asyan.org
добавить свой файл
  1 2
^

Петро Джус -комуніст


Доведе до смерті.

Яке село не візьми — наслідки голоду, то ціле страхіття. Не можна обійти факти розправи голодом над людьми у с.Павлівці-1 (Тальнівщина), що їх записав член Асоціації дослідників голодоморів на Україні І.Лагодзя в 1989 р. Зимою 1933 р. майже весь куток Сисиха вимер — 23 дорослих і 40 дітей. Залишилася тільки одна Ю.Довгань. З часом хати повалилися, і землю розорали. На вулиці Я.Довжука померло найбільше — 72 душі, 51 дитина віком до десяти років. 34 особи вмерло на кутках Гончарівка, Статівка, Бурківка. На найбільшій вулиці села Колгоспній порівняно менше вмерло — 41 людина, бо тут жив голова колгоспу “Серп і молот” П.Кіт і хоч трохи допомагав ближчим. Чи не про такий колгосп складено приказку: “У колгоспі “Серп і молот” посилились смерть і голод”? Четверо дітей вмерло у В.Маліхатки, але їх так і не похоронили. Батьки обрізували з них м’ясо, і цим хотіли врятуватися, але не допомогло. В Антона і Валюньки Нігуренків було 4 дітей. Як не стало чого їсти, Валюнька двох меншеньких викинула в яму. За це із сусідами посварилися на все життя. Дунька Сидора Мироновича послала свого меншенького сина до бабусі в сусіднє с. Криві Коліна. Коли прийшли до неї з понятими, то в комині знайшли аж 6 дитячих скелетів. Ось до яких бузувірських злочинів доводив запаморочених людей голод.

Компартійному керівництву Радянської України йшли різні повідомлення про страхітливі факти голоду, людоїдства, в тому числі й по лінії ГПУ. При влаштуванні виставки “Голодомор-1933” в музеї Тараса Шевченка до Всесвітнього форуму українців мені до рук потрапив цінний документ: копія листа начальника Київського облвідділу ГПУ “О продовольственных затруднениях в Киевской области”, датований 14 березня 1933 р. Зауважимо, що йшлося в ньому не про голод, а про “затруднения”. Цього листа голова ГПУ В.Балицький надіслав секретарю ЦК КП(б)У С.Косіору. В ньому наводилося чимало фактів голодувань, хвороб від недоїдання, але висновки були в дусі партноменклатури того часу: “Основна маса голодуючих — одноосібники і колгоспники, які мають обмаль трудоднів, в деяких місцевостях голодують колгоспники, що мають 500 трудоднів”. Чи не цинізм це, той, про який уже йшла мова, але тільки на вищому рівні? Бажання прикрити свої злочини однією виною: винні люди, котрі не пішли в колгосп. Крім того, парткерівництво твердило, що помирають з голоду тільки петлюрівці, повстанці та хулігани. Але смертоносна коса радянського голоду не вибирала людей ні за заслугами, ні за провинами. Косила усіх підряд. Треба було вигубити українців та настрахати на довгі роки.

Повідомлялося. що в Кишенцях Букського р-ну опухло від голоду 286 осіб, з них — 59 колгоспників, в січні померло дев’ятеро, а в лютому — 30. У Беринці (тепер Лісове на Тальнівщині — Авт.) опухло 47 сімей, в тому числі три сім’ї червоноармійців. В Маньківці опухло 400, за 2 місяці померло 30 чоловік. В селі — тиф. В Гудзівці Звенигородського р-ну одноосібник Барабой зарізав 14-річного брата Андрія, а до цього — 12-річного Івана. Ще до цього Іван з Андрієм убили свою 4-річну сестру. В Умані зафіксовано 120 смертей від недоїдання. На цвинтарі багато непохованих трупів. Опухають робітники-ударники, 100 сімей червоноармійців потребують харчів. На вулицях нападають на коней і знищують.

Наркомат охорони здоров’я повідомляв ЦК КП(б)У, що в Київській обл-ті 66 районів голодує, в Бабанському р-ні — 19 тис. 64 особи, в Букському — 14 тис. 920, в Уманському — 13 тис. 204, в Тальнівському — 10 тис. 591. Одначе ці дані неточні, бо коли перевірили в Тальнівському р-ні, то з 10 тис. 480 за звітом насправді голодувало більше, ніж удвічі — 22 тис. 800 чоловік.

Знаючи дійсний стан з голодом, перший секретар Компартії України С.Косіор у листі до Сталіна з лакейською запопадливістю пише: “Всякие разговоры о голоде на Украине нужно категорически отбросить”. Отже, злочинці навіть один одному в офіційних документах не говорили про скоєний злочин.

Смерть від голоду дуже мученицька. День у день в муках людина помирає голодною смертю. Той, хто перейшов через цю розправу, вважається мучеником. Крім того, поголодувавши хоч трохи, людина втрачає здатність до опору. Ось це і врахували політичні канібали, прикрившись комуністичними партквитками, перенісши голод, як метод політичної розправи, на весь український народ. Вони розрахували, що виморений за 2 роки народ втратить опір на 10 років. Тому-то голоди в Україні тривали 2 роки, а повторювалися через десять. Усі вони були штучні і мали на меті з незалежних роботящих людей зробити покірних рабів, трудящу масу.

Окрім фізичного винищення — геноциду, треба було убити в українцеві українця, його сучасне і майбутнє. Гинула народна культура, помирали її носії. Статистичні дані свідчать, що чоловіків помирало 65%, а жінок (через більшу стійкість організму) удвічі менше — 30%. Чоловіків-українців можуть замінити чоловіки інших національностей. Отже, відбувався ще й етноцид — нищення за національною ознакою.

В 1989—1990 рр. за ініціативою працівників музею історії хліборобства в Тальнівському р-ні було поіменно записано кількість померлих від голоду. Аналіз даних відкрив вражаючу закономірність: найбільше померло дітей до 16 років — 36% та людей у віці 30-50 років — 25%. Отже, в першу чергу знищувалося майбутнє народу і його працьовита продуктивна сила. У вже згадуваному с. Павлівці померло з голоду 247 дорослих і 144 дитини. У Дзенгелівці Маньківського р-ну із 593 осіб голод звів у могилу 271 дитину. В с. Ризиному Звенигородського р-ну в голодовку померло 614 людей, з них дітей до 16 років — 222 душі, від 16 до 30 років — 139, від 31 до 50 — 184, понад 50 років — 69 душ. Ніяка війна не йде в порівняння з цим геноцидом. Хоч цей організований голод і був жорстокою війною проти українського народу. Якщо деякі його виконавці і прикривалися демагогічною ширмою, то один із жорстоких його провідників, посланець Сталіна — Кагановича, секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич у своїй злобі був відвертим: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої впертості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну”.

Зауважимо, що в Другій світовій війні у 1941—1945 рр. загинуло 5 — 8 млн українців, а за неповні два роки голоду знищено понад 10 млн. Хоч ця цифра є неточною — вона коливатиметься від 7 до 15 млн. Науковці стверджують, що в московському архіві ЦУМГО є дані про голодну смертність в кожному районі України. Вони й досі під забороною. Розкрити їх — це підтвердити злочини імперської політики Росії і керованої нею партії більшовиків проти українського народу.

Хліб — найосновніший духовний та господарський здобуток українського народу. Позбавивши людей його, російська імперія радянського зразка оголосила війну і поневолила наш народ. Цим священним даром землі і неба було вбито хліборобський рід. Відразу після голоду, коли ще люди не прийшли до тями, у 1934 р. було розстріляно велику групу українських письменників. Одночасно більшовицькі сатрапи почали руйнувати храми. Причому, найцінніші здобутки національної архітектури — від Михайлівського золотоверхого собору у Києві до дерев’яного храму в Мошурові. Отже, йшов широкомасштабний наступ на український народ, щоб з духовно сильного звести його до робочої худоби на колгоспних полях. Для цієї мети більшовики підкорили і частину інтелігенції. Вірш П.Тичини “Партія веде”, написаний 1933 р., починається і закінчується одними й тими ж рядками: “Та нехай собі як знають, божеволіють, конають, нам своє робить”.

Нам також треба пам’ятати, що майже увесь хліб 1933 р. було вивезено в Німеччину, що, безперечно, посприяло утвердитися Гітлеру при владі.

Свідчення людей про голод, документальні факти підтверджують, що голод в Україні був створений штучно. Цьому є й інші підтвердження. Письменник Ю.Щербак наводить факт, що один з членів Політбюро ЦК ВКП(б) був німецьким агентом за кличкою “Сайко”. У 1932 р. він доносив своїм хазяям, що Політбюро обговорювало питання наступу на українське селянство. Посол Італії в Москві інформував свій уряд, що у вищих ешелонах влади більшовиків точаться розмови, щоб впокорити український народ, що потрібно вигубити до 10—15 млн людей. Це й було здійснено в 1933 р.

За роки голоду 1932—1933 рр., хоч він і тривав в 1934 р., а хліба люди наїлися аж 1936-го, в селах Тальнівського р-ну, за неповними даними, померло близько 8 тис. 500 людей. Тут не враховано, що у Тальному, селах Веселому Куті, Колодистому, Шаулисі, Майданецькому, Зеленькові встановлено не всі імена померлих з голоду. Найбільше померло людей у Заліському — 1100, у Гордашівці — 906, у Лісовому (Беринка та Янківка) — 639, Вишнополі — 599, Легедзиному — 425, Онопріївці — 391, Тальянках — 373.

Третій голод на Україні не повторився через 10 років тільки тому, що йшла війна. Після неї люди піднеслися духом, побачили, як живуть в Європі. Крім того, Україна зробила великий внесок у перемогу над фашизмом і могла претендувати на кращу долю. Збити піднесення взялися випробуваним методом — голодом, який знову тривав два роки: 1946 та 1947-й. І знову активним його провідником був секретар ЦК КП(б)У Л.М.Каганович. Радянські політики висували різні причини — повоєнну розруху, посуху. Правда ж полягає в тому, що у війну було не легше, але голоду не було. Не було його і в Західній Україні, хоч повоєнні умови були однакові. Але там діяла Українська Повстанча Армія, котра й захищала людей від згубної політики Москви. До того ж, люди з нашого краю їздили в Західну Україну і, в так званих “бандерівців”, вимінювали зерно для своїх голодних сімей.

За два роки третього радянського голоду в Україні померло 2 млн чоловік.

Нинішні нестатки і труднощі — той же більшовицький метод пригнічення і розправи над українцями і незалежністю нашої держави.

Найосновніша причина усіх трьох голодів в Україні — це відсутність своєї держави. Тільки вона здатна піклуватися й захищати своїх громадян. Усвідомлюючи трагедію, що згубно нависла над нашим народом, ми повинні докладати зусиль до розбудови й зміцнення дійсно незалежної і демократичної держави України.


<< предыдущая страница