що організуюча роль слідчого в процесі взаємодії під час слідчої дії покладає на нього проведення інструктування учасників цієї діяльності, кожен з яких виконує визначену функцію. Предмет інструктування може бути різноманітним. Усі учасники взаємодії повинні бути поінформовані про загальну мету спільної діяльності, а кожен з них повинен чітко усвідомлювати особисте завдання, засоби і методи, які слід застосувати для його виконання, як його виконання може вплинути на результати діяльності інших суб’єктів взаємодії. В процесі інструктування визначаються способи зв’язку між учасниками взаємодії, порядок і форми обміну інформацією з слідчим та іншими учасниками, вирішуються інші питання, що, на думку слідчого, можуть мати значення для розслідування.

^ У другому підрозділі „Експерт та його місце у взаємодії” Розглядаються поняття фахівець, експерт, спеціаліст. Якщо в етимологічному значенні дані терміни розглядаються як рівнозначні, то в кримінально-процесуальному аспекті існує вагома різниця. Вони використовуються у КПК для позначення самостійних суб’єктів кримінального судочинства. Так, у ст.75 мова іде про експерта, в ст. 128-1 про спеціаліста, в п. 13 ч. 2 ст. 48 – про фахівця. Всі вони володіють спеціальними знаннями, права, обов’язки та завдання кожного з них тою чи іншою мірою визначені в КПК України і мають суттєві відмінності.

Аналізуються питання пов’язані з процесуальною самостійністю експерта. Підкреслюється, що ніхто не має права диктувати експерту, як він повинен вирішити поставлені перед ним питання. Процесуальна самостійність експерта зберігається і в разі проведення комісійних експертиз. Якщо в процесі подібних досліджень між експертами виникають розбіжності, кожний з них дає свій висновок.

В підрозділі досліджується питання про можливість експерта одержати консультацію більш досвідченої особи. Правомірність такої консультації має визначатися характером і колом питань, для роз’яснення яких він звертається. Якщо консультація стосується питань, яку з наявних методик краще застосувати у даному випадку, які технічні засоби можуть бути результативними, які додаткові дослідження доцільно провести, на думку здобувача, це є правомірним, корисним і допустимим, оскільки експерт володіє знаннями про методики і технічні засоби, але звертається до більш досвідченого експерта для одержання консультації, перевірки і уточнення свого рішення про хід дослідження.

Коли експерт не володіє певними методиками, не знає як застосувати той чи інший прилад або установку і звертається по консультацію до досвідченої особи, його слід визнати некомпетентним і передати матеріали для проведення експертизи іншому експерту.

Аналізуються права керівника експертної установи та обґрунтовується необхідність надання йому права перевіряти хід експертного дослідження та давати вказівки про застосування певної методики. В разі незгоди з висновком експерта передавати матеріали іншому експерту або групі експертів, за погодженням з особою, що призначила експертизу.

Підтримуючи право експертної ініціативи, здобувач наголошує на доцільності ініціювати взаємодію з слідчим для з’ясування питань, відповіді на які бажає він отримати від експерта. Невідповідність питань в постанові методичним рекомендаціям не завжди може бути наслідком помилки слідчого. Інколи це може бути бажанням приховати від заінтересованих осіб дійсні наміри слідчого. Взаємодія слідчого з експертом в таких ситуаціях і буде сприяти з одного боку, правильній побудові запитання, а з іншого, досягненню визначеної слідчим мети розслідування.

^ У третьому підрозділі „Спеціаліст – як учасник взаємодії” відмічається, що в умовах науково-технічного прогресу великого значення набуває широке залучення слідчим осіб, що володіють певними знаннями як спеціалістів до участі у провадженні як окремих слідчих дій, так і розслідування по справі в цілому. Зазначається, що реальне поліпшення якості досудового слідства, можливе за умови залучення до розслідування з метою виявлення, фіксації, вилучення, а тим паче дослідження матеріальних об’єктів відповідних спеціалістів і застосування останніми сучасних науково-технічних засобів. У зв’язку з цим посилюється роль і значення експертної служби МВС України як під час участі в слідчих діях, так і провадженні судових експертиз, участі в оперативно-розшукових заходах і здійсненні обліково-реєстраційної діяльності. Погоджуючись з думкою про те, що спеціаліст надає допомогу слідчому в провадженні слідчих дій та вирішенні питань, що потребують спеціальних знань, здобувач заперечує віднесення його до помічника слідчого. В нашому розумінні спеціаліст (працівник експертно-криміналістичного підрозділу) за жодною з ознак не підпадає під визначення помічника слідчого. Він не перебуває у службовому підпорядкуванні слідчого. До участі у слідчих діях залучається запрошенням слідчого, має певні процесуальні права і обов’язки. Тому його слід розглядати як самостійного суб’єкта кримінально-процесуальної діяльності.

Аналізується коло питань, що пов’язані з попередніми дослідженнями. Здобувач поділяє їх на дві групи: а) проводяться в процесі слідчої дії та б) проводяться в лабораторних умовах за запитом слідчого. Відповідно до цього відрізняється процесуальне значення відомостей, які одержані в результаті такої взаємодії. Висловлюються сумніви щодо правомірності іменувати обізнану особу, залучену до надання консультації за межами слідчої дії спеціалістом. Ним така особа може стати, коли буде запрошена до участі у слідчій дії.

Доводиться недоцільність називати спеціаліста консультантом. На даний час КПК України, на відміну від КПК РФ (ст. 58) не передбачає процесуального статусу особи, яка володіє спеціальними знаннями як консультанта. Разом з тим, не заперечується можливість одержання слідчим консультацій від обізнаної особи, коли виникає у цьому потреба. Консультація спеціаліста, експерта є лише однією із форм реалізації ними своїх спеціальних знань у кримінальному судочинстві.

Аргументовано висновок про провідну роль працівників експертно-криміналістичних підрозділів у пошуку джерел інформації на місці події про особу злочинця, механізм вчинення злочину, та дослідженні їх з метою своєчасного одержання відомостей для визначення напрямів розслідування.



<< предыдущая страница   следующая страница >>