asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 27 28
Глава 1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ В УКРАЇНІ
1. Поняття і види інтелектуальної власності за законодавством України
Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося не так давно. Наприкінці минулого століття було підписано Паризьку конвенцію по охороні промислової власності (23 березня 1883 р.). За станом на 9 квітня 1995 р. учасниками цієї конвенції були 152 держави світу. В 1891 р. досягнуто Мадрідську угоду про міжнародну реєстрацію знаків. Трохи раніше було укладено Бернську конвенцію по охороні літературних і художніх творівв 1886 р. Але міжнародне співробітництво в галузі охорони прав на результати творчої діяльності почало особливо активно розвиватися в XX столітті. В 1925 р. було укладено Гаагську угоду про міжнародне депонування промислових зразків. Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію було підписано в 1958 р. В 1961 р. була підписана Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і органів радіо і телебачення. В 1989 р. підписаний Договір про реєстр фільмів (Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів). Було підписано також багато інших міжнародних договорів, угод, конвенцій, спрямованих на забезпечення надійної правової охорони результатів творчої діяльності в різних країнах світуучасницях названих та інших договорів.

Наявність багатьох міжнародних конвенцій, договорів, угод тощо в галузі правової охорони результатів творчої діяльності не сприяла їх ефективній охороні. Мали місце розбіжності, неоднакові підходи, різне тлумачення одних і тих самих понять. Іншими словами, настала гостра потреба в координації, в узгоджених силах, в об'єднанні зусиль для досягнення необхідної правової охорони. Тому в шестидесятих роках виникла ідея створити окрему організацію, яка б певним чином координувала регулювання правової охорони в цій галузі, передбаченої численними міжнародними договорами. Виникненню цієї ідеї передувало підписання уже згадуваної Паризької конвенції по охороні промислової власності і Бернської конвенції по охороні літературних і художніх творів. Кожна з цих Конвенцій передбачала створення секретаріату, який називався <Міжнародне бюро>. Обидва ці секретаріати були об'єднані в 1893 р. Цей об'єднаний секретаріат виступав послідовно під різними назвами, остання з яких була <об'єднані міжнародні бюро по охороні інтелектуальної власності>.

В даний час у зв'язку з загальним розвитком міжнародного економічного і культурного співробітництва помітний розвиток тенденції зміцнення міжнародних організацій саме в галузі науково технічної і гуманітарної діяльності. Ця тенденція характеризується:

розширенням і зміцненням міжнародно правового співробітництва держав, залученням все більшої кількості учасників, особливо країн, що розвиваються;
бажанням удосконалити і модернізувати структуру уже існуючих організацій, привести їх у відповідність із структурою інших учасників міжнародних організацій;

якісною зміною співробітництва, що проявляється в підвищенні ефективності матеріально правових норм;універсалізацією окремих міжнародних союзів;підвищенням їх ролі в системі міжнародних організацій і перетворенням в спеціалізовані установи ООН.

Саме ці фактори зумовили потребу у створенні спеціальної міжсоюзної організації, яка б об'єднувала зусилля у цьому напрямі.

З цією метою було скликано Стокгольмську дипломатичну конференцію державчленів Паризького і Бернського союзів. На цій конференції в червні липні 1967 р. було розроблено і прийнято конвенцію, яка заснувала нову міжнародну організацію.

14 липня 1967 р. в Стокгольмі було підписано конвенцію під назвою <Конвенція, яка засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності>. Ця конвенція набула чинності в 1970 р., а в грудні 1974 р. вона набула статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) поставила перед собою таку ціль:

сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, відповідних випадках, у взаємодії з будь якою іншою міжнародною організацією;

забезпечити адміністративне співробітництво між Союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.

Відповідно до цієї Конвенції інтелектуальна власність включає дві основні сфери прав: промислову власність, яка головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і авторське право, що головним чином охоплює літературні, музичні, художні, фотографічні і аудіовізуальні твори.

Таким чином поняття інтелектуальної власності було узаконено в міжнародно правовій практиці. Оскільки колишній Радянський Союз також підписав згадану. Конвенцію, то це поняття появилося і в радянському законодавстві.

Згадана Конвенція передбачає об'єктами права інтелектуальної власності такі результати творчої діяльності:

1) літературні, художні твори і наукові праці;

2) виконавську діяльність артистів, фонограми і радіопередачі;

3) винаходи в усіх галузях людської діяльності;

4) наукові відкриття;

5) промислові зразки;

6) товарні знаки, знаки обслуговування і комерційні найменування та позначення;

7) припинення недобросовісної конкуренції. З урахуванням розвитку інтелектуальної власності дана стаття Конвенції містить також тезу і про інші права, що випливають із інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній галузях (ст. 2 (VІІІ) Конвенції).

Варто відразу звернути увагу на те, що в наведеному переліку. згадуються наукові відкриття як об'єкт правової охорони. Між тим, наукові відкриття не можуть бути таким об'єктом. Відкриття як досягнення науки є надбанням світового співтовариства, і вони не можуть закріплюватись за якимось одним суб'єктом у вигляді виключного права. Тому навіть радянське законодавство не визнавало виключного права автора чи наукової установи на зроблене відкриття.

Авторським правом охороняються результати творчої діяльності, що стосуються гуманітарної сфери життя людини. Це літературні художні твори, наукові праці та інші твори. Виконавська діяльність артистів, права розробників фонограм, програми на радіоі телепередачі охороняються правами, які прийнято називати суміжними, оскільки вони справді тісно примикають до авторських прав, суміжні з ними.

Винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, комерційні найменування і позначення це сфера технічної творчості (на відміну від гуманітарної). Ці та інші результати технічної творчості складають групу об'єктів, яку прийнято називати промисловою власністю і вона відповідно захищається правом промислової власності. Право промислової власності, часто називали ще патентним правом, оскільки основним правовим засобом охорони є патент. Але, на нашу думку, точніше говорити про право промислової власності, бо далеко не всі об'єкти промислової власності охороняються патентом. Саме тому зараз все більше вживають саме термін <право промислової власності>.

В наведених переліках нема деяких результатів творчої діяльності, які уже мають правову охорону, наприклад, секрети виробництва (ноу хау), раціоналізаторські пропозиції, селекційні досягнення, найменування місця походження товару, комп'ютерні програми, інтегральні мікросхеми, репрографія, біотехнологія та деякі інші. Але конвенція не ставить перепони для надання правової охорони і таким результатам інтелектуальної творчості, які можуть появитися в майбутньому чи вже появилися.

Захист від недобросовісної конкуренції також в Конвенції розглядається як об'єкт промислової власності, оскільки він є не що інакше, як один із способів захисту інтелектуальної власності.

В Конвенції прямо проголошено: <будь який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям в промислових і торгових справах>, є актом недобросовісної конкуренції.

Для позначення авторського права в міжнародно правовій практиці часто вживається англійське слово <копірайт>. Цим терміном висловлюють дію, яку може здійснювати тільки автор того чи іншого твору літератури і мистецтва або з дозволу автора.

Ця дія скоріше всього може полягати у виготовленні копій творукниги, скульптури, картини, фотографії, кінофільму тощо, тобто копіюванні. Звідси і походження терміну <копірайт>. Проте в більшості правових систем Європи вживається словосполучення <авторське право>, яке вказує на те, що творець будь якого творуавтор має певні особливі права на свій твір. Зокрема, автор має право авторства, звідси й походження вислову. Він має виключні права на відтворення і розповсюдження твору тощо.

Авторським правом охороняються твори літератури і мистецтва, в тому числі вірші, проза, музичні твори, твори живопису, кінематографії та ін. Чинне законодавство про охорону авторського права не містить перепон для надання правоохорони будьяким творам, що відповідають вимогам закону.

Проте, слід мати на увазі, що авторське право надає охорону формі вираження авторської ідеї, але не охороняє саму ідею. Сама по собі ідея може бути і не нова, а форма її вираження нова. Оригінальне технічне рішення може бути викладено в науковій статті. Саме рішення може бути запозичене третіми особами, і авторське право тут безсиле, воно не може захистити від запозичення самої ідеї, викладеної в статті. Коли ж буде скопійована стаття без дозволу автора, то в цьому разі авторське право вступає в силу. Що стосується рішення, то воно має захищатися правом промислової власності (патентним правом).

Словосполучення <інтелектуальна власність> проникло в спеціальну літературу колишнього Радянського Союзу. Воно вживалося в науковій літературі, в навчальній тощо. Проте, в якості офіційного не вживалося.

Таким же шляхом це словосполучення проникло в спеціальну літературу України. Вживається воно також як офіційний термін, але в якості допоміжного. Так, наприклад, законодавство про авторське право і суміжні права, про промислову власність як певну сукупність в літературі часто називають <Інтелектуальна власність>, <Право інтелектуальної власності>. Вперше у законодавстві України цей термін був вжитий у Законі України <Про власність> (розділ. VІ) від 7 лютого 1991 р. В той же час в зазначеному законодавстві словосполучення <інтелектуальна власність> вживається. Так, у Законі України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> від 15 грудня 1993 р. визначення патентного відомства подано так: <Державний комітет України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України)>. Це ж словосполучення вживається й в інших законах України про промислову власність. Ст. 4 Закону <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> приписує, що іноземні особи та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Відомством реалізують свої права через представників, зареєстрованих відповідно до Положення про представників у справах інтелектуальної власності. Ця норма повторюється й в інших законах про промислову власність.

Зараз ми не будемо торкатися питання про правомірність вживання словосполучення <інтелектуальна власність> в законах про промислову власність. Про це дещо пізніше. Головне те, що це словосполучення в чинному законодавстві України почало вживатися як офіційне поняття.
Розділ проекту Цивільного кодексу України, що містить норми про авторське право і суміжні права та право промислової власності, названо <Право інтелектуальної власності>. Варто підкреслити, що відповідні розділи проектів Цивільних кодексів деяких інших країн СНД названо інакше. В проекті Модельного цивільного кодексу для СНД зазначений розділ названо <Виключні права на результати інтелектуальної діяльності і засоби індивідуалізації (Інтелектуальна власність)>. В проекті Цивільного кодексу республіки Білорусь відповідний розділ має назву <Право на результати інтелектуальної діяльності>. Відповідний розділ проекту Цивільного кодексу Республіки Казахстан не має загальної назви. Він поділений на два розділи: розділ ІV <Авторське право> і розділ V <Право на винаходи та інші результати творчості, що використовуються в виробництві>. Отже, і в назвах маємо розбіжності, які зумовлюються різними підходами до визначення прав на результати творчої діяльності. Це проблема дискусійна, в різних країнах вона вирішується неоднаково. Одні правові системи визнають результати інтелектуальної діяльності людей об'єктами права власності, інші тільки виключне право на їх використання. Звідси і розбіжність в назвах відповідних розділів. Проте, які саме права має автор твору чи винаходу, ці питання будуть розглядатися в наступних главах.

Отже, чи є поняття <інтелектуальної власності>, <права інтелектуальної власності> та інші, пов'язані з ними? Як видно з наведеного, правомірність вживання зазначених понять ніякого сумніву не викликає. Ці поняття набули, так би мовити, прав громадянства в усьому світі, визнані вони і в законодавстві України. Постає інше питання, що слід розуміти під поняттям <інтелектуальна власність>.
Уже згадувана Конвенція, якою утворено Всесвітню організацію інтелектуальної власності, виходить з того, що є три види власності, передусім варто підкреслити, що найбільш важливою характеристикою власності є те, що власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд і ніхто інший не може законним шляхом володіти, користуватися чи розпоряджатися його власністю. Звичайно, власник може діяти в межах, встановлених законом. Ці правомочності власника прийнято називати виключними правами, бо вони виключають інших осіб з володіння, користування чи розпорядження цією ж власністю. Ці права може мати виключно тільки власник. Теорія цивільного права встановлює, що ці права надають тим, хто їх має, можливість здійснювати певні, визначені законом дії, яких не можуть здійснювати інші особи без згоди володаря цих прав. Особа, яка має право власності на певну річ, то таке ж право на цю саму річ інших осіб виключається, тобто право власності носить виключний характер(
13).
Перший вид власності охоплює собою рухомі речі, тобто ті речі, які можна пересувати в просторі, наприклад, одяг, транспортні засоби, тварини тощо. Ніхто, крім володільців цих предметів, не може ними володіти, користуватися чи розпоряджатися. Зрозуміло, власник може передавати зазначені свої правомочності власника іншим особам, але ці особи будуть здійснювати володіння, користування чи розпорядження чужим майном від імені власника, а не від свого імені. Безумовно, здійснення правомочностей власником має здійснюватися в межах закону.
Виключність права власності полягає і в тому, що ніхто інший, крім власника або без його дозволу, не може користуватися майном власника. Користування чужим майном без дозволу власника є неправомірним і визнається правопорушенням з усіма наслідками, що з цього випливають.
(

13) Див.: Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность. М., 1948, С. ЗІ.
9
Другий вид власностіце власність на нерухомість. Ця власність має свої особливості. Коло її об'єктів складають: земля і об'єкти, що постійно на ній знаходяться, наприклад, будинки та ?іo? споруди, дороги, мости тощо.
Третій вил власностіце інтелектуальна власність, об'єктами якої є результати інтелектуальної діяльності, витвори людського розуму, людського інтелекту(

14). Характерною ознакою інтелектуальної власності є й творчий характер. Об'єкт інтелектуальної власності завжди є результатом творчості людей. Запозичений без дозволу автора результат творчості не може бути об'єктом інтелектуальної власності іншої особи. Проте, сам результат як об'єкт інтелектуальної власності може бути предметом будь яких цивільно правових правочинів. Інтелектуальна власність має свої особливості, свою специфіку. Але ж і власність на нерухомість істотно відрізняється від власності на рухоме майно. Так і інтелектуальна власність істотно відрізняється від звичайної власності, в той же час є одним із видів власності.
Як уже відзначалося, чинне законодавство України про інтелектуальну власність, хоча й вживає поняття <інтелектуальна власність>, проте не містить його визначення. В спеціальній вітчизняній і зарубіжній літературі поняття інтелектуальної власності визначається, як правило, шляхом переліку результатів творчої діяльності, що відповідають вимогам закону і можуть бути визнані об'єктом правової охорони.
Можна питання поставити й так: а чи правомірно результати творчої діяльності взагалі називати і визнавати власністю, об'єктами права власності. Як вже зазначалося, законодавство багатьох країн світу результати творчої діяльності людей визнає об'єктами лише виключного права на використання. В той же час багато правових систем такі результати визнають об'єктами права власності. Закон України <Про власність> чітко і однозначно проголосив в ст. 13, п. 2, що <об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці >(
15).
Розділ ІV цього Закону присвячений праву інтелектуальної власності. Ст. 41 цього розділу також однозначно проголошує, що <об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці>(
16).
(

14) Див.: Интеллектуальная собственность. Основные материалы. Т. 1, с. 2. (

15) Див.: Закон України <Про власність>. Відомості Верховної Ради України, 1991. № 20, ст. 249.
(

16) Див.: Закон України <Про власність> в редакції Закону України <Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності>. Відомості Верховної Ради України, 1995, № 13, Ст.85.
10
Таким чином, є розбіжності в переліку результатів інтелектуальної праці, що визнаються об'єктами за ст. 13 право власності громадян, а за ст. 41 об'єктами права інтелектуальної власності. З текстів цих двох статей можна зробити висновок, що між ними принципової різниці немає. Результати інтелектуальної праці є
об'єктами права інтелектуальної власності, і вони ж можуть бути об'єктами права власності громадян. Одне не виключає другого. Неточність формулювань зазначених норм полягає в тому, що в текстах обох зазначених статей в переліку результатів творчості названі наукові відкриття як об'єкти права власності громадян і інтелектуальної власності. Між тим, відкриття не може бути
об'єктом права власності. Правова охорона відкриттів вперше в світі була введена в колишньому СРСР з їх пріоритетом з 1947 р. Законодавством колишнього СРСР ні виключне право на використання відкриттів, ні, тим більше, право власності на нього не оголошувалось. В положенні про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції 1973 р., яке діяло до останніх днів СРСР, розділ ІІ присвячений відкриттям(
17). В ньому немає норм, які б проголошували будь які виключні права будь яких осіб на відкриття.
При цьому слід мати на увазі, що правова охорона відкриттів діяла лише в колишньому СРСР та деяких інших країнах колишнього соцтабору. З розпадом СРСР і переглядом чинного законодавства від правової охорони відкриттів колишні республіки колишнього СРСР, теперішні незалежні держави, відмовилися. Наскільки така відмова доцільна,це інше питання. На нашу думку, відмова від правової охорони відкриттів передчасна і невиправдана(
18). Але зараз не про це.
Проте, незалежно від того, чи є спеціальна правова охорона відкриттів, чи вони захищаються іншими правовими засобами, відкриття як наукові досягнення і як результати наукової творчості вищого рівня були завжди, вони є і будуть. Просто прихильники відмови від правової охорони відкриттів окремим цивільноправовим інститутом вважають, що інших правових засобів достатньо для їх охорони. Проте в усьому світі жодна правова система не визнавала виключних прав на відкриття за окремими фізичними чи юридичними особами. Відкриття як наукові досягнення споконвіку завжди були, є і будуть надбанням всього людства. Вони можуть безперешкодно використовуватися будь ким без дозволу їх авторів.
Отже, чинне цивільне законодавство України визнає саме право інтелектуальної власності на результати творчої діяльності людей,право власності, а не якісь там розпливчаті виключні права. Проте, підкреслюємо ще раз, що більшість правових систем світу
(

17) Див.: Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції. (

18) Див.: Магницкий В., Рутов О., Черный Г. и др. Заявлено открытие . Правда, 1987, 15 декабря; Сделать открытие. Правда, 1987, 25 декабря.
11
визнають на результати творчої діяльності людей лише виключні права, передусім виключне право на використання.
Але ж якщо зазначені результати не визнаються об'єктами власності, в тому числі і права власності, то немає підставїх називати інтелектуальною власністю. Складається певний парадокс, власність є, права на цю власність немає. Такого, звичайно, не буває. Треба або визнавати право інтелектуальної власності на результати творчої діяльності, або ж не називати ці результати власністю. Ми схильні вважати, шо будь який витвір людинице його власність. А раз є власність, то має бути і право власності.
Раз чинне цивільне законодавство визнає право інтелектуальної власності, то варто визначити, шо є інтелектуальна власність. На нашу думку, це поняття коротко можна визначити так:
Інтелектуальна власністьце власність на будь які результати творчої діяльності людей, що відповідають встановленим чинним законодавством вимогам.
Отже, щоб визнати результат об'єктом Інтелектуальної власності, він повинен мати творчий характер і відповідати встановленим вимогам закону. При цьому слід підкреслити, шо власністю має визнаватися будь який витвір людини, будь який результат творчості, навіть, якщо він не відповідає вимогам закону. Але такий результат не підпадає піл правову охорону і держава не зможе забезпечити надійний захист такого результату. Особливість інтелектуальної власності полягає в тому, що всі результати інтелектуальної діяльності людини для одержання правової охорони мають бути належним чином оформлені або об'єктивовані. Така формалізація, між іншим, властива і деяким рухомим і нерухомим речам. Так, набуття права власності на землю, будівлі, транспортні засоби тощо обов'язково вимагає виконання певних, встановлених законом, формальностей. Усі об'єкти інтелектуальної власності для визнання на них права потребують певного оформлення або наданням їм належної об'єктивної форми.
Звичайно, інтелектуальна власність відрізняється від загального поняття власності рядом особливостей. По перше, об'єктами загального поняття власності є матеріальні предметирухоме чи нерухоме майно. Об'єктом інтелектуальної власності є нематеріальні об'єкти, нематеріальні блага, тобто ідеї, образи, символи, технічні рішення, сполучення звуків тощо. Багатьох дослідників ця обставина зумовлює не визнавати на зазначенні об'єкти права власності лише тому, що немає матеріального об'єкту власності(
19). Цей доказ не може бути прийнятий до уваги. Ще цивільне право Стародавнього Риму визнавало право власності на нематеріальні об'єкти(
20). Ми ж на порозі XXІ століття не наважуємося визнати
(
19) Див.: Рассохин В.П. Механизм внедрения достижений науки. Политика, управление, право. М., 1985, с. 238.; Ринг М.П. Хозрасчетная система создания и внедрения новой техники. Правовые проблемы. М., 1982. С. 56.
(

20) Див.: Покровский И.А. История Римского Права. Санкт Петербург, 1913. С. 327.
12
право власності на творіння людини, створене її розумом, її інтелектом.
По друге, звичайна власність за загальним правилом не обмежується певними строками. Матеріальна річ належить будь якому суб'єкту довічно, за деякими винятками. Інтелектуальна власність обмежена певними строками, після збігу яких той чи інший результат стає надбанням суспільства.
По третє, відрізняються способи набуття і оформлення права власності на матеріальні предмети і об'єкти інтелектуальної власності.
По четверте, зовсім різними є способи захисту права загальної власності і права інтелектуальної власності. Є інші відмінності, проте сутність загального права власності і права інтелектуальної власності полягає в тому, що власник має право користуватися і розпоряджатися цим правом на свій розсуд. Що стосується такої правомочності, як право володіти, то з його приводу точаться дискусії. Прихильники визнання на результати інтелектуальної діяльності лише виключного права на використання доводять, що зазначені результати не можуть бути визнані об'єктами права власності тому, що нібито ними не можна володіти. З цим твердженням також не можна погодитися. Якщо будь який твір ще не опублікований чи не обнародований, то ним, безумовно, володіє тільки автор, його творець. Виконавська майстерність як об'єкт правової охорони взагалі невіддільна від автора, і тому нею може володіти тільки автор. Що стосується останніх результатів творчої діяльності людей, то справді вони мають здатність до відтворювання, тобто до тиражування, якої не мають інші матеріальні об'єкти. Ця здатність робить можливим володіння тим самим об'єктом інтелектуальної власності багатьох суб'єктів одночасно. Але при цьому варто підкреслити й те, що всі ці володільці володіють об'єктом інтелектуальної власності не від свого імені, а від імені власника. Знову звернемося до стародавнього римського цивільного права, за яким це взагалі не володіння, а тільки так зване утримування(
21). Так що і цей довід не витримує критики.
Отже, суб'єкт права інтелектуальної власності має ті ж самі правомочності, в тому ж обсязі, що і суб'єкт звичайного права власності. Тому ми не знаходимо підстав не визнавати результати інтелектуальної діяльності об'єктами інтелектуальної власності. Позицію чинного законодавства про промислову власність, щодо визнання результатів творчості об'єктами права промислової власності, на нашу думку, слід визнати цілком вірною. Вона дійсно відповідає сучасним реаліям, а якщо є інтелектуальна власність, то має бути і право інтелектуальної власності.
Поняття <право інтелектуальної власності> слід розглядати у двох аспектах: як цивільно правовий інститут і як суб'єктивне право винахідників, раціоналізаторів, селекціонерів тощо.
(

21) Див.: Римское частное право. М., 1948. С. 171.
13
Право інтелектуальної власності як цивільно правовий інститут є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання і охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.
Суб'єктивне право інтелектуальної власності є право його
суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому результатом інтелектуальної діяльності.
14
2. Зміст права інтелектуальної власності
Отже, зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так, як він визначається для звичайного права власності. Зміст правомочностей звичайного права власності також в залежності від його об'єкту відрізняється одне від другого. Так, наприклад, право власності на землю, безумовно, відрізняється від права власності на шкарпетки. Але повернемося до змісту права інтелектуальної власності.
Вище ми вже підкреслювали, що власник результату творчості може ним володіти і володіє так же, як і звичайний власник. Але особливість об'єкту інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, яким належить право власності на носій самого результату інтелектуальної діяльності, Власники зазначених носіїв володіють результатом інтелектуальної власності від імені самого власника цього результату.
Як відомо, володіння може бути також двох видівволодіння фактичного володільця чи власника і похідне володіння, яке здійснюється від імені власника третіми особами(
22).
Стосовно творів науки, літератури і мистецтва, то до їх публікації чи обнародування володіння здійснюється безумовно їх авторами. Ніхто інший цими творами без дозволу автора володіти не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору. Після опублікування твору чи обнародування його іншим способом в силу своєї здатності до тиражування володіння на копії даного твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх володінняце володіння похідне, яке їм передає автор чи його правонаступник шляхом видачі дозволу на опублікування чи інше обнародування твору. В усіх інших випадках володіння твором буде неправомірним.
Результати технічної творчості знаходяться у виключному володінні авторів зазначених результатів до їх кваліфікації відповідним державним органомв Україні Держпатентом України(
23). Після кваліфікації пропозиції в якості винаходу, промислового зразка чи якогось іншого результату складається патентний опис цього
(

22) Див.: Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. М., 1948. с. 15; Маслов В.Ф. Основные проблемы права личной собственности в период строительства коммунизма в СССР. Харьков, 1968, с. 228. (

23) Див.: Закон України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі>.
14
результату, який стає загальнодоступним. Описом будь якого результату технічної творчості за невелику винагороду (збір) в принципі може володіти будь яка особа. Це також буде похідне володіння сутністю самого технічного рішення, яке здійснюється від імені самого автора чи його правонаступників. При цьому варто підкреслити, що володіти зазначеним рішенням можна, але використовувати лише за дозволом автора чи його правонаступників.
Проте, і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам автор. Мова йде про секрети виробництва (ноу хау). Під ноу хау слід розуміти знання та досвід науково технічного, виробничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого характеру, які, як правило, не є загальновідомими і придатні для використання в будь якій сфері діяльності.
Ноу хау не є загальновідомим, якщо зміст його не розкритий для невизначеного кола осіб настільки, що існує можливість його самостійного використання(
24). Отже, власником цієї інформації є завжди сам автор зазначеного секрету виробництва. Він також може передати його третім особам і тоді вони здійснюють володіння від імені автора.
Серед суміжних прав невіддільним є виконавська діяльність, якою володіє виключно сам виконавець. Майстерність виконавця, в якій проявляється його індивідуальність, художній рівень, мистецький хист тощо, як об'єкт права може бути у володінні лише у самого виконавця, треті особи можуть володіти матеріальними носіями, на яких зафіксоване виконання. Виконавська діяльність охоплює собою досить широке коло інтелектуальної творчості. Це мистецтво, яке дуже шанується народом і користується великою популярністю. Закон відносить до виконавців акторів (театру, кіно тощо), співаків, музикантів, диригентів, танцюристів або Інших осіб, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи будь яким іншим способом виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються такою ж творчою діяльністю, в тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери(
25).
Цей надто довгий перелік видів виконавської діяльності свідчить, що існує досить широке коло об'єктів інтелектуальної власності, володіння якими здійснює сам власник цих об'єктів.
Що стосується інших видів суміжних правправ розробників фонограм, то знову ж таки володільцями вироблених фонограм чи телеі радіопрограм є їх автори. Інші особи можуть володіти матеріальними носіями фонограм чи програм лише за дозволом їх виробників чи авторів, Ст. 34. Закону <Про авторське право і суміжні права> проголошує, що виробники фонограм мають вик
(

24) Див.: Чобіт О.A.


следующая страница >>