asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 ... 20 21

Система психологічних цінностей культури

особистості як джерело її творчої діяльності

Останнім часом в українській освіті все гучніше звучать заклики визнати особистість вчителя і дитини найвищою цінністю суспільства і держави. Більшість педагогів і психологів, погоджуючись з цим твердженням, все ж таки сприймає цінність особистості як певну метафору, як необхідний вищий професійний символ психолого-педагогічної науки і тим більше – практики. Адже, чи не про справжню цінність особистості вчителя або науковця свідчать їх заробітна плата, вартість майна (свого чи родичів), які ще на початку ХХ століття відомий американський психолог і філософ У.Джемс відносив до фізичної особистості – в його розумінні структури цього феномену людського розвитку. Він відносив до змісту фізичної особистості також тілесну організацію, одяг, батька й матір, жінку і дітей, домашню оселю, власність людини, витвори її праці і т.п. [2].

Проте, у своїй “ієрархії особистостей” – фізичній, соціальній, духовній – У.Джемс ставить фізичну особистість унизу, а духовну – вгорі. Духовна особистість, тобто об’єднання станів свідомості, конкретних духовних здібностей і якостей людини має, як вказує У.Джемс, бути для людини найвищою цінністю. Особистість може скоріше пожертвувати друзями, добрим ім’ям, власністю і навіть життям, аби не зрадити свої духовні принципи [10, с. 77-78].

Спроби підміни особистісних, передусім, духовних, цінностей матеріальними, їх ігнорування, перекручення, паплюження дорого коштувало цивілізації. Так, у відомій формулі автору “Капіталу” “гроші-товар-гроші” не знайшлося місця особистісним цінностям, які були винесені за межі абстрактного наукового аналізу і соціального життя у добрій третині земної кулі, що виявилось у спотвореному погляді на людину, в її обезцінюванні і психологічному та фізичному нищенні. Тільки у другій половині ХХ століття у демократичних країнах почала привертати увагу інша формула, в якій особистість зайняла ключове місце: “Творча особистість – соціальний і предметний світ – духовні і матеріальні цінності – творча особистість” (одним з часткових варіантів якої може бути формула “Особистість-товар-гроші-особистість...”

Даний екскурс у проблему цінностей ставить питання про необхідність більш глибокого аналізу і синтезу уявлень про систему цінностей особистості, що утворює її вищу цінність у суспільстві. При розв’язанні цього питання має бути визначені передусім філософського-психологічні аспекти складу цінностей, їх структура, взаємозв’язки і функціонування. Одним з найбільш важливих для нас аспектів полягає в тому, що психологічні цінності особистості виступають і як джерела, і як процеси, і як результати творчої діяльності особистості, маючи на увазі різні види творчості, в тому числі психологічної і естетичної.

Аналіз цих цінностей одразу ж відкриває гігантський за своїм масштабом процес психічного розвитку особистісних цінностей, що триває від народження до похилого віку, і фактично є процесом накопичення цих цінностей в особистості. Цей процес має свою специфіку, форми, засади, результати. Так, у дошкільному дитинстві присвоєння культурних цінностей здійснюється в ігровій діяльності, у шкільному – через навчання і виховання, у післяшкільному віці – у професійній підготовці. Відмітимо, що накопичення духовних цінностей онтогенетично передує появі у житті людини матеріальних цінностей (!). Суспільство і сама особистість ретельно закладають у свідомість спочатку незліченні духовні скарби, але так, начебто закопують, ховають їх від самого суб’єкта і від суспільства. Забуваючи, що, де і як ховається ця скарбниця. Тому, говорячи словами одного з персонажів книги Д.Карнегі, людина кінець-кінцем навіть не уявляє, які сарби ховаються в ній [4, с. 177]. Тому слід більш чіткіше уявити собі зміст і структуру цих цінностей, механізм їх “закопування” і “розкопування”, засвоєння і використання.

Які ж цінності накопичуються, акумулюються в кожній особистості в ході психічного розвитку? Ми розглядаємо їх через концепцію тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості, яка виконує функцію схеми, креслення тієї “скриньки скарбів”, в якій розкладені у певному порядку ці цінності – в одному відділі – діаманти-властивості, в іншому – золото-здібності, в третьому – перлини-якості і т.д.

За першим, соціально-психолого-індивідуальним, виміром розглядаються так звані термінальні, за класифікацією Рокича, цінності – базові властивості особистості – такі як спілкування, спрямованість, риси характеру, самосвідомість, інтелект, психофізіологічні властивості. Говорячи про них як про термінальні, тобто змістові, цільові, можна лише умовно, адже кожна з властивостей особистості має, за думкою Г.С.Костюка, мотиваційний, змістовий та операційний аспект. Додамо до цього списку також цільовий та емоційний аспекти. В нашій концепції особистості цей термінальний момент позначений належністю кожної властивості саме до соціально-психолого-індивідуального виміру. Але водночас, кожна властивість розглядається нами і у діяльнісному вимірі, в якому вона набуває ознак інструментальної цінності, а також – і у генетичному вимірі, в контексті якого вона набуває ознаки вікової цінності. Відповідно до цього, в теоретичному, макроструктурному аналізі у діяльнісному вимірі кожна властивість має бути віднесена до кожного з п’яти компонентів діяльності: а) потребово-мотиваційного; б) інформаційно-пізнавального; в) цілеутворюючо-планомірного; г) операційно-результативного; д) емоційно-почуттево-утверджуючого. А при мікроструктурному аналізі кожна з вказаних інструментальних цінностей має бути диференційована на ці п’ять діяльнісних компонентів.

Відповідно до цього, цінності кожної з підструктур особистості, тобто узагальнені термінальні цінності диференціюються на наступні інструментальні цінності:

І. Спілкування:

а) потреба (афіліація) і мотиви спілкування (у безпеці, співпраці, співробітництві, інформації, престижі, авторитеті, самовираженні, самоствердженні тощо);

б) обмін інформацією (комунікація), діалог, вербальне чи невербальне спілкування, здатність до дискусії; виступу, дебатів, бесіди тощо;

в) взаєморозуміння (перцепція), ідентифікація, рефлексія, тактовність тощо;

г) взаємодія (інтеракція), співробітництво, координація, кооперація, змагання, чесна конкуренція тощо;

д) емоційне, почуттєве спілкування, позитивне ставлення до партнера зі спілкування (атракція), симпатія, емпатія (співпереживання), антипатія.

Вже вказаний перелік компонентів спілкування підтверджує вислів Антуана де Сент-Екзюпері про цінність людського спілкування, завдяки якому активно створюються усі спільноти людської цивілізації.

ІІ. Якщо говорити про цінність складових спрямованості особистості, то можна виділити такі з них, як:

а) потреби, з яких починається усяка активність, поведінка і діяльність; до їх числа відносяться природні і культурні, духовні і матеріальні потреби, як стани нестачі чогось в особистості; завдяки потребам людина виокремлює у предметному світі мотиви діяльності і поведінки, які задовольняють її; це здійснюється в процесі опредмечування і розпредмечування мотивів;

б) інтереси як пізнавальні потреби і мотиви, що мають дуже розгалужену, як сам світ, структуру, оскільки людина прагне до цього світу, залежить від нього, перетворює і засвоює зовнішній і внутрішній світ, опредмечує і розпредмечує його у діяльності;

в) цілі, плани, програми, проекти життєдіяльності, системою яких окрема людина і людство в цілому охоплюють увесь світ, тримають його у стані потенційного перетворення в Ноосферу;

г) наміри, прагнення цілеспрямовано досягти запланованих результатів, через що у планети Земля немає шансів залишитися незмінною в рої полі діяльності шестимільярдного скоординованого, цілеспрямованого, тотально перетворюючого організованого, об’єднаного, невпинного супер-суб’єкта цивілізації;

д) емоційно-почуттєвий регулятор цієї спрямованості, який спрямовує усі потреби, мотиви, інтереси, цілі, плани, наміри, потяги у прагматично-гуманістичному напрямі, що визначає гуманістичний радикал діяльності і перетворення людством Всесвіту.

Отже, ми бачимо, наскільки важливою і цінною є сфера спрямованості людини. Фактично в цій сфері закладаються усі інші цінності людства.

ІІІ. Якщо ж говорити про цінність рис характеру людини і людства, то саме в ній відображається, викристалізовується увесь блискучий багатогранний досвід громадської, міжособистісної, внутрішньоособистісної мегадіяльності особистості:

а) потребово-мотиваційні риси характеру – переконаність, ініціативність, впевненість – свідчать про властиву сильному характеру схильність продуктивно взаємодіяти з іншими в успішній спільній діяльності;

б) інформаційно-пізнавальні риси характеру – допитливість, чесність, товариськість, надійність, поінформованість – свідчать про високу якість оперування з необхідною у спільній діяльності інформацією;

в) цілеспрямованість, рішучість, планомірність, організованість, педантичність – всі ці риси характеру забезпечують ефективність формування і дії цільових, планомірних рис характеру особистості;

г) відповідальність, толерантність, як риси характеру, заперечують якість, рівність, демократичність стосунків партнерів по діяльності.

ІV. Самосвідомість включає такі ціннісні регулятори, організатори самодіяльності, як самопізнання, самооцінка, саморегуляція, самоконтроль, самоорганізація, самовдосконалення, самовиховання, почуття власної гідності. Це помітив ще дві з половиною тисячі років тому стародавній грек Сократ, говорячи: “Пізнай самого себе”, а в кінці ХХ століття його доповнив А.Маслоу, наполягаючи на значущості самоактуалізації особистості.

V. Про цінність досвіду людини, її компетентності, мудрості, майстерності, професіоналізму годі й говорити. Адже система провідних потреб і мотивів, знань, умінь, навичок, емоційних стереотипів, що поповнюється усе життя і вочевидь свідчить про накопичувану кожною особистістю спеціалізовану рольову, статусну, професійну спроможність, потенціал, силу, що стає ще більш зрозумілим, якщо враховувати не тільки внутрішню (ідеальну), але і зовнішню (матеріальну) інструментальну оздобленість. Водночас слід усвідомлювати, що ціннісний статус має не уся система знань, умінь, навичок, а лише її центральне актуальне ядро.

VІ. Інтелектуальні цінності особистості найбільш зрозумілі як інструментальні цінності. Про це свідчать їх перелік: творча увага, творче сприйняття дійсності та спостережливість, логічне мислення, системне мисленні, теоретичне мислення, творча уява, фантазія, оригінальність, нестандартність інтелекту, стратегічне мислення, практичний розум, пам’ять тощо. Саме завдяки цим цінностям у пізнавальній та дослідницькій діяльності були виявлені і збагачуються наукові цінності – закони, закономірності, науковий світогляд, фонд наукових знань людства, на основі яких здійснюється перетворення косної матерії у ноосферу.

VІІ. Найменше вивчені, усвідомлюються і правильно використовуються психофізіологічні цінності особистості, хоча вони і виконують функцію біологічного її фундаменту. Складається враження, що людина начебто відірвалася від цього фундаменту і формує особистість начебто у повітрі. А це може призвести до відхилень і хвороб, які отримали назву психосоматичних. Про які ж цінності можна говорити на цьому рівні аналізу? Передусім – про цінності конкретного типу темпераменту, але водночас – в контексті його обмежень.

Так, флегматоїди характеризуються силою нервової системи, але водночас – її повільнісю, що призводить до зануреності людини у внутрішній світ, у ретроспективний аналіз в ньому подій минулого. Для цього формується потужний інтелект, для ефективного прояву якого не слід обмежувати флегматоїда у часі, у темпі роботи.

Для меланхолоїдів властива висока чутливість, витонченість інтелектуальних процесів, розвинутий внутрішній план розумових дій, але – слабкість нервової системи (у 1,5–2 рази, в порівнянні з іншими типами темпераменту), схильність до переживань, стресу, страху в екстремальних ситуаціях, що може розладнати тонкий механізм інтелектуальної діяльності. Для них слід будувати психологічно комфортні умови діяльності.

Для сангвініків характерна висока працездатність, оперативність, продуктивність діяльності, готовність до роботи в напружених умовах. Проте, їх сила може перейти у парадоксальну слабкість, якщо вони працюють поряд із меланходоїдами і флегматоїдам – у детренованість, слабкість, поверхневість тощо.

Холероїди стрімкі, працездатні, комунікативні, але можуть вносити деструктивні тенденції у спільну діяльність, порушувати організованість, ініціювати конфлікти тощо.

За генетичним виміром ми ще маємо розробити віковий аспект цінностей, який співпадає з існуючою схемою провідних діяльностей для кожного віку. У немовляти це цінності тілесно-емоційного спілкування та предметно-маніпулятивного засвоєння оточуючого світу; для дошкільників – предметна, рольова, моральна гра з розвинутою уявою, сенсорною культурою; для молодших школярів – засвоєння культури, що потребує розвитку уваги, пам’яті, логічного мислення і відтворюючої уяви; для підлітків – особистісне самовизначення на основі спілкування і рефлексії; для старшокласників – професійне самовизначення на основі навчального і життєвого досвіду (знання, уміння, навички, інтереси, здібності, життєві цілі і плани); для юної людини – професійна підготовка (науковий світогляд, професійна компетентність) і життєве самовизначення (пошук подружжя і створення сім’ї, коли усе попереднє начебто повторюється, але обертається вже навкруги нового покоління), доросла людина (професійна майстерність і життєва мудрість), похила людина (передача професійного і життєвого досвіду, генеративність), стареча людина (самообслуговування).

Отже, ми маємо дуже складну систему зародження, збереження, засвоєння, накопичення, насичення, використання і трансформації цінностей в межах однієї особистості, що утворює її онтодинаміку, і в контексті між – особистісному, що складає її соціодинаміку.

Звичайно, що все це має бути враховано і конкретизовано педагогами і психологами у професійній діяльності, що утворює дуже складну і незвичну проблему, в якій можна накреслити наступні аспекти.

По-перше, особистість, якщо ми говоримо саме про особистість, а не про індивіда або організм, формується як культурно-психологічний феномен, в центрі якого знаходяться ті чи ті психологічні цінності. Це не виключає наявність навкруги ціннісного ядра більш-менш індиферентної периферії. Цей факт обмежує вияв нуклеарної ціннісної активності і ставить проблему самоактуалізації особистості за зразком співвідношення “фігури і фону”.

По-друге, особистісні цінності, так само як і індиферентні елементи досвіду, витискаються у несвідоме, приховуються в ній, що за відсутності психологічних “ключів”, утруднює їх усвідомлення і актуалізацію.

По-третє, психологічні цінності можуть не усвідомлюватись як пріоритетні, тому формується викривлена шкала пріоритетів, в якій на першому місці постають матеріальні цінності. Тобто, необхідно закладати не окремі цінності, а їх суб’єктивно сформовані шкали з адекватними пріоритетами значущості.

По-четверте, треба вчитись і вчити юну особистість керувати своїми пріоритетами, оперувати із суб’єктивними шкалами цінностей і індиферентностей. Для цього, можливо, доцільно перейти від лінійної побудови шкал цінностей до колової та спіралеподібної, яка забезпечує рівність цінностей та їх ситуаційну актуальність.

По-п’яте, слід вчити юну особистість занурюватися “в себе”, у світ потаємних цінностей, так і виходити “із себе” у соціальний світ цінностей, що пов’язане із діалектичною єдністю і врівноваженістю процесів інтеріоризації та екстеріоризації, засвоєння і використання, індивідуалізації і соціалізації, опосередкування і безопосередкування, навчання і творення, формування і самоактуалізації особистості.

Слід не тільки вчити молодь вчитися, але і вчити її творити, творчо самоактуалізуватись водночас з процесом навчання.

Крім того, доцільно контролювати і розряджати гальмуючий вплив на аксіологізацію предметної дійсності таких механізмів, як психологічні захисти, акцентуації характеру, дисгармонії мотиваційно-смислової сфери, надмірна замкненість, інтелектуальна обмеженість, стереотипи досвіду, неадекватне використання можливостей нервової системи.

На наше переконання, слід дещо переорієнтувати психолого-педагогічні дослідженні і практику навчально-виховної і продуктивно-перетворювальної роботи педагогів і психологів у зазначеному вище напрямку, щоб освітній процес не перетворювався у неусвідомлене закопування в особистість духовних скарбів, психологічних цінностей, що призводить до формування особистісного “футляру”. Водночас слід уникати загрози необмеженого і небезпечного випромінювання надто розкріпаченої енергії особистостей за зразком “ящика Пандори”. Справжня освіта має забезпечити таку онтодинаміку і соціодинаміку особистісних цінностей цивілізації, за якої система засвоювання психологічних цінностей особистості виступає джерелом творчої активності, творення нових цінностей.
Література

  1. Балл Г.О. Сучасний гуманізм і освіта: Соціально-філософські та психолого-педагогічні аспекти. – Рівне: “Ліста – М”. – 2003. – 128 с.

  2. Джемс У. Психология. – М.: Педагогіка, 1991. – 368 с.

  3. Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Науково-методичний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 312 с.

  4. Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей. – К.: Наукова думка, 1989. – 222 с.

  5. Костюк Г.С. Избранные психологические труды / Под ред. Л.Н.Проколиенко. – М.: Педагогика, 1988. – 304 с.

  6. Мазараки А.А., Ильин В.В. Философия денег: Монография. – К.: КНТЭУ, 2004. – 719 с.

  7. Моргун В.Ф. А.С.Макаренко и психология личности // Вопросы психологии, 1988. - № 4. – С. 83-84.

  8. Ничкало Н.Г. Теоретико-методологічні проблеми і перспективи розвитку досліджень з неперервної професійної освіти / Неперервна професійна освіта: теорія і практика. Зб. наук. праць /За ред. І.А.Зязюна та Н.Г.Ничкало. – Ч.1. – К.: 2001. – 392 с.

  9. Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти: Науково-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 164 с.

  10. Психологія: Підручник / Ю.Л.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л.Трофімова. – 4-е вид. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.

  11. Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології (Досвід особистісно центрованої систематизації категоріально-поняттєвого апарату): Навчально-методичний посібник. – К.: Ніка-Центр, 2003. – 204 с.

  12. Рудницька О.П. Музика і культура особистості: Проблеми сучасної педагогічної освіти: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 248 с.

  13. Сисоєва С.О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня: Монографія. – К.: Поліграфкнига, 1996. – 403 с.

  14. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2004. – 679 с.


Соломаха С.

РОЛЬ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ У РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ.
Аналіз міжнародного досвіду показує, що успішне функціонування освітніх систем і їх розвиток значною мірою визначаються двома провідними тенденціями: гуманізацією і технологізацією педагогічного процесу. Нові педагогічні технології, які сьогодні впроваджуються у систему професійної освіти необхідно розглядати як засіб гуманізації освітнього процесу, реалізації особистісно орієнтованої парадигми освіти, забезпечення інтелектуального, творчого і морального розвитку молодої людини. Саме тому поняття “розвиток” стає стрижевим поняттям педагогічного процесу, сутнісним, глибинним поняттям науки і визначає сучасні вимоги до організації професійної підготовки у різних закладах освіти.

Проблему творчого розвитку як умови самореалізації особистості досліджували: І.Волков, Л.Виготський, М.Лещенко, М.Кичук, В.Моляко, Я.Пономарьов, В.Рибалка, С.Рубінштейн, О.Рудницька, С.Сисоєва. Метою цієї публікації є з”ясування сутності використання мистецтва з метою творчого розвитку особистості, а також визначення основних напрямів мистецької освіти у вирішенні завдань самореалізації професіонала.

Існує безліч підходів до визначення творчості як специфічного процесу діяльності людини. Але в загальному значенні творчість - це процес створення нового, раніше не існуючого. Загальнонауковий аналіз переконує в тому, що творчість є інтегральною якістю особистості, яка виявляється в діяльності і зумовлює її успіх. Відповідно до цього творчість розглядається у співвіднесенні з творчою діяльністю, а специфіка останньої дозволяє визначити феномен творчої особистості. Головною ознакою творчої особистості вважаються її творчі якості, тобто індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою її успішного виконання .Формування творчої особистості є проблемою комплексною, що включає в себе не тільки організацію зовнішньої діяльності, але й стимуляцію перетворення внутрішнього світу людини, створення умов для розкриття і реалізації її прихованих потенцій в процесі розвитку її відносин із зовнішнім світом.

Аналіз структури психологічного механізму творчості дозволив встановити її зв’язки з розвитком психологічних якостей особистості та визначити творчість як “механізм розвитку”. У процесі творчості не тільки реалізуються творчі можливості особистості, а й здійснюються прогресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині. Отже, під формуванням творчої особистості розуміється її розвиток в результаті цілеспрямованих педагогічних впливів. Тому організація навчально-виховного процесу, спрямованого на творчий розвиток учнів, передбачає цілеспрямоване, наукове обгрунтуване конструювання змісту навчання, його дидактичного забезпечення, форм контроля і методів стимулювання творчої навчальної діяльності учнів, студентів тощо.

Спрямування процесу навчання на творчий розвиток особистості значною мірою сприяє вирішенню проблеми подальшої соціальної і професійної адаптації молодої людини в соціумі. В епоху інформаційних технологій, творчий прозвиток особистості стає майже панацеєю у вирішенні завдань педагогічної практики у широкому розумінні цього слова.

Сучасному виробництву потрібні робітники з широким світоглядом, розвинененими естетичними потребами та художнім смаком, оскільки від якості матеріального продукту залежить авторитет конкретного підприємства, престиж певної галузі і їх місце у вітчизняному та світовому виробництві. У багатьох галузях виробництва наявність або відсутність належного рівня естетичного смаку виконавців має цілком матеріальні наслідки, реально впливаючи на досконалість продукту виробництва, що визначається у його змісті, формі, красі й універсальності.

Значною мірою цьому сприяє мистецтво, адже мистецтво є одним з найвпливовіших засобів виховання духовних та інтелектуальних сфер особистості, збагачення естетичного досвіду, що й обумовлює її розвиток та саморозвиток. Саме мистецька діяльність найефективніше впливає на розвиток креативних якостей особистості. Значний науковий і практичний інтерес мають дані про стимулюючий вплив мистецтва на здібності учнів, на їх загальний розвиток та підвищення успішності навчання. З великим навантаженням справляються ті учні, які мають розвинені художні інтереси, адже мистецтво зосереджує в собі великий потенціал продовжувальних сенсорних впливів, що дає можливість мозку розвиватися рівномірно і повноцінно.

Мистецтво, як жодна інша форма суспільної свідомості, сприяє духовному вдосконаленню людей, самооновленню традицій і норм культури міжособистісного спілкування, формування понять про духовні та загальнолюдські цінності, як критеріїв оцінки окремих явищ життя, адже у процесі сприймання, усвідомлення та осмислення трагічного і комічного, прекрасного і потворного, піднесенного і низького, що закодовано у художніх образах - виховується й розвивається особистість.

Мистецтво, яке здійснює через активізацію переживань людини пізнавальну, естетичну, гедоністичну та креативну функції дає можливості для реалізації світоглядної культури особистості. Мистецтво є феноменом культури, в якому фіксується і концентровано виражається досвід самовизначення людства, оскільки мистецтво має свій світоглядний зміст, узагальнений в ідеях філософської свідомості, смисложиттєвих орієнтирах моралі, концептуальних ідеях релігії та узагальнених образах міфології. Це має велике значення для всебічного розвитку особистості, вироблення у неї ціннісних установок, що надалі перетворюються в стрижень життєвих орієнтирів та поведінки, стають безпосереднім мотивом пізнання світу та особистісної самореалізації.

Спілкування з мистецтвом є процесом творчим, що вимагає від учня народження власної особистісно-значущої думки, творчого самовираження, яке є джерелом переконливості результату взаємодії з художнім твором, його емоційної виразності та змістовності. Складність дослідженя та з’ясування усіх складових творчості людини зумовлена її багатогранністю, невичерпаною кількістю чинників, що значною мірою впливають на творчі процеси. Найважливіше при цьому є не лише результат творчості, але й ті

Спілкування з мистецтвом є процесом творчим, що вимагає від учня народження власної особистісно-значущої думки, творчого самовираження, яке є джерелом переконливості результату взаємодії з художнім твором, його емоційної виразності та змістовності. Складність дослідженя та з’ясування усіх складових творчості людини зумовлена її багатогранністю, невичерпаною кількістю чинників, що значною мірою впливають на творчі процеси. Найважливіше при цьому є не лише результат творчості, але й ті зміни, що зазнає сам суб’єкт творчої діяльності – нові складові аналітичного потенціалу, розширені уявалення про творчі можливості.Отже, таким чином , особистість винаходить оптимальні шляхи до професійного та особистісного саморозвитку. Практика показала, що наближення до мистецтва є одним з найбільш значущих чинників, необхідних для створення атмосфери взаєморозуміння й самопізнання у людських стосунках. Дослідження Л.С. Виготського, Л.І.Божовича, О.Г.Костюка, А.Н.Леонтьєва, Д.Б.Узнадзе, П. Якобсона та інших психологів довели, що при сприйманні творів мистецтва відбувається кореляція між інтелектуально-пізнавальною та емоційно-чуттєвою сферами особистості. „Мистецтво – це сфера, де все внутрішнє й духовне відчувається фізично, а все матеріальне перетворилось на ідею й дух.”[4.с.354]

Освітньо-виховний процес завжди відбувається у просторі певної культури, вимагає входження в неї, ідентефікації в ній, оволодіння нею. Це є культурологічний підхід, його методологія у вирішенні педагогічних задач. Культура впливає на людину через навколишнє середовище, а тому її слід оточувати світом духовних цінностей, переживання і розуміння яких сприяє культурному становленню особистості. Приорітетну роль в окультуренні суспільства відіграє мистецька освіта, як галузь, що осмислює сутність використання мистецтва з метою творчого розвитку особистості. За визначенням О.П.Рудницької, ця галузь охоплює вивчення самого мистецтва, як самодостатньої системи, а також його функції у структурі освіти, тобто є синтезом цих двох гілок знання. Мистецька освіта вивчає теорію та практику викладання дисциплін художньо-естетичного циклу, обгрунтовує методологічні засади організації навчально-виховного процесу, культурологічні та психолого-педагогічні концепції розвитку особистості; окреслює приорітетні напрями подальшого вдосконалення мистецької освіти, розкриває взаємоз”язок з основами загальної педагогіки.

Проблематику мистецької освіти можна умовно поділити на три групи. Перша пов”язана із розкриттям сутності художньої творчості, складного співвідношення категорій відображення і вираження у мистецтві, специфіки засобів виразності, їх символічної природи, особливості різновидів мистецтва і їх чисельних вимірах і формах, традицій різних культур тощо. Друга стосується основ сприйняття та розуміння мистецтва, природи його естетичного переживання, взаємозв”язку об”єктивних і суб”єктивних чинників у процесі інтерпретації художніх творів, тлумачення та уточнення термінів, що вживається у мистецькій освіті . Третю групу становлять соціалогічна та культурологічна галузі знань, спрямовані на розкриття специфіки суспільного життя мистецтва та художніх цінностей, а також соціальних функцій мистецької освіти, що забезпечують їх поширення і споживання.

„Вивчення філософії мистецької освіти, - зазначає Рудницька О.П.,-зокрема базових для будь-якої науки понять об”єкта і суб”єкта, загального і окремого, раціонального і ірраціонального, понятійно-логічного і образно-раціонального супроводжується пізнанням парадоксів, ділем, антиномій, припущенням поліваріантних висновків, тобто потребує тих якостей мислення, що найбільше відповідають сучасним педагогічним вимогам розвитку творчої особистості, здатної до швидкого реагування на можливі зміни навчального середовища.”[1,с.34] Тому мистецька освіта відіграє важливу роль у розвитку особистісних якостей людини, що створюють підгрунтя її внутрішнього світу, й в кінцевому результаті її духовності, оскільки характеризується майже невловимим для формальної фіксації розвитком особистості, „тим, що залишається, коли забувається все вивчене„.[1,c.28] Мистецька освіта не зводиться до окремих функцій професійного навчання та художньо-естетичного виховання, тому що є важливим компонентом цілісного духовного розвитку особистості, який визначає можливості підвищення загального культурного потенціалу всього суспільства.

Сучасна мистецька освіта грунтується на багатогранній поліфонічній структурі концепцій, які увібрали в себе найкращі досягнення попередньої естетичної та педагогічної думки. Специфічною особливістю навчальних програм сьогодні є включення до їх змісту мистецького компоненту, тобто майбутні фахівці різних спеціальностей опиняються за виразом професора М.П.Лещенко „ під естетичною парасолею „.[ 2, с.25]

Найпродуктивніші з нових концепцій є теорії „ естетичного поля”, „розуміння і відчуття краси„ , „актуалізації особистісного начала„ , „формування ціннісних орієнтацій „ , „комплексного впливу мистецтва на духовний розвиток особистості „ , „ художньо-творчого розвитку „ та „поліцентричної інтеграції”. Вони реалізуються у навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл, дитячо – юнацьких центрів, мистецьких дитячих шкіл, коледжів, вищих навчальних закладів різного фаху, закладах професійної освіти.

Аналізуючи зарубіжні технології естетизації педагогічного процесу, Лещенко М.П., відзначає великі потенційні можливості мистецтва у творчому розвитку особистості.[ 2 ] На її думку теоретичний фундамент нових мистецьких технологій грунтується на таких положеннях :

- мистецтво – це універсальний суспільний феномен, що сприяє глибокому усвідомленню своєрідності людства (подібності та відмінності між расами, релігіями, культурними традиціями);

- мистецтво – результат людської творчості, тому воно є засобом формування креативних здібностей ;

- мистецтво виступає для особистості засобом пізнання самої себе і навколишнього середовища, формує навички контролю за власним фізичним, розумовим та емоційним розвитком ;

- мистецтво створює сприятливе середовище для особистісного вираження потреб кожної людини; залучення особистості до художньої діяльності в ході якої розвиваються комунікативні якості (мова, міміка, пантоміміка, емоційна експресія тощо);

-у процесі мистецької діяльності відбувається профорієнтація особистості , оскільки створюються умови для розкриття в собі різних нахилів до професій

(художні, музичні, хореографічні, архітектурні, будівельні,організаційні, технічні, дизайнерські тощо);

-важливу роль мистецтво відіграє у роботі з учнями правопорушниками , учнями з емоційними розладами та дітьми – інвалідами;

-важливе значення у вихованні особистості повинні мати мистецько-культурні заклади (музеї, художні галереЇ, театри, філармонії).

Виходячи із цих положень можна визначити шляхи естетизації педагогічного процесу засобами мистецтва . Перший полягає у розробці інтеграційних програм, в яких поєднуються образотвоче, музичне, хореографічне, драматичне мистецтво. Другий шлях полягає у доповненні змісту кожної дисципліни мистецьким компонентом. Третій шлях орієнтує на періодичне проведення тематичних занять - блоків, де окремі мистецтвознавчі та загальноосвітні дисципліни інтегруються навколо спільних для них понять. Четвертий шлях – це погляд на мистецтво як на базову основу загальної освіти. Сумарний ефект від такої педагогічної технології полягає у створенні естетичного поля , що пронизує весь педагогічний процес, головною ж функцією педагога є формування в учнів уявлень по естетичну цінність явищ навколишнього світу та виховання естетичних почуттів засобами мистцтва.

Таким чином, необхідно зробити висновок про те, що основними завданнями творчого розвитку особистості засобами мистецтва слід вважати :розвиток особистісної цілісності та духовності; поступове накопичення художнього досвіду та формування художньої культури; виховання активного ставлення до естетичних явищ у дійсності та у мистецтві; формування навичок естетичного сприймання та оцінної діяльності; актуалізацію творчого потенціалу; розвиток прагнення до творчої самореалізації у професійній діяльності.

Перспективним напрямком вирішення цієї проблеми є оволодіння учителями та викладачами середніх, професійних та вищих навчальних закладів технологіями використання мистцтва з метою творчого розвитку та самовдосконалення особистості .

ЛІТЕРАТУРА

  1. Рудницька О.П. Педагогіка : загальна та мистецька. — Навч. посібник. — К.: ., 2002.- 270 с.

  2. Лещенко М.П. Зарубіжні технології підготовки учителів до естетичного виховання.- 2-е вид., доп.Київ, 1996.-192 с.

  3. Неперервна професійна освіта проблеми, пошуки, перспективи Монографія / За ред. І.А.Зязюна /. — Київ: Видавництво „Віпол „ 2000.- 636 с.

  4. Лосев А.Ф. Форма-Стиль Выражение /Сост. А.А.Тахо-Годи; Общ.ред.А.А.Тахо-Годи и И.И. Маханькова — М.:Мысль, 1995-944с


СЕКЦІЯ № 1

РІЗНОМАНІТНІ АСПЕКТИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

ЗМІСТУ І МЕТОДИКИ

ПРОФЕСІЙНО-ХУДОЖНЬОЇ ОСВІТИ
Ігнатович О.

Мотиваційно-смислова культура практичних психологів як інтегрована сукупність особистісних властивостей

У сучасній психологічній науці вбачається перспективним дослідження мотиваційно-смислової культури особистості. Вивчення даної проблеми, зокрема питань розвитку мотиваційно-смислової культури особистості практичних психологів як інтегрованої сукупності особистісних властивостей, дозволить визначити психологічний механізм формування в них здатності до саморозвитку й удосконалення системи суб’єктивних оцінок та критеріїв, необхідних для аналізу процесу, змісту та результатів творчої професійної самодіяльності.

У теоретичній спадщині представників гуманістичного напрямку в психологічній науці, які вбачали джерело життєдіяльності людини у мотивації особистісного зростання, що не підкоряється гомеостатичному принципу задоволення, особливе значення надається таким особистісним властивостям, як самовпевненість, сміливість, свобода, спонтанність, визнання себе, незалежність, відкритість розуму, толерантність до невизначених ситуацій і конструктивна активність у них, розвинуте естетичне чуття тощо. Ці властивості виникають, формуються і розвиваються завдяки наявності потреби особистості у повній і вільній реалізації своїх спроможностей і життєвих можливостей – самоактуалізації [1;2].

На основі цього однією з провідних цілей творчої професійної самодіяльності практичних психологів є процес розвитку у них особистісних властивостей, що зумовлюються сукупністю внутрішньоособистісних процесів і функцій таких, як: спрямованість особистості до самоактуалізації, інтернальність, здатність до рефлексії, інтелект, креативність. Вони забезпечують функціонування складових психологічного механізму мотиваційно-смислової культури, необхідні для вирішення типових проблемних ситуацій психологічної діяльності і передбачають культивування цінностей самоактуалізованої самодіяльно-творчої особистості як важливих мотиваційних властивостей психологів-практиків, необхідних для творчої професійної самодіяльності.

Інтегрована сукупність цих властивостей, тобто мотиваційно-смислова культура особистості є провідною структурою в системі регуляційних механізмів, яка містить латентні причини творчих професійних самодій практичних психологів, приховані за іншими особистісними структурами, і пояснює їх значення, особистісний смисл, дозволяє усвідомлювати і розвивати власні мотиви, формувати цінності, реалізовувати їх у житті, набувати відповідний досвід, інтегровано використовувати і, водночас, створювати його у професійних і життєвих ситуаціях. Формування інтегрованої сукупності особистісних властивостей являє собою не що інше, як формування мотиваційно-смислової ієрархії особистості - домінуючого мотиву, що, підпорядковуючи собі всі інші мотивації, виступає в ролі чинника даної регуляційної системи, реорганізує інші особистісні властивості та виявляється у особливостях самосвідомості. Тобто, розвиток мотиваційної культури особистості психологів пов'язаний із розумінням та усвідомленням себе у новій якості, з розвитком і саморозвитком особистісних властивостей.

За результатами дослідження особистісних властивостей практичних психологів нами була виявлена ціла низка факторів гальмування чи блокування розвитку їхньої мотиваційно-смислової культури. До них відносяться такі, як: міжособистісні та внутрішньоособистісні бар‘єри спілкування; нерозвинута спрямованість особистості до самоактуалізації, розмитість сенсу професійної діяльності і творчої професійної самодіяльності; локалізація суб’єктивного контролю в глибокій інтернальній, чи глибокій екстернальній зонах, неадекватність самооцінки; низький рівень розвитку інтелекту, стереотипність,консервативність, конвергентність мислення, надмірна репродуктивність уяви, неадекватний вимогам професійної діяльності індивідуальний стиль мислення.Водночас, наявність у практичних психологів таких особистісних категорій, як: орієнтація у часі, цінності, погляд на природу людини, потреба в пізнанні, креативність, саморозуміння, аутосимпатія, контактність, гнучкість в спілкуванні, свідчить про можливість розвитку мотиваційних властивостей - ініціативності, цілеспрямованості, планомірності та рішучості, які необхідні самоактуалізованим у творчій професійній самодіяльності особистостям.

Так, орієнтація у часі властива для тих психологів, що добре розуміють екзістенційну цінність власного життя, здатні насолоджуватися актуальним моментом, не порівнюючи його з минулими радощами і не знецінюючи передчуттям майбутніх успіхів. Нездатність орієнтуватися у часі показують особистості, що занурені в минулі переживання, або із завищеним прагненням до досягнень, недовірливі і невпевнені в собі.

Категорія цінності свідчить, що психологи розділяють цінності особистості, що самоактуалізується у творчій професійній самодіяльності, до числа яких відносяться такі, як свобода, творчість, добро, краса, цілеспрямованість, самодостатність, цілісність, унікальність, ініціативність, досконалість, планомірність, рішучість. Перевага цих цінностей вказує на прагнення особистості до гармонійного буття і здорових відносин з оточенням, далеке від бажання маніпулювати іншими в своїх інтересах.

Погляд на природу людини може бути позитивним або негативним. Ця категорія описує віру в людей, в могутність можливостей людини як такої. Природна симпатія і довіра до людей, чесність, доброзичливість можуть інтерпретуватися як стійка основа для щирих і гармонійних міжособистісних відносин, особистісного зростання, професійної творчості.

Потреба в пізнанні характерна для тих психологів, що завжди відкриті новим враженням. Ця категорія описує здібність до пізнання і самопізнання, безкорисливе прагнення нового, інтерес до об'єктів, не пов'язаних прямо із задоволенням будь-яких потреб. Таке пізнання більш ефективне, оскільки його процес не спотворюється бажаннями і потягами. Особистість при цьому не схилена судити, оцінювати і порівнювати, просто бачить те, що є, і цінить це.

Прагнення до творчості або креативність – це неодмінний атрибут самоактуалізації у творчій професійній самодіяльності, який просто можна назвати творчим відношенням до психологічної діяльності і основою особистісного зростання.

Саморозуміння свідчить про чутливість, сензитивність особистості до своїх бажань, потреб, цілей саморозвитку у творчій професійній самодіяльності. Психологи, що розуміють себе, вільні від психологічного захисту. Вони не схильні підміняти власні особистісні властивості і оцінки зовнішніми соціальними стандартами.

Аутосимпатія – це природна основа психічного здоров'я і цілісність особистості, що зовсім не означає обмеженого самовдоволення або некритичного самосприймання, це просто позитивна Я-концепція, що добре усвідомлюється, що служить джерелом стійкої адекватної самооцінки і визнання себе суб’єктом саморозвитку і самоактуалізації психологічної культури в творчій професійній самодіяльності.

Контактність відображає товариськість особистості, її здібність до встановлення міцних і доброзичливих відносин з навколишніми. У нашому випадку ця категорія розуміється не як рівень комунікативних здібностей особистості або навички ефективного спілкування, а як загальна схильність до взаємно корисних і приємних контактів з іншими, необхідна основа синергічної установки особистості.

Гнучкість у спілкуванні співвідноситься з наявністю або відсутністю соціальних стереотипів, здібністю до адекватного самовираження в спілкуванні. Висока вираженість цієї властивості свідчить про аутентичну взаємодію з навколишніми, здатність до саморозкриття у творчій професійній самодіяльності. Відсутність гнучкості у спілкуванні характерна для ригідних психологів, неупевнених у своїй професійній самодіяльності.

У ході аналізу особливостей мотиваційно-смислової культури психологів-практиків було виявлено, що необхідною, але недостатньо реалізованою умовою для досягнення ними цілей професійної діяльності є наявність усвідомленого образу результату відповідного етапу чи циклу творчої професійної самодіяльності. Крім свідомих репрезентацій цілей професійної діяльності у творчій професійній самодіяльності потрібна ще і спеціальна потреба в здійсненні цих цілей, інтерес, який формується власне у процесі розвитку мотиваційних властивостей особистості психологів. У результаті чого інтерес стає стійким і виступає в ролі стимулу, актуалізує потенційні можливості особистості. Мотиваційна культура зумовлюється пізнавальними інтересами у 32% психологів. Однак, у значної частини - 19%, немає інтересу до змістовної сторони творчої професійної самодіяльності. Часто інтерес набуває прагматичного характеру -28% - об'єм знань відповідає необхідним посадовим обов’язкам і не більш того. Теоретичні пізнавальні інтереси як самоціль творчої професійної самодіяльності і саморозвитку спостерігаються у 21% психологів.

Отже, визначені особистісні властивості мають важливе значення у творчій професійній самодіяльності психологів-практиків. Їх специфіка полягає в тому, що вони можуть набувати самостійної цінності для особистості і ставати предметом вищих потреб, які являють собою опосередковані за структурою суб’єктні утворення, специфічні для індивідуальної мотиваційно-смислової культури. Індивідуальна мотиваційно-смислова культура є складовою частиною спільної, яка, у свою чергу, виступає умовою і результатом розвитку першої. Опосередкованість і сформованість інтегрованої сукупності мотиваційних властивостей особистості психологів є фундаментальною характеристикою, що зумовлює відповідний рівень розвитку і тип індивідуальної мотиваційно-смислової культури. Тип індивідуальної мотиваційно-смислової культури визначає співвідношення її відповідних складових - потребових, мотиваційних, рефлексивно-ціннісних, когнітивно-інтелектуальних, творчих та емоційних аспектів самосвідомості, самооцінки та самовідношення.

За результатами вивчення особливостей мотиваційно-смислової культури особистості психологів виявлені три основні її типи – емоційний, когнітивний і рефлексивно-ціннісний. Отримані результати свідчать про те, що усвідомлення власної життєвої позиції, відношення до важливих морально-етичних категорій, професійні цінності, професійна мотивація, а також зазначені раніше аспекти самосвідомості, самооцінки і самовідношення у вищому своєму прояві властиві 38,73% психологів, що мають рефлексивно-ціннісний тип мотиваційно-смислової культури. Емоційний тип притаманний - 41,13%, когнітивний тип - 20,14 %. (табл.1.)

Таблиця 1.

Визначення рівнів і типів мотиваційно-смислової

культури особистості практичних психологів

Показник мотиваційно-смислової культури особистості

Кількість психологів (%)

Рівень мотиваційно-смислової культури особистості

Тип мотиваційно-смислової культури особистості

£ (- 0,03 )

9,42

Дуже низький


емоційний

(-0,02) - 0,22

10,62

Низький

0,23 - 0,4

10,27

Нижче середнього

когнітивний

0,41 - 0,8

38,73

Середній

рефлексивно-ціннісний

0,81 - 0,86

9,87

Вище середнього

когнітивний

0,87 - 0,9

10,65

Високий

емоційний

³ 0,91

10,44

Дуже високий



<< предыдущая страница   следующая страница >>