asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 2 3 4 5 6 ... 27 28
55). Проте, вже 20 березня 1911 р. приймається закон про авторське право, який досить детально регулював авторські відносини(
56). Цим законом права автора були істотно погіршені(
57).
В перші роки радянської влади було прийнято ряд нормативних актів, які регулювали авторські відносини. Лише 30 січня 1925 р. були прийняті <Основи авторського права>(
58) як загальносоюзний закон. Саме цим пояснюється те, що в Україні з 1925 р. по
(

53) Див.: Дубровіна А. Б. Суспільний лад, механізм управління та право України в період розкладу феодально кріпосницької системи і зростання капіталістичних відносин (перша половина XІX ст.) К., 1966. С. 93 109; Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права України. К., 1968. С. 141 165. (

54) Див.: История государства и права Украинской ССР. T.І. К., 1987, с. 226. (

55) Див.: Табашников И.Г. Литературная, музыкальная и художественная собственность. СПБ. 1878, с. 345. (

56) Див.: Положенис об авторском праве. С. 2, 1914, кн. ІІ розділ І?, ст. 695169575.
(

57) Див.: Антимонов B.C., Флейшиц Е.А. Авторське право. М., 1957, с. 21. (

58) Див.: СЗ СССР, 1925, № 7, ст. 67.
33

1929 р. не було прийнято загального закону про авторське право. В Україні в цей час приймалися лише нормативні акти по окремим проблемам авторського права, зокрема, постанова РНК УРСР віл 8 грудня 1925 р. <Про авторський гонорар за публічне виконання драматичних і музичних творів>(
59).
Багато положень з <Основ авторського права> були потім перенесені в наступне радянське законодавство про авторське право. Проте, строки дії авторського права після смерті автора були скорочені до 25 р., а в Основах авторського права СРСР від 16 травня 1928 р.(
60) авторське право мало чинність лише за життя автора. Основи допускали можливість будь якої об'єктивізації творів, на які поширювалось авторське право. Окремі закони про авторське право як союзні, так і республіканські діяли впритул до другої кодифікації цивільного законодавства. Так, в Україні діяв Закон від 6 лютого 1929 р.(
61).
Цивільний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р.(
62) авторське право включив повністю. Йому присвячений ІV розділ, який складається із 41 статті (475 516 Цив. код. РСФСР).
Цивільний кодекс УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р.(
63) також містить розділ ІV <Авторське право>, який складається із 44 статей (ст. 472 516 Цивільного кодексу України). Після прийняття Цивільного кодексу в його розвиток було прийнято ряд нормативних актів з окремих питань, наприклад, про розмір ставок авторського гонорару за використання тих чи інших творів, про авторські договори та інші. Звичайно, до розділу ІV цього Кодексу було прийнято ряд змін і доповнень. Але радикальним нормативним актом, що докорінно обновив авторське право, став Закон України <Про авторське право і суміжні права>, прий
нятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 р.(
64). В розвиток цього Закону також прийнято ряд нормативних актів. Так, наприклад, прийнята постановка Кабінету Міністрів України від 18 листопада 1994 р. № 784 <Про мінімальні ставки авторської вина
городи за використання творів літератури і мистецтва>. 18 липня 1995 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 532 <Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва> та інші. 31 травня 1995 р. Верховна Рада України прийняла Закон <Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979 р.). У зв'язку з прийняттям
(

59) Див.: СУ УРСР, 1925, № 100, ст. 550. (

60) Див.: СЗ СССР, 1928, № 27, ст. 245 і 246. (

61) Див.: СЗ УРСР, 1929, № 7, ст. 55.
(

62) Див.: Ведомости Верховного Совета РСФСР, 1964, № 24, ст. 416. (

63) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1963, № 51, ст. 731. (

65) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № ІЗ, ст. 64.
34
Закону України <Про авторське право і суміжні права> до Цивільного кодексу України були внесені зміни.
Отже, авторське право в Україні почалося розвиватися хоча й під впливом Москви з 20 х років. До того часу власного авторсь
кого права Україна не мала. Але й авторське право, що було започатковано в 1929 році, українським вважалося формально, бо воно було точною копією російського авторського права.
Приблизно таким же шляхом розвивалось і право на винаходи, промислові зразки та інші результати технічної творчості. Першим актом, що встановлював загальні правила по видачі привілеїв на винаходи в царській Росії, був маніфест 17 червня 1812 р., опублікований під назвою <Про привілеї на різні винаходи і відкриття в художніх промислах>(
65). За цим законом видача привілей носила факультативний характер і держава не зобов'язана була видавати привілею при наявності в пропозиції певних ознак. Строк привілеї встановлювався за бажанням заявника, але не більше як на 10 років. В 1833 р. була зроблена спроба істотно переробити закон 1812 р. Проте, за обома цими законами привілеї видавались на розсуд начальства.
Першим царським законом про винаходи пореформеної Росії був закон від 30 березня 1870 р.(
66) Цей закон уже перехопив досвід Західної Європи і поклав в основу її законодавство. Останнім законом царської Росії про патенти був закон від 20 травня 1896 р.(
67). Він дотримувався перевірочної системи видачі патентів, в результаті якої перевірялась наявність істотної новизни. Патент видавався на строк 15 років. Патент міг переходити до інших осіб за договором або в спадщину.
Перший радянський декрет про винаходи був прийнятий 30 червня 1919 р. Цим декретом вперше було запроваджено авторське свідоцтво замість патента, а сам винахід оголошувався надбанням держави(
68). Наступним етапом був Закон про патенти на винаходи 1924 р.(
69). В період НЕПу радянська держава повернулась до патентів, але встановлювала примусове відчуження патенту на свою користь, якщо з патентоволодільцем не вдавалося досягти угоди. Патент видавався на 15 років. Це вже був союзний закон, який став обов'язковим для всіх республік. Власне, з цього часу законодавство про винахідництво було тільки загальносоюзним і Україна була позбавлена можливості мати власне законодавство про винаходи та інші результати технічної творчості(
70).
(

65) Див.: <Полное собрание законов>, т. ХХХІІ, № 25, 143. (

66) Пиленко АЛ. Право изобретателя, т. ІСПб, 1902, с. 188. (

67) Див.: Там же, с. 170 171. (

68) Див.: СУ РСФСР, 1919, № 34, ст. 341. (

69) Див.: Постановление ЦИК и Совнаркома СССР от 12 сентября 1924. СЗ. СССР. 1924, № 9, ст. 97. (

70) Див.: Цивільний кодекс України, ст.3.
35

Закон 1924 р. був замінений законом від 9 квітня 1931 р., яким було затверджено Положення про винаходи і технічні удосконалення(
71). Цим законом знову було відновлено авторське свідоцтво, а також визнаний новий об'єкт правової охоронитехнічні удосконалення. Це Положення діяло до 5 березня 1941 р., коли постановою Раднаркому СРСР було затверджено нове Положення про винаходи і технічні удосконалення(
72). Воно, в свою чергу було замінено новим від 24 квітня 1959 р.(
73), за яким технічні удосконалення були замінені раціоналізаторськими пропозиціями. Нарешті, згадане Положення було замінено Положенням про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції 1973 р.(
74). 31 травня 1991 р. Верховною Радою СРСР було прийнято Закон СРСР <Про винаходи в СРСР>(
75). Цим Законом єдиним правоохоронним документом було визнано патент, сам винахідтоваром з усіма наслідками, що з цього випливають.
Закон набрав чинності з 1 липня 1991 р., але з фактичним розпадом СРСР він майже не діяв. Проте, його позитивна роль все ж мала місцейого основні положення були сприйняті законодавствами колишніх республік, оскільки він мав уже ринковий характер.
Отже, законодавства про промислову власність Україна не мала ніколи. Тільки після проголошення незалежності в Україні почалися активні кодифікаційні роботи, в тому числі і в галузі законодавства про промислову власність. Очевидно, першою ластівкою в цьому напряму варто вважати Закон України <Про власність>, який у своїх ст. ст. 13 і 41 ствердив, що результати інтелектуальної діяльності є об'єктами права власності, і дав приблизний перелік результатів інтелектуальної діяльності, яким налається правова охорона передусім цим Законом.
18 вересня 1992 р. Указом Президента України було затверджено Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні(
76). Одночасно велась робота по розробці пакету законів про правову охорону об'єктів промислової власності.

В цей же час Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна визнала для себе чинними Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, Мадрідську угоду про міжнародну реєстрацію та Договір про патентну кооперацію(
77). Проте, основу законодавства про промислову власність, мабуть, склав Закон України <Про
(

71) Див.: Постановление ЦИК и Совнаркома от 9 апреля 1931 г.СЗ СССР, 1931, №21, no.80.
(

72) Див.: Постановление СНК СССР от 5 марта 1941 г. (

73) Див.: СП СССР, 1959, № 9, ст. 59. (

74) Див.: СП СССР, 1973, № 19, ст. 109. (

75) Див.: Известия, 1991, 15 июня. (

76) Див.: Інновація. 1992, NЇ 4 5, серпень вересень. (

77) Там же.
36
основи державної політики в сфері науки і науково технічної діяльності> від 13 грудня 1991р.(
78). Хоча в цілому Закон носить декларативний характер, проте він проголосив ряд принципових засад. В Законі дано визначення науково технічної діяльності, проголошено про створення ринку науково технічної продукції, визначаються державні пріоритети в науково технічній діяльності, результати науково технічної діяльності проголошуються об'єктами права власності тих, хто створив цей результат.
Треба відзначити Закон <Про науково технічну інформацію> від 25 червня 1993 р.(
79). Потім було прийнято пакет законів про промислову власність, серед яких: Закон України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі>(
80), <Про охорону прав на промислові зразки>(
81), <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>(
82),ці закони були прийняті 15 грудня 1993 р. Цього ж дня було прийнято Закон про <Племінне тваринництво>(
83). Трохи раніше був прийнятий Закон <Про охорону прав на сорти рослин>(
84). Наведені закони склали правову основу захисту прав на об'єкти промислової власності. Крім названих законодавчих актів, були прийняті ряд інших, в яких в тій чи іншій мірі йшлося про інтелектуальну власність.
Зокрема, були прийняті Закон України <Про державну таємницю> від 21 січня 1994 р.(
85), <Про захист інформації в автоматизованих системах> від 5 липня 1994 р.(
86), <Про наукову і науковотехнічну експертизу> від 10 лютого 1995 р.(
87). У зв'язку з прийняттям пакету законів про промислову власність внесені відповідні зміни до Цивільного кодексу України, в Кодекс законів про працю України, до Митного кодексу(
88) та інші. Відповідні зміни внесені також і до раніше прийнятих законів України(
89).
Чи можна вважати становлення законодавства про інтелектуальну власність України закінченим? Безумовно, ні. Процес становлення продовжується. Зараз йдуть роботи по завершенню проекту Цивільного кодексу України, прийняття якого зумовить необхідність розробки ще ряду законодавчих проектів.
(

78) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1992, № 12, ст. 172. (

79) Див.: Голос України, 1993, 25 липня. (

80) Див.:Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 32. (

81) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 34. (

82) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 36. (

83) Див.: Голос України, 1994, 11 січня. (

84) Див.: Голос України, 1993, 21 травня. (

85) Див.: Голос України, 1994, 10 березня. (

86) Див.; Голос України, 1994, 4 серпня. (

87) Див.: Голос України, 1995, 22 березня.
(

88) Див.: Закон України <Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності> від 28 лютого 1995 р.Відомості Верховної Ради України, 1995, № ІЗ, ст. 85. (

89) Див.: Там же.
37
Проте, прийняття законів України про інтелектуальну власністьце надзвичайно велика громадсько політична подія в житті нашої держави. Не дивлячись, на те, що прийняті закони в ряді випадків сирі, недосконалі, протирічать один одному, часто мають нечіткі формулювання тощо, все ж їх прийняттяявище надзвичайної ваги.
По перше, це свідчення того, що Україна спроможна розробити і прийняти власне законодавство про інтелектуальну власність, якого вона до цього часу не мала. Не можна вважати законодавством України про винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки, що містяться в VІ розділі Цивільного кодексу України, оскільки норми цього розділу копіювали відповідне законодавство колишнього СРСР, і то в самому загальному вигляді(
90).
По друге, законодавство про інтелектуальну власність в значній мірі наближено до вимог ринкової економіки. Воно оголосило результати інтелектуальної діяльності товаром, свободу розпоряджатися цими результатами на свій розсуд тощо. По третє, воно дає змогу Україні інтегруватися в європейську правову систему, що буде сприяти її зближенню з європейським співтовариством. По четверте, законодавство про інтелектуальну власність України разом з тим не відійшло від відповідного законодавства країн СНД. П'ятою визначальною рисою цього законодавства є те, що воно в основному результати інтелектуальної діяльності проголосило
об'єктами права власності.
Не дивлячись на окремі явні недоліки зазначеного законодавства, в цілому його все ж належить оцінити позитивно. Безумовно, воно потребує подальшого удосконалення. Уже зараз в процесі його застосування виявилися і виявляються уразливі місця, прогалини, неузгодженості тощо. Про деякі з них варто згадати саме тут. Ці проріхи тощо мають бути враховані при інкорпорації цього законодавства до Цивільного кодексу України.
Передусім, звертає на себе увагу назва самого патентного відомства. В Законі <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> (ст. 1) Відомство розшифровується як <Державний комітет України з питань інтелектуальної власності>, в дужках (<Держпатент України>). Як уже видно, повна назва Відомства не відповідає реальному стану речей, оскільки інтелектуальну власність ототожнювати з промисловою власністю аж ніяк не можна. Треба відзначити, що такі спроби були раніше, але трохи іншого характеру, намагання інтелектуальній власності протиставляти промислову власність. Саме протиставляти, а не навпаки. Тут же маємо спробу ототожнити промислову власність з інтелектуальною власністю. Вище було показано, що інтелектуальна власність об'єднує в собі як результати творчої діяльності, що охороняються авторсь
(

90) Див.: Цивільний кодекс Української РСР. Офіційний текст із змінами і доповненнями на 1 квітня 1988 р, Київ, 1988.
38
ким правом, так і результати, що охороняються патентним правом. Таке тлумачення поняття інтелектуальної власності визнано в усьому світі, визнано воно і в Україні. Проте, інколи трапляються прикрі чи то помилки, чи усвідомлені перекручення.
Чим керувалися автори проекту Закону <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі>, визначаючи Відомство як комітет по інтелектуальній власності,важко сказати. Але нам здається, що це не помилка, оскільки таке тлумачення поняття інтелектуальної власності міститься і в деяких інших статтях цього та інших законів про промислову власність. Так, п. 2 ст. 4 цього Закону та відповідні статті інших законів про промислову власність визначають, що іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Відомством реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності, зареєстрованих в Держпатенті.
Навряд чи можна визнати, що патентний повірений і представник у справах інтелектуальної власностіце одна і та ж особа. Мало знайдеться сміливців, які б взялися вести як патентні, так і авторські справи. Уже той факт, що в Тимчасовому положенні про патентних повірених(



<< предыдущая страница   следующая страница >>